У ФІДЕЛЯ ЦУКОР СОЛОДШИЙ

Порпаючись у клуні серед сяких-таких пожитків, щоразу натрапляю на груботканий мішок із лейблом «Made in Cuba». З-під кубинського цукру. В уяві постають колони бороданів-барбудос, котрі, карбуючи крок, вирушають із гострими мачете на сафру... Хто призабув смак тростинного цукру з Куби, вочевидячки зможуть найближчим часом потішити своє черевце товаром «від Фіделя», оскільки рік у рік імпорт цукру-сирцю зростає. Натомість наші буряківнича галузь і цукроварні хиріють. Тому в порядку громадсько-громадянської ініціативи, на противагу законодавчій депутатів-«кубинців», вношу до Верховної Ради власний альтернативний проект. Але про нього — у фіналі.

Обпиваючись морквяним чаєм без цукру, Ленін мріяв і про «солодку» диктатуру. При цьому цілив поглядом в Україну, і вона виправдала всі його сподівання. Соціалістична Україна виробляла 60% союзного цукру. Не так давно серед країн СНД наш суверенітет по праву вважався «найсолодшим»: на душу населення припадало 50 кілограмів того, що рекламується медициною як «біла смерть». За його дешевизни доступним був і самогон, адже із 50 кг можна було вигнати сто пляшок добротної «рідкої валюти». Тоді не вагався: пити чи не пити? Звісно, чай із цукром. А нині…

Про те, коли саме Україна виробляла 5 млн. т цукру, точно знають статистики. Це було давно, але правда. Водночас Франція, яка виробляє стільки ж, вдовольняється лише півмільйонною площею, проти нашого мільйона найродючіших земель. Від заздоровниць п’ятисотенницям Марії Демченко і Ко залишився тільки спомин. Нині ми маємо: 150—190-центнерні врожаї з 14—15% цукристості. Із вищим вмістом останньої врожаї по 550—600 ц/га стали звичними в Німеччині, Австрії, Франції, Іспанії, Нідерландах, Бельгії. Відстаємо від західних цукроварів і за показником виходу цукру із завезеної на заводи сировини. 8% різниці обертаються втратою вагомого доважку — майже 500 тис. т. На превеликий жаль, профанаційна державна програма «Цукор» не створила нової ситуації в галузі, не зробила її стратегічною частиною ринкової економіки і джерелом надходження валютних ресурсів. Та що там експорт, самим стало бракувати цукру.

Поле

Чому колись прибуткову культуру так зненавиділи 2 млн. селян, безпосередньо зайнятих вирощуванням цукристих? Передусім через відсутність економічного стимулу. Нашим сучасним агролідерам слід повчитися панукраїнізму в Симона Петлюри, голови Директорії УНР, який постійно акцентував увагу своїх урядовців на виробництві та раціональному використанні своєрідної національної валюти — цукру, вигідному обміні його з далекими й близькими країнами на боєприпаси, медикаменти тощо. У МінАП, як не силкуються, розширити площі під цукровими буряками не можуть: рік у рік вони невпинно скорочуються.

Хоча програмою «Цукор України-2001» і передбачено засіяти 1,2 млн. га, регіони самочинно урізають уже спрогнозовані площі. Хмельницька область — на 23 тис., стільки ж — Черкаська, Полтавська… Загалом майже 150 тис. га «з’їла» селянська арифметика. Послиниш хімічного олівця, додаси-віднімеш у стовпчик: набуток не окупає затрат. То що ліпше: не сіяти зовсім чи залишати, як 1996-му, таку ж площу цукристих зимувати у полі? На поживу фауні… Фермерські та приватні підсобні господарства аж ніяк не залатають загальнодержавну цукросировинну діру, адже на них припадає лише 12—13% загальних обсягів заготівлі буряків.

П’ять титульних регіонів-бурякосіїв приспустили у траурі стяги. Подейкують, МінАП увійшло з клопотанням перенести цукрову столицю з Вінниці у… місце поки що визначається. І то правда! Зі столиці цей регіон перетворився на висілок. Торік колишній «цукровий Донбас» посів… дев’яте місце. Площі під буряками тут зменшилися зі 140 до 65 тис. га, або у 2,2 разу.

