СОНЯХ «ПІД СОНЦЕМ»?

Усі в очікуванні: достиглі кошики соняхів, селяни, трейдери і переробники. Скасовувати — не скасовувати? Оте трикляте 23-відсоткове експортне мито на соняшник, яке стало одним із каменів спотикання на шляху чужинських траншів. Власне, йдеться не про повне його скасування, а часткову заміну: замість чинного 23-відсоткового цілорічного вивізного мита пропонується запровадити 10- відсоткове сезонне, яке діятиме з 1 листопада по 1 березня. Відповідний законопроект МінАП уже вдруге подало до Верховної Ради. Як зізнався Леонід Сватков, начальник держдепартаменту продовольства Міністерства аграрної політики, він ушосте апелює до народних обранців з приводу скасування експортного мита, але найбільший урожай депутатських голосів «за» — 154. Міністр АП Іван Кириленко зазначив, що аграрне відомство наполягатиме на прийнятті законопроекту. Його заступник Сергій Рижук припускає, що енну за номером «ініціативу» МінАП парламент може сприйняти неадекватно і вкотре відхилити. Одначе нинішнього року соняшникового насіння очікується більше, ніж торік, і вітчизняний товаровиробник, переобтяжений ним, «підкаже» Верховній Раді: час відкрити шлюзи, зняти обмеження і торгувати, оскільки ми самі проковтнути таку кількість неспроможні.

Інші взагалі ратують за скасування будь-яких експортних мит. Саме про це йдеться в Меморандумі про економічну політику щодо заходів з виконання програми розширеного фінансування, який підписали керівники Кабінету міністрів України, Національного банку та Міжнародного валютного фонду. І хоча написаного пером, як відомо, не витягнеш і волом, зате через нього можна переступити.

Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння олійних культур» № 1033- XIV від 10.09.99, який набрав чинності 30 вересня 1999 року, не став несподіванкою для переробників. На думку багатьох експертів, вони й пролобіювали його. Хоча мито адресно спрямовувалося проти експортерів, саме воно давало можливість вітчизняним переробним підприємствам «викачувати» з селян не лише дешеве соняшникове насіння, а й значні прибутки. Минув рік, і можна підсумувати: хто з учасників олійного ринку придбав, а хто втратив?

Досі у вухах стоїть лемент від торішньої дискусії на захист вітчизняного ринку соняшнику. Вболівальники «гнули» своє: переробні потужності простоюють! Заборонити вивезення насіння! 1998 року товаровиробник продав соняшник за кордон по 205 доларів за тонну, а торік, коли запровадили 23- відсоткове мито, — по 150, але олійно-жировим та олійно-екстракційним комбінатам на теренах України. Здавалось би, благо. Завантажили виробничі потужності, а це — 20 тисяч працівників, на 50 мільйонів гривень зросли відрахування до бюджету. А скільки втратив селянин? На кожній тонні — 55 доларів. За валового урожаю 2,5 млн. тонн соняшника — 137,5 млн. «зелених», що осіли на рахунках переробних підприємств. Нічого аполітичного в цьому немає, не беручи до уваги, що олійно-жирові та олійно-екстракційні комбінати давно приватизовані, з переважною часткою іноземного капіталу. Тоді чиї ж інтереси пролобіювали у Верховній Раді? Все це — прикрощі «закритого» ринку.

На превеликий жаль, торік, як і в попередні роки, безпосереднього товаровиробника на ринку, практично, не було. Якщо в сезоні 1998—1999 років реалізаційний пік соняшнику припадав на перші три місяці після збирання (жовтень — грудень), то в сезоні 1999—2000 років він стояв протягом усіх де- в’яти місяців, причому за цінами, максимально наближеними до ринкових. Звісно, селяни аж ніяк не можуть конкурувати за маржу на ринку олійних нарівні з меткими експортерами-трейдерами, тому для збільшення власних прибутків обирають єдиний шлях — екстенсивний: розширення площ під фінансово привабливою культурою. Крім того, період дії експортного мита збігся з реорганізацією сільгосппід- приємств, згідно з грудневим указом Президента №1529. Керівники розукрупнених агроформувань одразу ж поставили на найбільш високоліквідну і прибуткову культуру — соняшник, аби якомога швидше обрости фінансовим «пір’ям». До того ж, зерно — первинне у розрахунках з державою за бюджетними платежами, а соняшникове насіння дістається переважно трейдерам.

