Сімейні фермерські господарства: проблеми формалізації

У Міністерстві аграрної політики і продовольства України йде робота над законопроектом, яким через внесення змін до Закону України "Про фермерське господарство" передбачається сформувати правові засади трансформації особистих селянських господарств (ОСГ) у сімейні фермерські господарства (СФГ). Наразі обговорюється пропозиція реєстрації СФГ як фізичних осіб-підприємців. Цей підхід нібито забезпечує найлегшу імплементацію сімейних господарств в існуюче правове поле завдяки внесенню мінімальних змін до чинних правових актів. Проте саме правове поле, в якому функціонують виробники сільськогосподарської продукції, настільки недосконале, що запропонована спроба "вписатися" в нього зводить нанівець позитивні очікування від прийняття законопроекту.

"…особисті селянські господарства є найчисельнішими представниками сімейного типу господарювання в аграрному секторі економіки України, тож виникла об'єктивна необхідність забезпечити створення правових, економічних та соціальних передумов їх трансформації в сімейні фермерські господарства. Законодавчі зміни мають посилити соціальний та економічний захист членів сімейних фермерських господарств, підвищити готовність і здатність селян (особливо молодого і середнього поколінь) до самостійного господарювання на сімейних засадах, створити на основі сімейних фермерських господарств більш життєздатну систему сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та сприяти підвищенню доходів сільських жителів-виробників за рахунок формування сприятливої ціни на власно вироблену продукцію; вони мають забезпечити доступність селянських господарств до чинних та нових програм бюджетної підтримки аграрного сектору…".

Вирішення саме таких завдань, актуальність яких навряд чи хтось поставить під сумнів, проголошено на сайті Мінагрополітики метою внесення змін до Закону України "Про фермерське господарство" (в частині щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств). Тим часом загальний підхід, покладений в основу запропонованого варіанта унормування діяльності особистих селянських господарств, не відповідає проголошеному урядом курсу на дерегуляцію і децентралізацію, оскільки переводить взаємовідносини ОСГ з місцевого рівня, на якому вони перебувають нині, на районний рівень - у райцентр, який територіально може розташовуватися за десятки кілометрів.

Сама процедура реєстрації зарегульована і надвитратна, оскільки потребує від ОСГ, яке захоче набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності (СПД) - фізичної особи-підприємця, таких дій:

- підготовки комплекту документів для реєстрації СПД;

- реєстрації СПД у районній державній адміністрації;

- постановки фізичної особи-підприємця (ФОП) на облік у податковій інспекції;

- постановки ФОП на облік у Пенсійному фонді;

- постановки ФОП на облік у міському управлінні статистики;

- виготовлення печатки (в разі потреби) та ін.

При цьому надзвичайно ускладнюються взаємовідносини селян з органами влади й управління як на етапі державної реєстрації, так і при подальшому їх функціонуванні у статусі ФОП.

Запропонований підхід щодо оподаткування сімейних фермерських господарств у статусі ФОП суперечить і прийнятим у світі, і діючим в Україні засадам оподаткування у сільському господарстві. У нас специфічними видами оподаткування сільгоспвиробників нині є фіксований сільськогосподарський податок (для сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств - юридичних осіб) і земельний податок (для господарств населення). Вони "прив'язані" до землекористування господарюючих суб'єктів, натомість майбутні сімейні фермерські господарства зі статусом фізичних осіб-підприємців платитимуть єдиний податок, який справляється у відсотках від суми їх доходу (насправді ж виручки від реалізації).

Запропонований варіант змін збільшить податкове навантаження на ОСГ, які набувають статусу ФОП, особливо якщо господарства займаються виробництвом тваринницької продукції чи вирощуванням трудомістких сільськогосподарських культур. Так, за підрахунками, при землекористуванні у 2 га і утриманні трьох корів, що забезпечує річний дохід 30 тис. грн, ОСГ сплачує земельний податок у сумі приблизно 40–50 грн, а з набуттям нового статусу (навіть при запровадженні пільг з оподаткування) буде сплачувати 900 грн єдиного податку (без сплати ПДВ) або 300 грн єдиного податку та ще й ПДВ. Така перспектива не заохочуватиме ОСГ до трансформації у сімейне фермерське господарство. Передбачуване ж звільнення новостворених сімейних фермерських господарств від оподаткування на три роки істотно не змінить ситуації і водночас може спонукати їх до періодичної самоліквідації та відродження у новому форматі для отримання податкових пільг.