Зрозуміло, цукрові буряки — високоінтенсивна, енергозатратна культура, але не використовується навіть екстенсивний метод вирощування. Підвищення урожайності солодких коренів на 20,4 ц/га, проти 1999 року, не компенсувало скорочення площ під ними на 17%, внаслідок чого валовий збір зменшився на 0,9 млн. т (6,2%) і становив 13,3 млн. т (найменший взяток за повоєнні роки). Ситуація у галузі характеризується вже не як негативна, а суцільно кризова. Протягом останніх семи років буряко-цукровий комплекс працює збитково, рентабельність виробництва солодких коренів та цукру становить мінус 12,5 і мінус 22% відповідно, збитки — майже 600 млн. грн., кредиторська заборгованість — 1,6 млрд., у тому числі податкова — близько 300 млн. грн.

Спершу ми, наснажені піснею «Буряки рядочками, стеляться листочками…», обробляли гони сапами й лопатами. Рачкували-плазували, доки не приспіла техніка. Полегкість! Французи, аби дотриматися технологічної дисципліни, шість разів «прасують» одну й ту саму площу, а ми, через брак комбінованих агрегатів, утричі більше «гвалтуємо» трактора. А вартість солярки?! От і здешевлюємо-спрощуємо. Галузеве міністерство у безвиході кинуло клич «Ручну працю — на бурякові гони!», та кого нині в селі з працездатних догукаєшся.

А тих, хто горбатіє на бурякових гонах, втішить свіжа інформація: мінімальна ціна на цукрові буряки, які з 1 вересня 2001 року використовуватимуться для цукровиробництва, встановлена у розмірі 165 грн./т, власне цукор — 2,37 тис. грн./т (з ПДВ). Скажу по секрету: ціни були б іще вищими, оскільки МінАП урахував, як того вимагає закон, індекс інфляції, і суми мали б такий вигляд: 190 і 2,9 відповідно, однак… довелося врахувати позиції кількох міністерств та відомств і поступитися.

Не всім, як бачите, фортунить. Так і на буряковому полі. То влаштують шоу довгоносики, то схожість насіння — нульова. І хоча МінАП почасти звинувачує економічну кризу, проте основна причина — недогляд, самоусунення від контролю інспекцій та органів, які мають стежити за станом насінництва.

Але не лише вони винні у втратах. «Порадіймо», як уміємо зберігати вже вирощене. За останніх п’ять років різниця між біологічним врожаєм і фактичним становить майже 40%. Якби ці відсотки зменшити бодай на чверть, мали б плюс 135—165 тис. т цукру. Скажіть, яка продуктивність копання солодких коренів, якщо до бурякових жнив готові лише 60% комбайнів, гичкозбиральних машин, буряконавантажувачів? «Темпи» збирання, якщо можна їх так назвати, розтягуються до листопада-грудня. Та навіть за такого ритму цукроварні запускаються із місячним запізненням. За цей час буряки в кагатах встигають пустити сік, добряче підгнити, тому втрати становлять до 5%. До всього, вироблений цукор не відповідає ринковим кондиціям. Але це вже клопоти заводчан...

Завод

Наш мізерний урожай буряків можуть «проковтнути» 70—80 цукроварень із оптимальними технічно-економічними показниками. В Україні ж їх — 192, на багатьох з яких цеглинками викладено «18..» — рік пуску. А тепер спробуйте, як того прагнуть облдержадміністрації, розподілити сировинну дрібку між усіма порівну, навіть тими, які ще й не запаслися паливом, матеріальними та кредитними ресурсами. Деякі «цукромонстри» спромогаються «кочегарити» 5—15 днів, тоді як більш-менш оптимальними термінами цукроваріння вважають 60—65 днів (ідеальний — 90). За такого надширокого діапазону — 5—65 днів — галопуюча і собівартість тонни цукру: від 750 до 20697 грн. Торік через брак сировини не працювало 45 заводів.