За останніх три роки собівартість соняшнику зросла в 1,6 раза, проти 1,4 — по зернових і зернобобових. Це спричинило майже подвійне підвищення ціни соняшнику на внутрішньому ринку, порівняно з цінами на зернові. Відтак зросли гривнева і доларова виручка від продажу соняшникового насіння, навіть попри значне падіння курсу гривні. Рівень рентабельності соняшнику, за підсумками 1999 року, становив 54%, що на 43 відсотки вище рентабельності зернових та зернобобових.

Протягом останніх трьох років галузеве міністерство, практично, не втручалось у виробництво цієї культури. Площі неприпустимо зростали і в поточному році вже вдвічі перевищили науково обгрунтовані норми. Соняшник почали вирощувати навіть у тих регіонах, які не мають для цього повноцінних грунтово-метеорологічних умов. Неконтрольованій ситуації найближчим часом буде покладено край. З прийняттям Земельного кодексу та Закону України «Про охорону родючості грунтів» керівники господарств нестимуть адміністративну відповідальність за дотримання сівозмін та ефек- тивне використання земель.

Щодо прогнозів цьогорічного валового збору соняшнику, то він оцінюється в межах 2,8—3 млн. тонн. Щоправда, беручи до уваги темпи збирання, і ця цифра може стати нереальною. При прогнозованих 2,6 млн. гектарів, урожай зібрано лише на 677 тис. гектарів, або на 26 відсотках площ (1999-го — 60%). В Луганській, Сумській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій областях упорали лише 7—18 відсотків площ. Більше того, темпи збирання соняшнику уповільнилися через брак солярки, що гальмує і процес сушіння перезволоженого збіжжя. Вочевидь, призначений МінАП час завершення соняшникових жнив — 5 жовтня — неодноразово переноситиметься, як і торік. Проте задовго до акордів тушу, згідно з дорученням Президента України, в кожній області спільно з правоохоронними органами почали працювати комісії, які перебрали на себе організаційно-контрольні функції щодо забезпечення повноти і достовірності обліку насіння соняшнику урожаю-2000, його зберігання, продажу на прозорому біржовому ринку та різкого скорочення в цій сфері бартерних операцій.

При надмірному «батьківсько-материнському» нагляді «діти» чимдуж шукатимуть лазівок, аби уникнути церберівської опіки. Це простежувалось і раніше. За валового збору 2 млн. 800 тис. тонн, як свідчить статистика, реалізовувалося… мільйон вісімсот тисяч. А де ж іще мільйончик? Не панікуйте: він начебто є, і водночас… Коли селянин починає продавати власноруч вирощений соняшник, зі схронів, яруг, лісків виходять постові державної податкової служби й радять «добровільно» здати. Здогадалися? Так, насіння соняшнику за надані державою кредити. Проминув селянин один пікет, наражається на інший — теж кредиторський, але вже в особі комерсанта, котрий постачав пально-мастильні матеріали, мінеральну поживу, засоби захисту. І виробник, позбавлений можливості позичати прийнятні кредитні ресурси під Божі відсотки, змушений хитрувати, приховувати врожай, спродувати «ліворуч». Не виключено, що з нинішнього врожаю «неврахованих» сотень тисяч тонн може виявитися набагато більше.

По суті, бал правлять три групи операторів — трейдери, експортери та олійно-екстракційні заводи.

— У попередні роки питома вага посередницьких структур у прикінцевій ціні на насіння соняшнику коливалася в межах 20—35 доларів за тонну, — анатомує ситуацію Сергій Феофілов, директор фірми «УкрАгроКонсалт», член Української зернової асоціації. — У минулому маркетинговому році цей показник знизився до 10—20 доларів. Причому від запровадження 23-відсоткового експортного мита найбільше перепало дрібним посередникам, оскільки їм було важко конкурувати з середніми та великими трейдерськими компаніями. Щодо експортерів, то перші три місяці після впровадження вивізного мита (жовтень — грудень) експорт соняшнику дорівнював нулю. Затишшя можна пояснити пошуком схем, які б дали змогу транспортувати збіжжя за кордон. Такі лазівки знайшли і з січня по серпень за межі України вивезли майже 400 тис. тонн, що вдвічі менше, ніж у домитний період. Одначе присутність на ринку посередників та фірм-експортерів підтримувала високу конкурентність, яка стабілізувала ціни і гарантувала виробникам зростання виручки. Третя група операторів — олійно- екстракційні заводи — значно зміцнила власні позиції. Завантаженість виробничих потужностей зросла з 34% до 54%. Вартість переробки насіння різко знизилася — на 30—50% — і цілком вписувалася в європейські розцінки. За рахунок чого ці структури «піднялися»? Передусім, зросла платоспроможність олійно-екстракційних підприємств. Уперше в минулому сезоні ряд українських банків розгорнув програми з кредитування олійниць. Ризик зменшувався наявністю сировини, переробивши яку і спродавши, харчовики повернули і позички, і відсотки.

