«ЗАСІЯЛИ» КРЕДИТИ — «ЗМОЛОТИЛИ» ВІДСОТКИ

В аграрному відомстві моляться на Бога й банки. Не на склотару, звісно, а на фінансові інституції. Всевишній поки що милує, пролонгуючи погідну днину. Розщедрились у першому кварталі і банки, рясно всіявши, за словами аграрного міністра Івана Кириленка, землю кредитами — майже 1,5 млрд. грн. Банкіри, певен, своє «змолотять», а от чи втішать чужі копійки позичальників, чи гармоніюватиме в останніх дебет-кредит, навіть за пільгових ставок?..

Плаче мужик
в банкоматі…

Метеозведенню МінАП варто було б потішитись: на сільських просторах очікується тривала кредитна злива... Довірився, взяв парасольку, не встиг розчохлити — опади вмент ущухли. Зате агроеліта гопки стрибає: он торік на цю пору змогли з банкірів «вичавити» на агросектор лише 420 млн. грн., а нині — майже вчетверо більше. Щодо порівнянь з 2000 роком, то він далеко не взірцевий. Торішні сільськогосподарські здобутки інакше як аграрно-сороміцькими не назвеш: хотіли, та не змогли… Мені більше імпонує спрощений відлік: до революції 1917 року й опісля. Отож, за багатьма показниками, в АПК ми відсиджуємось у дореволюційних окопах. Чи допоможе вибратися з них кредитна паличка-помагалочка?

До того, як кинуте напризволяще державою сільське господарство почало борсатися у ринковому вирі, воно спокійнісінько сиділо на березі, на бюджетній голці зі щорічною дозою 5—6 млрд. «кубиків». Довго-, середньо- та короткострокові позики одержували у держбанку. Крім того, існувало державне авансування сезонних витрат, пов’язаних із виробництвом продукції під державне замовлення, — 50% вартості укладеного держконтракту. Жирування скінчилося з комерціалізацією банківської системи 1991 року: зросла мережа власне банків, змінилися умови кредитування. Більшості селян, за браком обізнаності і досвіду, банківська система одразу набила оскому. Метикуватих вона відлякувала високими кредитними ставками і короткими термінами надання позик. Та й фінансовим інституціям аграрний сектор, з його непередбачуваністю, низькою окупністю, державним втручанням у фінансово-господарську діяльність сільгосппідприємств, не припав до душі. Ось тому 1999 року кредитування АПК комерційними банками становило 3% у короткострокових позиках і 6% — довгострокових від загального обсягу «ін’єкцій».

Сьогодні ми помітно виросли. Шість президентських указів, 14 законодавчих актів та близько 20 урядових постанов поступово навертають українське село до грошових відносин, одначе про довершеність цього процесу зарано говорити. Держава, відмовившись від донорства АПК, натомість повинна законодавчо забезпечити механізм урегулювання правових та грошово-кредитних відносин в аграрній сфері.

Торішня спроба запровадити компенсаційне кредитування з 50% рефінансування облікової ставки Нацбанку України була невдалою. Спершу перечепилися об… держбюджет-2000, який не передбачав таких витрат. Тому постанова Кабміну від 25 лютого 2000 р. №398 «Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт» була нежиттєздатною, доки 11 травня 2000-го Верховна Рада не прийняла Закон №1712 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік», в якому чітко виписаний механізм компенсації і сума — 175 млн. грн. Але ця даванка запізніла. Не наздогнав, то хоч нагрівся: селяни відсіялися і навіть дещо прикупили-припасли на жнива.

Вдруге спіткнулися через… небажання комбанків інвестувати польові роботи: вони надавали перевагу переробним та сервісним підприємствам. Фінансистів стримувала відсутність у сільгосппідрозділах кредитної історії, ліквідної застави, а також перебування майна у податковій заставі… Тому з 56 банків, які зголосилися на співпрацю з селянами, тільки п’ять відчутно підставили кредитне плече. А результат? На погашення ставки було використано лише 50 млн. грн. бюджетних коштів. Сільгосптоваровиробникам перепало 455 млн. гривень — 14% потреби. Єдиний позитив: з-поміж усіх позичальників аграрії виявилися найдисциплінованішими і на 92% виконали кредитні зобов’язання. Здавалося б, 2001 рік мав пройти без збоїв.

Але уряд з МінАП прорахувалися. У січневій постанові Кабміну №59 було запропоновано диференційований підхід до розміру часткової компенсації. Для сільськогосподарських товаровиробників, зернозаготівельних та зернопереробних підприємств — у розмірі 70% облікової ставки НБУ, для інших формувань АПК — 50%. Заздалегідь «застовпили» бюджетні кошти на рефінансування — 150 млн. грн. Суворішими стали й вимоги до позичальників: на пільгові кредити можна розраховувати лише за наявності ліквідної застави. Для цього клієнтів класифікують за п’ятьма категоріями ризику: від стандартного до безнадійного, залежно від «класності», різниться й співвідношення суми кредиту і вартості застави.

