Зерновий гамбіт

Скандал із каламутним розподілом експортних зернових квот і наданням при цьому невиправданих преференцій псевдодержавній компанії «Хліб Інвестбуд», яка вже встигла зробити валютні кладки в офшорних гніздах, із локального переріс у міжнародний. З ініціативи Жіля Меттеталя, директора департаменту агробізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), 27 січня у Києві відбувся круглий стіл «Розвиток діалогу у зерновому секторі та перспективи інвестування».

За його результатами було підписано «Заяву про спільні дії на підтримку зернового сектора України», в якій Міністерство аграрної політики та продовольства зобов’язалося проводити прозору, довгострокову та прогнозовану політику, оприлюднювати проекти нормативно-правових актів у сфері зернового ринку.

- Пане Жіль, ви граєте у шахи?

- Грав. Зараз, на жаль, ніколи.

- Послуговуючись шаховою термінологією, можна сказати, що українська влада вдалася до зернового гамбіту. Вона «пожертвувала» інтересами численних зернових компаній, надавши перевагу одній, і в результаті опинилася у певній ізоляції. На адресу президента, Кабміну, МінАП посипалися листи-застереження від міжнародних інституцій - аніякої, навіть млявої, реакції! Очевидно, саме це і послугувало детонатором для проведення круглого столу у столиці України?

- Інформація про наміри провладних сил монополізувати експорт зерна в Україні надходила до мого лондонського офісу постійно. Скаржилися як мультинаціональні компанії, так і суто українські. Власне, не на розмір квот, а на неможливість за такого стану справ реалізовувати інвестиції, надані ЄБРР. Справді, який сенс вкладати кошти в інфраструктуру зерновиробництва, якщо тобі не дають змоги вільно продати тобою ж вирощений урожай?!

До речі, це питання ми розглядали 28 жовтня 2010 року у Лондоні під час круглого столу за участі керівництва ЄБРР та ключових учасників зернового ринку, зокрема українського.

Оскільки ваша влада навідріз відмовилася вести інтелігентний діалог із зернотрейдерами, нам довелося зводити обидві сторони за круглим столом. Участь у ньому представників Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Євросоюзу, куди Україна так прагне увійти, мала показати українським чиновникам, що проблемою прозорості функціонування зернового ринку переймається не лише ЄБРР. У форумі взяло участь майже 100 провідних компаній зернового сектора України.

- Переказують, на ньому намагалися розмовляти на підвищених тонах…

- І таке було. Дехто з учасників зібрання хотів перетворити цей захід на обговорення суто проблеми розподілу експортних квот, хоча вона аж ніяк не домінувала у порядку денному. Раз по раз хтось та й з’їжджав на цю болючу тему. Ми ж чітко задекларували: головна мета круглого столу - створити механізм, який дав би змогу бізнесу належним чином спілкуватися з владою. А в рамках робочої групи, утвореної з урядовців, представників аграрного бізнесу, певен, дійде черга - і, очевидно, щонайперше, бо проблема нагальна, - й до квотного принципу.

Ще одне. ЄБРР - не політична організація, тому ми не переслідуємо жодних політичних цілей і не виступаємо політичними радниками. Ми лише прагнемо передати владі наш основний меседж: Україна має сприятливу, я сказав би, фантастичну нагоду стати одним із провідних постачальників продовольства за катастрофічної нестачі його у світі. Не втратьте її і скористайтеся нею вповні! За припливу інвестицій, належних умов для ведення бізнесу Україна, Росія та Казахстан можуть задовольнити половину світової потреби у зернових.

- За підсумками круглого столу «Розвиток діалогу у зерновому секторі та перспективи інвестування» і з огляду на перебіг подій МВФ, СБ та ЄБРР надіслали прем’єру Миколі Азарову спільного листа, в якому рекомендують відмовитися від законопроекту №8053, що створює державну монополію на експорт зерна та фактично усуває з ринку приватних зернотрейдерів.

До вашої консолідованої думки не лише не дослухалися, а навпаки, запропонували «просунутий» варіант - законопроект №8163. Його автори посилаються на досвід Канади та Австралії, де, мовляв, діють державні монополії у торгівлі продукцією сільського господарства. Зокрема, Канадська пшенична рада (КПР) та Австралійська пшенична рада (АПР).

- Не зовсім так. Більшість досліджень, які нібито підтверджували успішність обох структур, замовляли… самі КПР та АПР. Ці дослідження не підлягали рецензуванню, не містили методології відповідних розрахунків, оскільки базувалися на непублічних даних. Натомість незалежні дослідження виявили, що, приміром, АПР занижувала маржу виробників на 1,31 дол. за тонну.

Якщо порівнювати ефективність ринку, то Канада з Австралією відстають від США. Продуценти зерна в Австралії, наприклад, платили за приймання та транспортування на 5 дол. більше, ніж американські фермери. І КПР, і АПР, щоби вчасно відвантажити значні експортні обсяги, змушені були вдаватися до послуг як тамтешніх трейдерів, так і транснаціональних компаній. Отже, приватний бізнес перевершує державні монополії у ринковій ефективності.

Деякі джерела стверджують, що майже половина експорту пшениці «проходила» через акредитованих приватних експортерів. Факт домінування мультинаціональних компаній у міжнародній торгівлі зерном упродовж багатьох десятиліть свідчить, що спроби створити ефективну систему експорту без участі бізнесових структур виглядають примарними.