Варто також додати, що у приватизований сектор прийшли як українські приватні інвестиції, так і закордонні. Щодо останніх, то як приклад можна назвати відкритий у квітні в Донецькій області один із найпотужніших олійно-екстракційних заводів — «Каргіл».

Як зреагували олійно-екстракційні підприємства на можливе скасування 23-відсоткового експортного мита? Чутки про це почали поширюватись у січні, й одразу ж різко скоротилася закупівля сировини для переробки. Законопроект у парламенті розглядали впродовж лютого-березня, і, як відомо, на початку квітня він не набрав достатньої кількості голосів народних депутатів. Увесь цей час пропозиції щодо закупівлі та переробки соняшникового насіння ледь жевріли. Пожвавлення почалося з квітня, коли експортне регулювання залишилося без змін. Це ще один доказ того, що навіть чутки можуть дестабілізувати роботу всієї галузі.

За великим рахунком, прибічники впровадження мита ставили перед собою дві мети: перетворити Україну з експортера насіння соняшнику в експортера готової продукції і завантажити вітчизняні потужності. Справді, цієї мети вони досягли. Зросло виробництво соняшникової олії, шроту, маргарину, майонезу та мила, що позитивно позначилося на наповнюваності держбюджету та задоволенні потреб окремих верств населення.

— Водночас експортне мито спричинилося до зменшення сумарних надходжень від експорту насіння соняшнику, олії та шроту, — резюмує Ірина Кобута, фахівець Проекту аграрної політики в Україні університету штату Айова. — Підприємці, котрі обслуговували експортний ланцюг, також зазнали втрат. Зайнятість у цьому бізнесі скоротилася. Крім того, наслідком скорочення експорту насіння соняшнику стало зменшення капіталу, передусім у вигляді грошових коштів, що надходили в сільське господарство від експортерів як попередня плата за реалізацію продукції на експорт. Очікуваних надходжень від сплати експортного мита до державного бюджету не одержано, бо вивезення насіння соняшнику для переробки за кордоном після запровадження 23-відсоткового експортного мита відбувається на давальницьких умовах до країн близького зарубіжжя (Росії, Грузії), а також у рамках режиму вільної торгівлі з метою уникнення сплати мита. Зростання експорту соняшникової олії та шроту було вигідне олійно-екстракційним заводам і тим трейдерам, що експортували олію. Але відповідного заміщення експортних обсягів насіння соняшнику олією не сталося. Традиційні ринки збуту соняшникового насіння до країн далекого зарубіжжя (Європа, США, Туреччина) було певною мірою втрачено. До всього, незадовільний стан транспортної системи, ємностей для зберігання, накопичення та перевалки олії на експорт в українських портах стримують вивезення великих обсягів олії.

Найбільших втрат зазнало сільське господарство. Під впливом дії експортного мита істотно зменшилася ціна реалізації насіння соняшнику, що негативно позначиться на результатах фінансової діяльності сільгосппідприємств у 2000—2001 маркетинговому році. З другого боку, внаслідок дії мита відбулося зниження роздрібних цін на олію і, відповідно, зросло її споживання. З погляду споживачів, цей факт можна розцінювати як позитивний для країни, де значна частина населення має низькі доходи.

Щодо можливої української експансії на світовому соняшниковому подіумі, то мою замріяність трохи охолодила Людмила Зінченко, генеральний директор асоціації «Укроліяпром»:

— Так, Україна втратила сегмент цього ринку, але його ніхто не квапиться зайняти. Завершується сівба в Аргентині, яка на 35% скоротила площі під соняшником. Це саме зробили і країни ЄС. Слід пам’ятати, що Росія завжди була імпортером олії, а Україна — експортером. Є традиційні споживачі соняшникової олії. Тим паче остання аж ніяк не робить погоди на ринку своїх посестер, де домінує пальмова олія. Тому, коли мене запитують «Чи зміниться ситуація зі скасуванням експортного мита?», відповідаю: «Буде те, що й було до нього».