Запропоновані зміни значно збільшують й витрати часу на реєстрацію сімейної ферми та її подальше функціонування у новому статусі. Для ОСГ, які потенційно могли б трансформуватися в сімейні фермерські господарства, важливе значення мають зручність і прозорість виконання процедур, пов'язаних зі зміною статусу, та повне усвідомлення пов'язаних із цим прав і обов'язків. Йдеться про укладення і посвідчення договору про створення СФГ; реєстрацію СФГ та пов'язану з цим постановку їх на облік у податковій інспекції, Пенсійному фонді, органах статистики тощо; ведення обліку і звітності і т.ін. Усе це потребуватиме поїздок до райцентру не лише одноразово для реєстрації, а й щоквартально для подання відповідної звітності (або пустих бланків звітності, якщо діяльність була відсутня), сплати податків тощо. Зважаючи на сезонність сільськогосподарського виробництва і, відповідно, нерегулярність отримання доходів, такий підхід не є доцільним.

Прямими фінансовими втратами ОСГ від переходу до статусу сімейної ферми стане сплата єдиного соціального внеску, оскільки реєстрація фермерського господарства у статусі фізичної особи-підприємця передбачає негайну постановку його на облік у Пенсійному фонді і, отже, сплату внесків, що перевищують
400 грн на місяць. Правда, в законопроекті згадується про запровадження пільгової системи соціального страхування осіб, зайнятих у сімейних фермерських господарствах. Але це лише обіцянка, тому що, по-перше, не розкрито, у чому полягатимуть пільги, який їх розмір і термін дії тощо. По-друге, запровадження згаданих пільг не є (і не може бути) нормою закону ні про фермерське, ні про будь-яке інше господарство. Для цього необхідно вносити зміни до законодавчих актів, що визначають порядок формування і використання Пенсійного та інших соціальних фондів, або ухвалювати спеціальний закон.

Абсолютно неприйнятними є запропоновані зміни до Закону України "Про особисте селянське господарство", які мають відверто дискримінаційний характер. Йдеться про фактичну заборону селянам реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам і організаціям, іншим юридичним і фізичним особам без набуття статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Таке може призвести не лише до згортання чи тінізації діяльності ОСГ, а й до серйозних проявів громадянського невдоволення як серед селян, так і серед споживачів виробленої ними продукції.

Унормування діяльності особистих селянських господарств необхідне і цілком на часі, але воно має здійснюватися з урахуванням їх диференціації. Розшарування ОСГ відбувається за наявністю в них виробничих ресурсів - земельних ділянок, худоби, технічних засобів тощо; за характером розпорядження виробленою продукцією - для власного споживання, для продажу; за рівнем надходжень від продажу продукції. Наслідком цього є зростання, з одного боку, часток ОСГ, які нагромаджують виробничі ресурси і перетворюються на комерційні, що виробляють переважно товарну продукцію, а з іншого - тих, що задовольняються мінімумом використовуваних ресурсів і виробляють продукцію лише для власних потреб (споживчі). Частка ж господарств, що займають проміжне становище (змішаного споживчо-товарного типу), скорочується (див. рис.).

Зокрема, у 2012 р. майже 17% ОСГ мали дохід від продажу сільськогосподарської продукції, що в еквіваленті перевищував 1000 дол. (у США цей рівень доходу є критерієм віднесення домогосподарства до фермерського господарства); середній розмір цього доходу становив 17,7 тис. грн. Серед них приблизно 1% мали надходження від реалізації виробленої продукції понад 30 тис. грн. Очевидно, що це ті ОСГ, які приєднали земельні паї та з яких при продажу продукції може стягуватися податок на дохід фізичних осіб. Вони могли б бути зацікавлені в отриманні статусу фізичних осіб-підприємців та у переході до сплати єдиного податку при зменшенні його ставки до 3% від доходу (1% при одночасній сплаті ще й ПДВ). Слід зазначити, що стягнення з ОСГ, які приєднали земельні паї, податку на дохід з фізичних осіб є необґрунтованим, адже валовий дохід (виручка) від реалізації сільгосппродукції не може розглядатися як чистий дохід, оскільки в його структурі найбільша частка припадає на матеріальні витрати.