Обидві структури не приховували, що працюють заради максимізації прибутків господарств. Тривалий час вони прямо чи опосередковано були підконтрольні виробникам зерна. Тиск із боку фермерів щодо суворої підзвітності КПР спричинив 1998 року зміни в її корпоративній структурі. А недостатній контроль з боку сільгоспвиробників призвів до того, що АПР після скандалу з харчовою олією у 2007 році позбулася статусу монопольного експортера.

Характерною особливістю таких установ, як АПР та КПР, є прагнення збільшити адмінперсонал і витрати, що здорожує діяльність і знижує конкурентоспроможність. Адміністративні витрати КПР з 1995-1997 до 2005-2007 років (трирічні середні значення) зросли з 1,83 до
3,47 канадського долара за тонну зерна.

Узагалі-то світова практика свідчить, що багато країн ліквідовують державні монополії у торгівлі сільськогосподарською продукцією. У 90-х роках минулого століття цих рудиментів позбулися Сальвадор, Колумбія, Йорданія, Гондурас, а згодом і Перу.

У Бразилії донедавна теж вважали, що аграрний сектор без державного контролю просто не виживе. Але наважилися, лібералізували ринок, запровадили механізм доврожайного фінансування, що дає змогу щороку залучати 20 млрд. дол. у вигляді авансу під урожай. Нещодавно Бразилію з навчальною поїздкою відвідали українські службовці і здивувалися тим структурним змінам, які відбулися в аграрній сфері.

Що заважає Україні залучити бодай дещицю із бразильської суми? Мінливий інвестиційний клімат і високий рівень корупції! Ці чинники змусили багатьох потенційних фінансових донорів переорієнтуватися на ту ж таки Бразилію, інші благодатні в інвестиційному сенсі країни. А ті компанії, що вже вкоренилися на українському зерновому ринкові, зазнають утисків і залякувань. Залишається єдиний вихід - згортати виробництво.

- Ви - про силовий тиск на бізнес, а я вам змалюю реальну картину, як «мирним шляхом» чинна влада схиляє компанії до співпраці. Тільки уважно стежте за хронологією.

1 березня профільний комітет Верховної Ради розглядав уже згадуваний законопроект
№8163. Інна Богословська, його співавтор, переконувала присутніх, що державним оператором з експорту зерна може стати будь-яка компанія, у статутному фонді якої держава буде присутня зі своїми 25%. Якщо «Нібулон» віддасть державі чвертку, сказала Інна Германівна, то він стане державним оператором.

А вже 4 березня на одному з веб-сайтів з’явилася інформація «Государство намерено стать совладельцем крупнейшего зернотрейдера страны». У ньому є такі рядки: «Пока это лестное предложение (стати державним оператором з експорту зерна. - В.Ч.) получила компания «Нибулон» - крупнейший экспортер зерна по итогам последних сезонов». Хоча в самій компанії про цю пропозицію - ні сном ні духом.

Пане Жіль, ви тривалий час працювали в Азії, Африці. Скажіть, у якій країні чи племені ви стикалися з подібними методами?

- Це неприйнятно! Прикро, що невелика група людей поганить імідж влади. Якщо депутати ухвалять, до всього, ще й закон із ознаками державної монополії в експорті зерна, то Україні доведеться сидіти на голодній інвестиційній пайці. Від вас відвернуться грошовиті мішки…

А потреба українського АПК у коштах чимала. Торік інвестиції ЄБРР в агросектор України становили 173 млн. євро, з яких 95,4 млн. - безпосередньо у зернові проекти. Вони могли би бути щедрішими на 50-100 млн. євро, якби уряд був надійним партнером. Наші клієнти - сільськогосподарські підприємства, вкладаючи в гектар 1-2 тис. дол., зуміли подвоїти обсяги виробництва. А якби так фінансово «удобрювати» кожен гектар української ріллі! Чи під силу такі видатки державному бюджету?

- Бюджет дірявий, до кредитів не доступишся… Суцільні ризики! А президент націлив аграріїв на 80-мільйонний зерновий рубіж.

- Вихід є: залучати приватний капітал. Але влада мусить мінімізувати ризики. Бодай у тому сегменті, в якому вона - повновладний господар.

- Насамкінець хотів би виступити з позиції… ні, не уряду, бо він не став урядом національного єднання, а з позиції патріота України. МВФ надає Україні багатомільярдні позики, втягуючи нас у фінансову кабалу. Інші міжнародні організації закликають: ліквідуйте ганебні квоти і продавайте зерно! А всі разом ви залишаєте мене голим, босим і голодним!

- Ну, по-перше, ми знаємо, і це факт, що Україна зібрала зерна понад власний рівень споживання. Тобто, продаючи рештки, ви спрямовуєте потік іноземної валюти всередину України і нею можете покривати зовнішні запозичення. Такі експортні операції не обкрадають вас і не призводять до економічного занепаду.

По-друге, ЄБРР фінансує виключно компанії приватного сектора. Отже, ми не створюємо фінансового навантаження на уряд, український народ. Ми могли би легко подвоїти обсяги нашої діяльності, присутності нашого бізнесу у вашій країні. Звісно, за належних умов. Це саме ті кошти, які не потрібно було би державі запозичувати в інших фінансових інституцій.

Головне, аби реформи в Україні орієнтувалися на ринкове середовище, а не на монополію.