ПОМИНКИ ПО КОЛГОСПУ

У мене траур — роковини від дня загибелі колгоспів. Знаю достеменно: сконали вони не своєю, а наглою смертю, силоміць зіштовхнуті у цвинтарну яму Указом Президента України від 3 грудня 1999 року №1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Прокуратура не засадила «насильника» за грати, кваліфікувавши його дії як «заходи самозахисту», а в глобальному масштабі — спрямовані на порятунок України. Бог їм суддя!

За православним приписом приготував нехитрий поминальний обід: кусень хліба, шмат сала, цибулина і пляшка самогону. На делікатеси не настачиш: ціни ж бо на продукти харчування стрибонули на 35%. Цибулина своя, сала по-братськи відкраяв сусід. Хліб із цьогорічного зерна, яким розрахувалося за оренду моїх 4,2 гектара нове агроформування. Шостого класу… Тому й видався насущник глевким, хоч домкратом проштовхуй у горлянку. Зате самогон баба вигнала на славу, із незібраних на полі цукрових буряків. Градусів під 70, «намистинки» так і туляться одна до одної. Хлюпонув у гранчак, хекнув:

— Хай земля тобі буде пухом, колгоспе!

Певен, цього дня небіжчика пом’януть (потайки чи відкрито) не лише колишні керівники 10770 КСП, а й селяни, котрі поклали на колгоспний вівтар мало не все життя. Аж тут — «нові господарські структури ринкового типу». Маєш, бабцю, Леонідів день! Душа КСП розлучилася з тілом і упродовж двох днів перебувала на землі — споглядала свої напрацювання. Третього дня «відрядилася» до раю, затим тридцять днів перебувала на оглядинах у пеклі. На сороковий здійнялася до Господа, і Суддя визначив, відповідно до чеснот, місце її перебування.

Святий Іоан Златоуст повчає: найкращий спосіб полегшити муки душі грішника — часто молитися за нього, роздавати милостиню. Навіть якщо він не був достойний Божої ласки. Я б не назвав колгоспи гріховним створінням. Монопартійна система виплекала їх задля тріади «земля—людина— виробництво», привідними шлеями у якій були адміністратор і метод спонукання. Завдання «кріпаків» — збільшуй товарність, вези, здавай! На землі людина працювала заради виробництва. Та попри цей негатив, колгоспи будували й утримували сільські дороги, культурно-освітні, побутові та медичні установи, забезпечували безплатне харчування дітей у садках і школах, матеріально допомагали самотнім, ветеранам війни та праці, інвалідам, багатодітним сім’ям, хворим.

Що ж село дістало замість сконалих КСП? З грудня 1999 року по травень 2000-го усі КСП були реорганізовані у селянські (фермерські) господарства (918 або 7%), приватні (приватно-орендні) підприємства (2719, або 21%), господарські товариства (6022, або 46%), сільськогосподарські виробничі кооперативи (3218, або 25%) тощо — 12,8 тис. формувань із приватною формою власності на землю та майно. Майже 200 тис. громадян розширили свої особисті підсобні господарства за рахунок земельних та майнових паїв. Та навіть до початку посівної, попри вимогу указу, в Україні залишилося три «впертих острівці» — нереформовані-нерозформовані колгоспи у Полтавській і Кіровоградській областях. У «Доповідній записці щодо ситуації в аграрному секторі України», адресованій адміністрації Президента, МінАП поспішно запевнило, що «за період реформування не було жодного випадку звернення громадян на захист колишніх КСП». Водночас, за цими ж даними, під час зміни вивісок двом третинам голів КСП селяни виявили довіру. Я б назвав це «тихим» спротивом агрореформам. Та й керівники новостворених агроформувань не обтяжували себе якимись новаціями — лишень змінили титли засмальцьованих колгоспних статутів на ТОВи, ВАТи, ПОПи… Сподіваються на воскресіння? Власне, й церква не називає покійників «мерцями», а усопшими, бо колись вони таки встануть із домовини.

...Після чергових двохсот грамів зримо постали у своїй іпостасі нові приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, відкриті і закриті акціонерні товариства, сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Підприємства однієї особи є традиційною для ринкової економіки формою організації бізнесу. Які переваги приватника? Він будь-коли може перепрофілювати виробництво, ні в кого не питаючи дозволу, не відчуваючи тиску «авторитету» інших власників. Орендні відносини дали можливість приватним підприємствам залучити значний капітал, здебільшого односельців. Маючи лише незначну частку власного капіталу у майні підприємства, власник-одинак, по суті, ризикує майном орендодавців. Якщо у разі банкрутства приватник безболісно поверне орендовані земельні ділянки селянам, то з орендованим майном може трапитися «трастова» заковика: кошти «з’їли» — земля, інфляція і т.д.