Стягнення податку на дохід фізичних осіб з виручки від реалізації продукції ОСГ, що приєднали земельні паї, - одне з найбільших викривлень вітчизняної системи оподаткування у сільському господарстві і потребує скасування. Цього упродовж багатьох років домагаються органи місцевої влади, місцевого самоврядування, народні депутати, які ініціювали відповідні зміни до Податкового кодексу. Водночас урегулювання питання сплати зазначеного податку не розв'язує однієї з найважливіших проблем у вітчизняному аграрному секторі - імплементації більш як 4 млн ОСГ, потенційних сімейних ферм, у загальну систему господарювання.

На нашу думку, пошук шляхів формалізації сімейних фермерських господарств та імплементації їх у систему ринкового функціонування аграрного сектора слід продовжити. При цьому варто розглянути можливості реалізації таких рішень.

По-перше, узаконити сімейне фермерське господарство як особливу форму господарювання на землі без набуття ним статусу юридичної особи чи фізичної особи-підприємця. Це положення слід закріпити у Цивільному кодексі та в інших діючих нормативно-правових актах. Підставою для такого підходу є пануюче у світовій господарській практиці ставлення до сімейного фермерства як до специфічної форми господарської діяльності, що є надзвичайно чутливою до зовнішнього регулюючого впливу. Сімейне фермерство загалом сприймається (і це потрібно законодавчо закріпити в Україні) як гарант продовольчого самозабезпечення країни, інструмент політики зайнятості сільського населення та економічна основа розвитку сільської місцевості. Тому регламентація його діяльності має здійснюватися в особливому режимі без прив'язки до будь-яких видів підприємництва.

По-друге, перехід особистих селянських господарств до категорії сімейних фермерських господарств, які не є юридичними чи фізичними особами-підприємцями, потребує передусім створення умов і мотивів добровільного набуття ними такого статусу. Це означає, що необхідно розробити і прийняти положення про спрощений порядок реєстрації, обліку і звітності СФГ; умови їх оподаткування; програму підтримки сімейного фермерства; закон про особливу систему соціального забезпечення осіб, зайнятих у сімейних фермерських господарствах. Зазначені нормативно-правові акти повинні розроблятися та вводитися у дію одночасно із законодавчим унормуванням створення і діяльності СФГ.

По-третє, узаконення та подальша інституціалізація сімейних фермерських господарств має відбуватися у руслі впорядкування організаційної структури сільського господарства загалом. Проблеми СФГ неможливо вирішити ізольовано, окремо від загального контексту структурних змін в аграрному секторі економіки. Положення про сімейне господарювання як одну з основ стабільного функціонування аграрного сектора повинно міститися в законодавчих актах, присвячених удосконаленню сучасної державної аграрної політики та узаконення існуючого аграрного устрою України. Такими законодавчими актами можуть бути, зокрема, Закон України "Про сільське господарство" або "Про сільськогосподарський (аграрний) устрій", якими вводились би у правове поле агрохолдинги, самостійно функціонуючі сільськогосподарські підприємства, сімейні ферми та соціальні (споживчі) селянські господарства.

Потреба в такому унормуванні зумовлена тим, що чинні законодавчі акти, які формально являють собою правову підставу для функціонування суб'єктів господарювання в аграрному секторі, уже не служать достатнім підґрунтям для розв'язання ряду актуальних проблем його розвитку. В кінцевому підсумку це стало однією з причин порушення галузевих і продуктових диспропорцій та періодичного виникнення різних провалів в агропродовольчій сфері, поширення практики "оптимізації податків" в агропродовольчому ланцюжку, приватизованому агрохолдингами, різноспрямованості аграрного і сільського розвитку.