Якщо розгорнути карту зон бурякосіяння з дислокацією цукроварень, то побачимо значні розбіжності у рівнях концентрації двох складових: де — густо, а де — пусто. Річ у тім, що ми втелющували кошти, і чималі, у реставрацію, капітальний ремонт діючих заводів, віддаляючи тим самим прогрес галузі. Натомість ринкові умови потребують як сучасних підприємств, так і повного перекроювання галузевої і територіальної структур. Розумію: важко розпрощатися з «прабабусею»-цукроварнею. Тим більше, що не всі підприємства через вік і зношеність вдасться перепрофілювати або використати бодай щось із їхнього начиння. Однак перебудовуватися слід.

Тим більше, що аналогічну «революцію» у цукровій промисловості здійснили західноєвропейські країни. Вивели з експлуатації малопотужні неперспективні і нерентабельні підприємства, наростили потужності діючих, реконструювали, і ось що вийшло. Середньодобова потужність цукрових заводів у Нідерландах становить 12,1 тис. т буряків, Австрії — 9, Франції — 8,7, США — 5,2 тис. т. А в нас? 2,65 тис. т буряків.

Проте не всі цукрові заводи гинуть, деяким агробізнесові структури, інвестори вчасно подають кисневі подушки. Проблемами галузі переймається й Національна асоціація цукровиків «Укрцукор». Поки що кволо й не агресивно, незважаючи на те, що багато підприємств — членів «Укрцукру» перебувають у клінічному стані.

Але цукроваріння — то не лише солодкі кристали, а й високоцінні похідні (барда, жом, нині дефіцитна меляса). Ресурси останньої необхідні для виробництва спирту та високооктанових кисневих добавок до бензинів. Зрештою, через брак меляси (750 тис. т) зривається виконання державної програми «Етанол».

Споживач

Суто по-дилетантськи, мені байдуже, з яким цукром пити чай або каву: буряковим чи тростинним. Аби його було вдосталь і дешевого. Ні, меншає і дорожчає. Кажуть, буде ще сутужніше і без імпорту цукру-сирцю не обійтися.

Для внутрішніх потреб цукру із буряків урожаю-2000 до нового сезону цілком вистачить. Інша річ, внутрішнє споживання різнорангові агролідери по-різному й оцінюють. Один вимірює наші апетити 1,5 млн. т цукру, другий бере вище — 1,7, у третього цифір і геть «зашкалює» — 2 млн. т. Ніяк не домовляться… Гопакування у півмільйона тонн свідчить про недосконалу, хибну й брехливу інформаційно-статистичну базу, що породжує різні методологічні коментарі і лобіювання.

«Нам бракує!» — подають голос керівники підприємств харчової промисловості. «Скільки?» — тричі перепитую Леоніда Сваткова, голову Держдепартаменту продовольства МінАП, і тричі чую різні цифри. Але за кожною бовваніє «чужинське» зілля — цукор-сирець: «Треба ввозити!»

Якщо йдеться про нарощені обсяги випуску карамельок з подальшим їх експортом до Росії, то слід пригальмувати, бо за «трубним» мораторієм підкрадається і «карамельний». Асоціація підприємств кондитерської промисловості Росії (АСКОНД) звернулася до прем’єр-міністра РФ Михайла Касьянова з проханням вилучити з режиму вільної торгівлі українські кондитерські вироби, а саме — обкласти 50-відсотковим митом нашу продукцію. На час антидемпінгового розслідування північні сусіди впроваджують на півроку 21-відсоткове мито. Асиметрія торговельної політики очевидна. Сподіватися на поступки з боку росіян не доводиться, оскільки свого часу Білокам’яна перестала купувати наші цукор, спирт, лікеро-горілчані вироби, патоку. Приспів час і «карамельок». А, за зізнанням українських кондитерів, вони не готові компенсувати втрату російського ринку альтернативними зовнішніми, отже «заморожується» прогнозоване зростання виробництва продукції на 25—30%. Проблематичним видається розвій і внутрішнього ринку, на якому тупцюють, розштовхуючи одна одну, 25 кондитерських фабрик. Тобто гостра потреба в додаткових обсягах цукру відпадає.