На цьому тлі дещо привабливішою організаційною формою видається товариство з обмеженою відповідальністю. Команда фахівців — від двох до кількох десятків осіб — зголошується взяти на себе клопоти і відповідальність за результати господарювання. Але там, де зуміли заформалізувати реформування, до складу засновників увійшло кілька сотень осіб, що практично не дає змоги реалізувати переваги власне ТОВ.

Важливим аргументом на їхню користь є змога залучити до числа засновників інвесторів. Здебільшого, це — комерційні структури, які претендують на контрольний пакет ТОВа, а то й змінюють керівника сільськогосподарського підприємства на «свою» людину задля блага всіх. Порівняно з акціонерними товариствами і кооперативами ТОВи динамічніші: невеликий колектив співвласників має більше шансів оперативно продукувати стратегічні і тактичні ідеї, рішення щодо ведення і розвитку бізнесу, управління виробництвом і персоналом. На їхні рішення юридично не впливають пенсіонери і наймані працівники, водночас ТОВи змушені враховувати інтереси останніх і рахуватися з їхньою позицією. Діяльність ТОВів заснована на орендних відносинах, тому, як і приватні підприємства, вони ризикують майном орендодавців.

Дещо окремо у цьому ранжирі стоять ВАТи і ЗАТи. Відкриті акціонерні товариства створювалися при роздержавленні радгоспів. При цьому акціонерами ставали юридичні і фізичні особи з різних регіонів України, котрі придбали цінні папери за приватизаційні майнові сертифікати, себто не внесли в акціонерне товариство (АТ) інвестицій. Власники акцій (акціонери), по суті, є власниками майна акціонерного товариства, але не обов’язково землі. Власниками земельних ділянок, на яких АТ веде власний бізнес, є (повинні бути) його працівники — члени колишнього радгоспу (останні також є акціонерами). Особливість АТ полягає в тому, що їхні члени не можуть претендувати на частину майна товариства при виході (створенні свого фермерського господарства). Як акціонери, вони мають право продати належні їм акції, ціна на які, за відсутності попиту, може бути надміру низькою.

Акціонерні товариства в аграрному секторі України, як правило, не є інструментом залучення інвестицій шляхом випуску акцій. Маючи велику кількість членів — працівників підприємства, котрі не вклали своїх коштів у придбання акцій, аграрні АТ, мають переважно ті ж проблеми управління й організації своєї діяльності, що й КСП. Позитивна відмінність хіба в тому, що власники контрольного пакета акцій можуть приймати необхідні рішення (можливість купівлі-продажу акцій передбачена чинним законодавством).

Для ведення сільського господарства АТ укладають із власниками земельних ділянок договори оренди землі. Але відомі ситуації, коли власники земельних ділянок не вважали за потрібне здати землю в оренду АТ. Відтак, маючи необхідні основні й оборотні кошти, але без землі, акціонерні товариства не могли «розкрутити» сільськогосподарське виробництво.

Серед аргументів на користь створення закритих акціонерних товариств у ході виконання Указу Президента від 3 грудня 1999 року можна виділити такі: небажання керівництва (колективу) істотно змінювати сформовані в господарстві відносини; залучення інвестора шляхом продажу йому акцій підприємства; змога сконцентрувати в руках однієї або кількох осіб чи скупити контрольний пакет акцій товариства. У ЗАТах акціонери є одночасно і працівниками цих аграрних підприємств. Акціонерами можуть бути пенсіонери та юридичні особи. Отже, ЗАТи стикаються з проблемами, характерними для ВАТів. Акціонери не мають змоги одержати майно підприємства у разі виходу з нього, вони можуть продати свої акції. При цьому статутом підприємства може бути передбачене обмеження: продаж акцій лише членам товариства.

Сільськогосподарські виробничі кооперативи є специфічною організаційно-правовою формою: їх створюють для спільного виробництва агропродукції, з обов’язковою трудовою участю членів в діяльності кооперативу. Принципами функціонування кооперативів є обмеження виплат прибутку (дивідендів) на паї їх членів і розподіл прибутків відповідно до трудової участі в діяльності кооперативу, демократичний характер управління за принципом «один член кооперативу — один голос», контроль за діяльністю менеджерів у порядку, передбаченому статутом. При цьому менеджерами не обов’язково мають бути члени кооперативу.

