Земля на межі виснаження

Земля — найцінніший ресурс України, який ми втрачаємо. В гонитві за прибутками ми витискаємо з неї максимум і не думаємо про те, що буде завтра. Між тим, як і чисте повітря та придатна до вживання вода, земля теж може деградувати. Тоді знамениті українські чорноземи стануть історією, а з амбіціями аграрної наддержави доведеться розпрощатися. Вже сьогодні світові експерти оцінюють рівень деградованості українських ґрунтів у 20–40%...

Нині розораність наших сільськогосподарських земель є однією з найвищих в Європі — майже 80%. Розорюють не лише поля, але й береги річок, заплави, пагорби. Це порушує структуру ґрунтів і призводить до ерозії (цьому процесу піддано вже до 60% сільськогосподарських угідь).

Через неправильне господарювання 6,5 млн га земель узагалі стали непридатними для сільського господарства. Вміст гумусу — ключовий показник родючості — за останні сто років зменшився на 20%, і процес триває. Все це не лише знижує врожаї та завдає збитків аграріям, а й ставить під питання майбутнє держави, чиє сільське господарство є наразі локомотивом економіки.

Є конкретні причини такого стану справ, і вони коріняться в способі ведення сільського господарства. Зокрема, у недостатньому внесенні мінеральних добрив, що створює дисбаланс живлення землі, а також у великому дефіциті органічних добрив через занепад тваринництва.

За час незалежності площі, засіяні такими технічними культурами, як соняшник, кукурудза та ріпак, збільшилися в 2,5 разу. Вони виснажують землю, забираючи з неї поживні речовини — азот, фосфор, калій. При цьому аграрії часто порушують принцип сівозміни й не дають землі відновитися.

Надмірно застосовуючи важку техніку для сільськогосподарських робіт, спричиняють ерозію, ущільнення землі, а відпрацьовані гази та мастила додатково її забруднюють. Навіть один великий трактор без будь-яких пилових бур здатен за рік знести мільярди тонн родючого шару ґрунту.

Хімічні добрива та пестициди — ще один фактор деградації земельних ресурсів. Вони пригнічують їхню біологічну активність, перешкоджають природному відновленню родючості, знищують корисні мікроорганізми.

Створення ринку землі є потужним викликом для системи екологічного контролю. Сам по собі він не усуне всіх тих порушень при експлуатації сільськогосподарських земель, що сьогодні масово фіксуються. Сподівання деяких оптимістів на «невидиму руку ринку» дуже перебільшені. Вже зараз потрібно готувати нормативно-правову базу до нових реалій земельних відносин.

Наразі Адміністративний і Кримінальний кодекси передбачають покарання за забруднення або псування земель у вигляді штрафів на суму 340–1700 грн і 17–68 тис. грн відповідно, що для аграрних господарств аж ніяк не є стримуючим фактором.

Сподіваюся, що незабаром їх суттєво підвищать після остаточного ухвалення Верховною Радою законопроєкту №2207-1д «Про управління відходами». Тоді у разі адміністративної відповідальності за забруднення землі підприємцям доведеться сплатити 8,5 тис. грн.

Однак цього замало. Треба змінювати методику обрахування збитків, завданих порушниками, бо діючі розрахунки були виконані ще 1997 року й не відповідають сучасним реаліям. Відповідний проєкт наказу Міндовкілля був розроблений у Державній екологічній інспекції (ДЕІ) і передбачає збільшення розміру компенсації, приведення положень методики у відповідність до чинного законодавства та розширення кола суб’єктів, які відповідають за забруднення.

Важливо, щоб Верховна Рада ухвалила законопроєкт №3091 «Про державний екологічний контроль». Він, зокрема, наділяє ДЕІ правом контролю за консервацією деградованих і малопродуктивних земель, здійсненням заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами, додержанням екологічних нормативів з питань використання та охорони земель.

Для ефективного виконання цих функцій необхідно змінити Кримінальний кодекс, аби порушники несли відповідальність за перешкоджання інспекторам виконувати свої повноваження.

Матеріально-технічну базу ДЕІ треба якомога швидше модернізувати. Перш за все це стосується лабораторних потужностей, які обладнані ще у 70–80-х роках минулого століття. Саме на основі їхніх даних можна буде робити об’єктивні висновки про ступінь забруднення та псування землі.

Великі надії ми покладаємо на цифровізацію, що пришвидшить роботу екоінспектора, зробить її більш ефективною та мінімізує вплив людського чинника. І, звичайно, будемо боротися за підвищення заробітної плати інспекційного складу ДЕІ, бо завдання, які перед нами ставить держава, потребують чесних професійних і мотивованих працівників.

Сподіваюся, що до того часу, коли запрацює земельна реформа, в системі екологічного контролю відбудуться позитивні зміни, які дадуть можливість Держекоінспекції захистити земельні ресурси України від безжальної експлуатації та виснаження.