Але 150 млн. бюджетних коштів на здешевлення агрокредитів розтанули вже в першому кварталі, коли було залучено 1,5 млрд. кредитів. Голодному та ще й бідному — на кутній зуб. Тим більше, за 2,5 млрд. гривневої потреби на весняно-польові роботи… Ідеальний варіант: півтора мільярда гривень «розкиньмо» на 30 тис. агроформувань — по 50 тис. грн. перепадає кожному. Якщо ж, припустимо, середній розмір господарства — тисяча гектарів орної землі, то позички стачить хіба що на солярку, аби засіяти половину площі. А насіння, міндобрива, засоби захисту рослин?! До всього, кошти одержали наймаєтніші, а це (з припуском) — третина господарств...

Такої скороминучої історії з кредитуванням не очікували навіть у МінАП. Клерки спішно вишукують додаткові здешевлюючі ресурси на друге півріччя. Найімовірніше, «обскубуть» на 100 млн. грн. бюджетну програму Державного лізингового фонду.

Як і торік, до фінансових потреб села найчутливішими виявилися провідні банки — «Аваль», Промінвестбанк, Приватбанк, Укрсоцбанк та «Україна». Однак, порівняно з минулим роком, значно змінилася структура кредитування. Якщо 2000 року 68% кредитів були товарними, а 32 — грошовими, то нинішнього відповідно — 19 і 81%. Одначе не слід думати, що позикодавці легко розлучаються із грішми. Банківська вимога надавати подвійну, а то й потрійну заставу під кредит для 70% фермерів нереальна. Проте в останніх є альтернатива — Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, де можна одержати безвідсоткову грошову допомогу на зворотній основі з бюджетних коштів: цьогоріч виділено 18 млн. грн.

А куди податися керівникові новонародженої агроодиниці, в якої ні кола ні двора? Кредитні спілки, гасло яких — «Свій до свого по своє», ще не розвернулися. Залишається навколішки благати місцевого банкіра розщедритися на кілька десятків тисяч гривень позики, заставляючи натомість власну оселю чи авто. Клієнти цьогорічних кредитних агроломбардів можуть продешевити, оскільки більшість оформили кредити на дев’ять місяців, хоч оптимальним, як на мене, є коротший термін — три-шість місяців: узяв під посівну, зібрав урожай, розрахувався… Наші ж селяни не мають змоги вповні, як на Заході, користуватися кредитним сервісом: коротко-, середньо- і довгостроковими позиками. Враховуючи рефінансування двох третин облікової ставки Нацбанку, операційний кредит в середньому коштуватиме 9—10% річних. Майже як в Америці…

Немає серед банкірів конкуренції за селянського позичальника, оскільки дві третини сільгосппідприємств збиткові. Власне, минулий рік для майже 200 банківських установ України видався не надто втішним: через несприятливі мікроекономічні умови вони збідніли на 30 млн. грн. І все ж таки держава мусить заохочувати комерційних позикодавців, оскільки інших джерел кредитування АПК у країні немає. Хоча всім зрозуміло, що часткова компенсація кредитної ставки — захід вимушений, тимчасовий.

Правда й те, що згадувані 1,5 млрд. грн. пільгових кредитів — не суто «селянські», тобто використано їх не лише на сівбу. Якщо житомирська обласна дирекція банку «Аваль» надала сільгосптоваровиробникам близько 7 млн. грн., то підприємствам переробної галузі — удвічі більше, що пояснюється набагато вищим коефіцієнтом позиковіддачі останньої, меншим ризиком.

АППБ «Аваль» має найширшу в Україні мережу із 135 банкоматів. Але жодного з них — у селі. Та й що робитиме з цією фінансовою «плювальницею» механізатор? «Живі» гроші — рідкість. Торік селянам у натуральній формі було сплачено 62,5% нарахованого фонду оплати праці. Соціально дискредитованим хліборабам залишається тільки плакати.

Нехай усохне
рука хапка…

Тоді як селяни геркулесівськими зусиллями здобувають кредитні кошти, аграрні чиновники з легкістю гульвіси розтринькують бюджетні. Як по вертикалі, так і по горизонталі. Нині у кабмінівському офісі препарують проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів з питань ветеринарної медицини». Якщо тезисно, то спрямований він на забезпечення ветеринарного та епізоотичного благополуччя, карантину тварин, охорону довкілля. Слушний документ, на часі. Мене ж зацікавила не патетична преамбула, а п’ятий розділ, що іменується «Фінансування та матеріально-технічне забезпечення органів державного управління та державних підприємств, установ і організацій ветеринарної медицини». І ось чому.

Утримання ветеринарних структур і заходи, які вони проводять, здійснюються виключно за бюджетні кошти. Нажахані ящуро-енцефалопатійними конвульсіями, урядовці цьогоріч розщедрилися на запобіжні заходи і з украй куцого бюджету «відкраяли» доволі ласий кусень на санітарно-ветеринарний щит України. Не певен, що в ньому не знайдеться дірок, як і торік, коли частину бюджетних грошиків ветеринари спровадили на… «колеса». Не на психотропні препарати чи анаболіки, а комфортабельні авто — 28 легковиків. Роз’їхалися вони вусібіч, у 21 обласне управління ветмедицини. Яка не є, а все ж альтернатива перевантаженому муніципальному транспорту. Якби ж то «конячки» куплені за кревні, а то — за бюджетні кошти: 840 тис. грн., які дивним макаром перекочували із видатків на протиепізоотичні заходи.