Як правило, при реформуванні КСП організаційну форму кооперативів вибирали ті підприємства, які не вважали за необхідне кардинально змінювати умови свого функціонування. Зміна форми організації бізнесу (КСП на кооператив) не привела до зміни керівників господарств. Як позитивний момент можна відзначити, що при створенні сільськогосподарських кооперативів частина членів КСП—пенсіонерів віднесена до категорії асоційованих членів. Тобто за рахунок непрацездатних членів зменшено кількість осіб, що впливають на прийняття управлінських рішень. На відміну від ЗАТів і ВАТів, членам сільськогосподарських виробничих кооперативів законодавство забезпечує можливість при виході з підприємства одержати свої земельний та майновий паї.

Колгоспи з їх колективною власністю на землю — формою, не передбаченою Конституцією України, — юридично припинили існування. А фактично? Так, процес приватизації сільськогосподарських земель активізувався, а саме — закріплення визначених земельних ділянок за конкретними громадянами і видача їм державних актів на право приватної власності на землю. Проте орендні відносини, що домінують в аграрному секторі, стримують реалізацію власниками земельних паїв права на виділення земельних ділянок у натурі протягом дії договору оренди. Якщо ж урахувати, що чинна норма передбачає автоматичне продовження договорів оренди на новий термін, то процес натуралізації земельних ділянок бовваніє за далеким небокраєм.

Майно колишніх КСП не персоніфіковане. Водночас створюються умови, що унеможливлюють виділення конкретним селянам майна на розмір їхнього майнового паю чи бодай одержання грошової компенсації на суму його номінальної вартості. Ще більш деструктивні наслідки матиме, в разі свого схвалення, можлива десятирічна заборона купівлі-продажу сертифікатів на право на земельні частки (паї) й «оптимізація» розміру новоутворених приватних господарств 100 гектарами. По суті, це — своєрідна консервація колгоспів, пролонгація бездіяльності чиновницького апарату, який вчасно не забезпечив розробки та прийняття відповідних законодавчих актів, які б дали змогу землі вільно рухатися від недбайливця до справжнього господаря.

А чи поліпшив добробут селян, котрі мають право власності на землю і майно, нинішній розмір орендної плати? Її, згідно з укладеними договорами оренди земельної частки (паю), повністю сплачено лише у 26% випадків, частково —у 67% і в 7% — не сплачено взагалі. І це при тому, що плата за користування земельною ділянкою і земельним паєм становить один відсоток їх вартісної оцінки — у десятки разів нижча порівняно із зарубіжними країнами.

...Вип’ю третю до дна: за колишні КСП, за тих, хто в полі, чиї позеленілі бронзові погруддя з двома геройськими зірками самотіють на колишніх колгоспних подвір’ях. Пом’янімо! Важливим аргументом на їхню користь є змога залучити до числа засновників інвесторів. Здебільшого, це — комерційні структури, які претендують на контрольний пакет ТОВа, а то й змінюють керівника сільськогосподарського підприємства на «свою» людину задля блага всіх. Порівняно з акціонерними товариствами і кооперативами ТОВи динамічніші: невеликий колектив співвласників має більше шансів оперативно продукувати стратегічні і тактичні ідеї, рішення щодо ведення і розвитку бізнесу, управління виробництвом і персоналом. На їхні рішення юридично не впливають пенсіонери і наймані працівники, водночас ТОВи змушені враховувати інтереси останніх і рахуватися з їхньою позицією. Діяльність ТОВів заснована на орендних відносинах, тому, як і приватні підприємства, вони ризикують майном орендодавців.

Дещо окремо у цьому ранжирі стоять ВАТи і ЗАТи. Відкриті акціонерні товариства створювалися при роздержавленні радгоспів. При цьому акціонерами ставали юридичні і фізичні особи з різних регіонів України, котрі придбали цінні папери за приватизаційні майнові сертифікати, себто не внесли в акціонерне товариство (АТ) інвестицій. Власники акцій (акціонери), по суті, є власниками майна акціонерного товариства, але не обов’язково землі. Власниками земельних ділянок, на яких АТ веде власний бізнес, є (повинні бути) його працівники — члени колишнього радгоспу (останні також є акціонерами). Особливість АТ полягає в тому, що їхні члени не можуть претендувати на частину майна товариства при виході (створенні свого фермерського господарства). Як акціонери, вони мають право продати належні їм акції, ціна на які, за відсутності попиту, може бути надміру низькою.

Акціонерні товариства в аграрному секторі України, як правило, не є інструментом залучення інвестицій шляхом випуску акцій. Маючи велику кількість членів — працівників підприємства, котрі не вклали своїх коштів у придбання акцій, аграрні АТ, мають переважно ті ж проблеми управління й орга- нізації своєї діяльності, що й КСП. Позитивна відмінність хіба в тому, що власники контрольного пакету акцій можуть приймати необхідні рішення (можливість купівлі-продажу акцій передбачена чинним законодавством).