«Треба ввозити!» — дедалі гучнішає голос аграрного міністра Івана Кириленка, який, як міг, віддаляв внесення на розгляд до Верховної Ради кабмінівського законопроекту «Про ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного в 2001 році». Бурякові інтереси — святі для агролідера №1. Як і обіцяв, він витримав паузу, аби не сполохати селян, не відбити у них бажання засіяти останній буряковий гектар, а вже потім затягнув «заморської» пісні. Хоча…

Селяни, звикнувши до трьох з’яв на українських теренах «штрейкбрехера»-сирцю, відповідають міністрові взаємністю. Себто зменшуючи бурякові плантації. Дуже швидко до кожного села дісталася новина, що й цьогоріч дефіцит цукру покриватиметься за рахунок цукру-сирцю тростинного. Довідались і про обсяги — 260 тис. т. Лишень заплуталися у ставках і євро… У сільській місцевості казино — диво, а про євро сапальниці зроду-віку не чули. Село є село!

Зате керівний люд — вишколений, він обгрунтує-доведе так, що підсолоджувати зайве. Каже: завеземо оті 260 тис. т «іноземця» зі сплатою мита 5 євро/т. При цьому надходження до бюджету за рахунок сплати ввізного мита, ПДВ та податку на прибуток за реалізації виробленого цукру становитимуть близько 25 млн. доларів. Чверть від ціни трьох проданих обленерго… Радій, Марусино!

Вражає не лише «шалена» сума, а й міністерський підхід до розподілу сировини між потенційними переробниками: їх визначатиме МінАП на конкурсних засадах. Власне, щасливчики відомі і без подання бізнес-планів: серед обраних-вибраних — п’ять-десять цукроварень зовсім не аутсайдери. Розподіл загальної квоти на ввезення цукрової сировини між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на конкурсних засадах суперечить вимогам законів «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про підприємництво». Умови щодо надання квоти повинні стосуватися об’єкта, у цьому разі — імпортної операції, а не суб’єктів підприємницької діяльності. Обов’язковою умовою отримання квот останніми, вважає Мінекономіки, має бути режим відкритих попередніх імпортних депозитів, розмір якого — 20—25% вартості договору (контракту). Тобто не менше суми обов’язкових платежів, які необхідно сплатити при імпорті цукрової сировини у межах тарифної квоти. Якщо ж підприємство не використало її, попередній імпортний депозит в обсязі 75% внесеної суми повертається платникові, а решта йде на компенсацію втрат бюджету від недонадходження ввізного мита.

Щодо отримання ліцензій на зовнішньоекономічні операції при ввезенні цукру-сирцю, то вони мають видаватися на підставі відповідних заявок, що забезпечить чіткість та прозорість цих операцій. Не зовсім умотивованим експертам видається і зниження ставки ввізного мита з 5% у 2000 році до 1% у нинішньому, тобто, вважаймо, нульової. Тим більше зміна цих параметрів регулюється внесенням відповідних змін до ст.6 Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції»...

Як уже мовилося, тростину для виробництва солодкого продукту в Україні імпортували й раніше. Дотримуючись приписів Закону «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 року (автор — депутат О.Юхновський), її слід переробити і готову продукцію у повному обсязі вивезти за межі України. Насправді ж тростинні кристали залишаються «невиїзними», долучаються до бурякових, але від цього симбіозу ціна на цукор не падає, що спростовує один із соціально-економічних прогнозів аграрних стратегів про здешевлення споживчого кошика населення. Солодко говорити, та гірко купити.

Паралельно з МінАП, цукросирцевими клопотами переймаються комерційні структури, тримачі пакетів акцій цукроварень, народні обранці. Розумію депутатів, за якими стоять, а точніше — лежать, двійко-трійко цукроварень, що нудьгують не тільки у міжсезоння, а й у період цукроваріння. «Ліміта» у вигляді тростини — то нагода розім’яти виробничі м’язи. А від «біцепсів» підприємства залежать «апетити» представників виборчих округів і «партійців» у ВР. Один вдовольняється 120 тис. т цукру-сирцю, іншому й 400 не межа. Власне, якщо по-справжньому дбати про виробничий цикл, завантаженість робітників, продовольчу безпеку країни, можна й більше тростини ввозити. Сплачуй 50% мита, але не менше 300 євро за тонну — і переробляй на здоров’я! Ні, кортить одержати пільгу...