Посадовці МінАП знали про колег-гендлярів. Більше того, роз’їжджали «Жигулями» і «Ланосом» Центральної державної ветеринарної лабораторії, яка й утримувала ці авто за рахунок коштів на ті ж таки протиепізоотичні заходи. Майже мільйон гривень, виділених державою на засоби захисту тварин у Київській області, Держдепартамент ветмедицини переадресував суб’єктам, які навіть у клонованому вигляді нічого спільного з органами системи Держветмедицини не мають.

Якщо проаналізувати хід фінансування державної програми селекції у тваринництві та птахівництві, то складно обминути привілейовані регіони. Так, 33,6% виділених коштів припадає на столичну область, 11,1 — на Донецьк, тоді як, приміром, на мою батьківщину — Кіровоградську область, «спустили» лише 1,1%. У розрізі галузевих об’єднань також очевидні диспропорції: підприємствам «Укрптахопрому» від щедрот роздавальників перепало 38,5% загальної суми. Загалом «не в те» фінансове річище втрапило 1,7 млн. грн. бюджетних коштів. Наказом по МінАП голову Держдепартаменту ветеринарної медицини Петра Вербицького покартали за нецільове використання бюджетних коштів і зобов’язали повернути неправомірно «перекодовані» суми. Якби ж то тільки у ветеринарії зазіхали на дармове державне…

У рослинництві, виявляється, мастаки не гірші. Американська компанія Pioneer Hi-Bred International, Inc. постачила в Україну гібридне насіння кукурудзи, яке одержало СП «Зоря-насіння» — дочірня фірма Pioneer… Коли ж настав час сплатити кредит, встановити боржників… не вдалося. Частину боргу на суму 2,5 млн. доларів, згідно з постановою Кабміну від 15 вересня 1999 року №1692, погасили «за рахунок економії від здійснення операцій з обслуговування зовнішнього державного боргу». А решта зависла. Заборгованість перед відомою американською компанією стала на шляху траншів міжнародних фінансових організацій. Тому постановою від 29 вересня 2000 року №1492 Кабмін вирішив поставити крапку у цій насіннєвій історії і постановив: «Погасити борг на суму 2,1 млн. доларів (9 млн. грн.) за рахунок видатків державного бюджету по статті «Державна програма селекції у рослинництві».

Я далекий від того, що валютне насіння кукурудзи «склювали» аграрний міністр зі своїми підлеглими. Але ж є у Міністерстві аграрної політики людина, перший заступник Юрій Лузан — «цербер» агрофінансового мішка, у якого навіть належні бюджетні кошти не завжди вициганиш. Профаном його не назвеш, та й на вихованця підготовчої групи дитсадка не схожий, однак на багатьох «проблемних» документах — підпис Лузана.

До всього, саме Юрій Якович контролює виконання наказу МінАП щодо посилення боротьби з корупцією, організованою злочинністю в АПК, зміцнення законності і правопорядку. Та тут елементарного порядку не наведеш, якщо в цільові програми фінансування протягом року більш як 100 разів (!) вносять зміни, корективи — свідчення того, що на етапі формування пропозицій та добору учасників виконання програм МінАП не забезпечує об’єктивності, прозорості. Жодної гривні бюджетних позичок не спромоглися повернути концерн «Украгротехсервіс», державне підприємство «Агротех», ВО «Агромаш», ЗАТ «Харків-вовна». Більше того, останнє домагається чергового бюджетного «вливання» і пролонгації попереднього.

Два роки тому Леонід Кучма схарактеризував агропромисловий комплекс як один із найкриміногенніших в економічному секторі. Два роки минуло. Повторіть, Леоніде Даниловичу, ті слова сьогодні, — ви навряд чи помилитеся. Відтоді майже нічого не змінилося, і профілактика не допомагає. Торік до кримінальної відповідальності притягнуто 7 тис. осіб, третина з них — керівники сільськогосподарських підприємств. Корисливі злочини завдали збитків державі на суму 50,4 млн. грн. У ході реформування аграрного сектора правові органи викрили 400 злочинів, з яких 191 — розкрадання (30 — у великих та особливо великих розмірах).

Але не тільки рідні гривні, цінності, майно липнуть до рук. За межами України незаконно зберігаються майже 100 млн. доларів, стільки ж — дойчмарок, які належать 34 агропідприємствам. Не кажу вже про російські чи білоруські рублі… Отак і назбирається сума на кредитування не тільки весняно-польового комплексу робіт, а й жнивного.

…Пенсійного віку селянка на київській вулиці запопадливо кладе на себе хреста перед золотокупольною спорудою.

— Кому молитеся?

— Богу! — старенька вказує на «храмину».

— Та це ж банк!!!

У кожного — свій Бог, у кожного — своє поле. Хто засіває його кредитами, хто — зерном упереміш із неміччю та слізьми. Зате «жниварів» вистачає!