Мито виникло не з доброго дива. Упродовж двох років, починаючи з 1997-го, стало очевидним, що українські олійниці не повністю завантажені. Імпортувати соняшник не видавалося можливим через високе — 50-відсоткове — ввізне мито, скасувати яке чи пом’якшити ми не спромоглися. Якщо ж шлюз з одного боку відкритий, а з другого — на клямці, то чи залишиться у резервуарі вода? Це — по-перше. По-друге, маємо пам’ятати: нам дозволено завезти соняшник з Болгарії, Румунії, але з ЄС — ані грама, оскільки євросоюзні потужності перевищують власне виробництво майже у 1,8 раза. Споруджували їх з розрахунком на імпорт, передусім російський та український, частково аргентинський.

Найбільше жахається скасування 23-відсоткового вивізного мита місцева влада, позаяк половина олійно-екстракційних заводів дислокується у сільській місцевості і наповнюваність тамтешніх бюджетів на 80% залежить від роботи саме цих підприємств. Плюс робочі місця.

Трохи гостріше висловився Володимир Клименко, президент Української зернової компанії, генеральний директор Української зернової асоціації (УЗА):

— Вважаю, питання мита нині слід зняти як несвоєчасне. Ні, можливо, воно й правильне, проте змінювати правила під час гри — це, принаймні, неетично. У січні — так! Тоді сільгоспвиробник подумає, зерно якої культури кидати у землю. Хто зацікавлений у зміні вивізного мита? Трейдери? Ні, оскільки світові ціни не привабливі. Експортери? Також. Змінивши мито, взагалі можемо «обвалити» світовий ринок олійних культур. МінАП, обома руками голосуючи за мито, начебто «опікується» сільгосп- товаровиробником — мовляв, той, реалізувавши власну продукцію, одержить максимально великі гроші. А якою буде реакція того ж таки аграрного відомства, коли, скажімо, через тиждень-другий реалізаційні ціни скотяться додолу? Тоді головним державним агентом на ринку соняшнику оголосять... Держрезерв, який «оберігатиме» сільське господарство заставними цінами. Вони не пройшли «обкатку» на пшениці, житі, — спробують на соняшнику. І вже Держрезерв торгуватиме на зовнішньому ринкові. Можливий такий варіант? Цілком. Проте слід пам’ятати, що на ринку ти не сам, отже, треба вміти домовлятися.

УЗА — далекоглядний прогностик. Щойно у квітні 1999 року вийшов проект указу Президента «Про стимулювання виробництва продукції олійно-жирового комплексу в 1999—2001 роках», фахівці УЗА вдарили на сполох: внаслідок запровадження 23-відсоткового мита країна втратить позиції лідера — експортера олійних сільгоспкультур. І, як похідна, — внутрішній ринок очікує криза перевиробництва олії. Якщо вже урядові слід захистити вітчизняного виробника, то обсяг вивізного мита, вважали в асоціації, не повинен перевищувати 3% вартості експортної партії. Передбачення справдилися…

Фінансові наслідки від запровадження експортного мита стануть очевидними по закінченні календарного 2000 року. Саме тоді господарства відчують значне падіння цін реалізації через дію згаданих обмежень. Якщо валовий урожай соняшнику виявиться вищим за торішній, чим нестримно тішитиметься МінАП, то затовареність внутрішнього ринку як насінням, так і продуктами його переробки спричинить значне зниження цін реалізації протягом 2000—2001 маркетингового року. За умови збереження експортного мита експортери знову шукатимуть обхідних «соняшникових шляхів». Схуднуть надходження до бюджету, погіршиться фінансовий стан сільгоспвиробників.

Як на мене, кон’юнктура на ринках насіння соняшнику і продуктів його переробки у 1999—2000 маркетинговому році формується не лише під тиском 23-відсоткового експортного мита, а й з допомогою політичних олійно-єлейних «мастил». Попри всі принади «турботи про українського товаровиробника», історія із митом стане титульною на лекціях з теорії торгової політики, коли йтиметься про урядові спроби врегулювання ринку. Справді, якщо економічний аналіз поєднати з якісним, то втрати для уряду та суспільства від запровадження 23-відсоткового експортного мита загалом переважать над вигодами. У цьому разку такі «намистинки», як зниження довіри до влади та послідовності декларованої політики, загострення відносин з міжнародними організаціями, невиправдані сподівання агробізнесу. Як каже моя 90-річна бабця: біда, коли нема олії в голові…