Помітив: пожвавлення довкола квотного імпорту цукру-сирцю почалося після доручення Президента Леоніда Кучми МінАП вишукати можливість завантажити сировиною потужності Одеської цукрової компанії — єдиної, котра спеціалізується виключно на переробці тростини. Відповідно, одесити розраховують на левову частку квоти: чи то з 260 тис. т, чи то з 450. Залежно від того, за який обсяг і чи проголосує взагалі Верховна Рада. Чорноморці криють не лише президентською індульгенцією, а й галузевим козирем: їхнє підприємство за добу видає на-гора 910 т рафінаду. Для такої кількості треба «переварити» майже тисячу тонн цукру-сирцю. До слова, Одеська цукрова компанія торік більш як удвічі скоротила випуск готової продукції проти 1999 року, вдовольнившись лише 15,1 тис. т. Узагалі ж в Україні на подвійній буряково-тростинній «дієті» перебувають ще з чотири десятки цукрозаводів. Однак на всіх тростинного «щастя» не вистачить, та й не розпорошуватимуть його серед «неперспективних».

Остання цитадель, яка стримує тростинний натиск, — це Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради. Олег Юхновський, перший заступник голови профільного комітету, за Висоцьким, «популярно объяснил для невежд»:

— Ввозити в Україну цукор — все одно, що пісок у пустелю Сахару... Давайте полічимо. Річна норма споживання цукру в нашій державі — 30 кілограмів на кожного. Торік його виробили 1,55 млн. т, майже на 100 тис. більше від обсягу споживання. Крім того на внутрішньому ринкові ще не реалізовано залишки цукру у межах 150 тис. т, завезені торік за пільговою схемою, аналогічною тій, яку мусують у свіжих законопроектах. Долучіть до цих обсягів ще майже 300 тис. т так званого немобільного цукру — натуроплата населенню. Бачили уздовж автотрас хмарочоси мішків? Не скупімося, запропонуймо нормальну ціну — і їх власники на плечах донесуть до Києва це багатство... Ми ж щорічними сирцевими впорскуваннями підтинаємо під корінь як цукроносну культуру — буряки, так і національного товаровиробника.

На превеликий жаль, ми не маємо реального балансу цукру. Тому позиція Кабміну щодо пільгового сирцю має бути чітко задекларована, економічно обгрунтована, аби уряд не перекладав відповідальність на аграрний комітет ВР і не робив з нас громовідвід: підтримують — не підтримують, депутати винні в тому, що ціна зростає… Чим керується Кабмін, запроваджуючи майже нульову ставку ввізного мита? Чому, скажімо, виникає питання по Одеському рафінадному? Завод у порту, завозь сирець, переробляй з подальшим реекспортом. Причому офіційно, прозоро заробляючи кошти. Так, треба добряче попрацювати, аби одержати прибуток. Неприваблива позиція, порівняно з тією, коли, нічого не доклавши, не опікуючись бурякосировиною, мати 130 доларів чистого прибутку на тонні. Це я про пільги… Хіба може конкурувати цукор буряковий і тростинний за ціною? Ніяк! Тому-то у світі жорстко захищають внутрішній ринок від інтервенції сирцю. Ми також застосовуємо цілком цивілізовану, європейську схему, якою послуговуються США, країни ЄС. Мене найменше турбує обсяг квоти: він автоматично регулюється трейдерами. А от ввізне мито… Звісно, не нульове, а в межах 130—150 євро/т. Така ставка врівноважує у «вагових категоріях» вітчизняний продукт з іноземним.

Послухавши докази Олега Івановича, вирішив і собі «підсолодити» гірку долю буряківничої галузі не менш екзотичним законопроектом. Навіщо нам морочитися з цими вершками-корінцями? Облишмо… Он на Кубі скоро розпочнеться сафра. Тамтешні аграрії налаштовані на 3,7 млн. т цукру-сирцю. Українські буряківники, гайда на поміч! Перекуємося на кубинських мачетерос і, звиклі до роботи за давальницькою схемою, заробимо цукру й собі, і державі. Viva, shugar!