Для ведення сільського господарства АТ укладають із власниками земельних ділянок договори оренди землі. Але відомі ситуації, коли власники земельних ділянок не вважали за потрібне здати землю в оренду АТ. Відтак, маючи необхідні основні й оборотні кошти, але без землі, акціонерні товариства не могли «розкрутити» сільськогосподарське виробництво.

Серед аргументів на користь створення закритих акціонерних товариств у ході виконання указу Президента від 3 грудня 1999 року можна виділити такі: небажання керівництва (колективу) істотно змінювати сформовані в господарстві відносини; залучення інвестора шляхом продажу йому акцій підприємства; змога сконцентрувати в руках однієї або кількох осіб чи скупити контрольний пакет акцій товариства. У ЗАТах акціонери є одночасно і працівниками цих аграрних підприємств. Акціонерами можуть бути пенсіонери та юридичні особи. Отже, ЗАТи стикаються з проблемами, характерними для ВАТів. Акціонери не мають змоги одержати майно підприємства у разі виходу з нього, вони можуть продати свої акції. При цьому статутом підприємства може бути передбачене обмеження: продаж акцій лише членам товариства.

Сільськогосподарські виробничі кооперативи є специфічною організаційно-правовою формою: їх створюють для спільного виробництва агропродукції, з обов’язковою трудовою участю членів в діяльності кооперативу. Принципами функціонування кооперативів є обмеження виплат прибутку (дивідендів) на паї їх членів і розподіл прибутків відповідно до трудової участі в діяльності кооперативу, демократичний характер управління за принципом «один член кооперативу — один голос», контроль за діяльністю менеджерів у порядку, передбаченому статутом. При цьому менеджерами не обов’язково мають бути члени кооперативу.

Як правило, при реформуванні КСП організаційну форму кооперативів вибирали ті підприємства, які не вважали за необхідне кардинально змінювати умови свого функціонування. Зміна форми організації бізнесу (КСП на кооператив) не привела до зміни керівників господарств. Як позитивний момент можна відзначити, що при створенні сільськогосподарських кооперативів частина членів КСП—пенсіонерів віднесена до категорії асоційованих членів. Тобто за рахунок непрацездатних членів зменшено кількість осіб, що впливають на прийняття управлінських рішень. На відміну від ЗАТів і ВАТів, членам сільськогосподарських виробничих кооперативів законодавство забезпечує можливість при виході з підприємства одержати свої земельний та майновий паї.

Колгоспи з їх колективною власністю на землю — формою, не передбаченою Конституцією України, — юридично припинили існування. А фактично? Так, процес приватизації сільськогосподарських земель активізувався, а саме — закріплення визначених земельних ділянок за конкретними громадянами і видача їм державних актів на право приватної власності на землю. Проте орендні відносини, що домінують в аграрному секторі, стримують реалізацію власниками земельних паїв права на виділення земельних ділянок у натурі протягом дії договору оренди. Якщо ж урахувати, що чинна норма передбачає автоматичне продовження договорів оренди на новий термін, то процес натуралізації земельних ділянок бовваніє за далеким небокраєм.

Майно колишніх КСП не персоніфіковане. Водночас створюються умови, що унеможливлюють виділення конкретним селянам майна на розмір їхнього майнового паю чи бодай одержання грошової компенсації на суму його номінальної вартості. Ще більш деструктивні наслідки матиме, в разі свого схвалення, можлива десятирічна заборона купівлі-продажу сертифікатів на право на земельні частки (паї) й «оптимізація» розміру новоутворених приватних господарств 100 гектарами. По суті, це — своєрідна консервація колгоспів, пролонгація бездіяльності чиновницького апарату, який вчасно не забезпечив розробки та прийняття відповідних законодавчих актів, які б дали змогу землі вільно рухатися від недбайливця до справжнього господаря.

А чи поліпшив добробут селян, котрі мають право власності на землю і майно, нинішній розмір орендної плати? Її, згідно з укладеними договорами оренди земельної частки (паю), повністю сплачено лише у 26% випадків, частково —у 67% і в 7% — не сплачено взагалі. І це при тому, що плата за користування земельною ділянкою і земельним паєм становить один відсоток їх вартісної оцінки — у десятки разів нижча порівняно із зарубіжними країнами.

...Вип’ю третю до дна: за колишні КСП, за тих, хто в полі, чиї позеленілі бронзові погруддя з двома геройськими зірками самотіють на колишніх колгоспних подвір’ях. Пом’янімо!