ПЕРША ГРУДКА ЦІНОВОЇ ЛАВИНИ

Чому вибір дня для чергового підвищення цін на хліб у Хмельницькому випав саме на Покрову — не пояснив ніхто. Може, думалося, що у велике свято не захочуть люди Бога гнівити і лаяти владу? Бо ж саме її, а не виробників, згадує насамперед народ, який укотре ставлять перед фактом: хліб дорожчає, незважаючи на обіцянки втримати його ціну. Адже всі розуміють, що слідом за зростанням ціни на хліб дорожчатиме все: кондитерські вироби, крупи, сало, м’ясо... Хліб — мірило всіх речей. І тому 1 гривня 60 копійок — нова, аж на 40 копійок (на третину!) вища від попередньої, вартість 800-грамової буханки білого хліба, а також відповідне зростання цін на весь хлібобулочний асортимент із пшеничного борошна — це лише перша грудочка майбутньої лавини цін.

Утім, навряд чи хто взагалі переймався реакцією громадян. Всі давно звикли: люди пообурюються трохи — й купуватимуть за новою ціною. А куди ж дінуться? Хлібних бунтів не буде, це точно. Хіба ж були вони бодай раз за останніх п’ять літ, коли хліб дорожчав нескінченну кількість разів, іноді, як у 1999 році, навіть тричі на рік? Чи цього року — влітку, коли в середині серпня, після серії кревних обіцянок найвищих посадових осіб держави і, відповідно, регіону, привести оскаженілі ціни до тями, враз зросла вартість буханки найпопулярнішого житнього хліба? Коштував 88 коп. — а став 1 грн. 18 коп. Ну, прийшла тоді група сивочолих ветеранів під червоним прапором і під керівництвом першого секретаря обкому Компартії України І.Корнійчука під стіни облдержадміністрації, розгорнула транспаранти-гасла з вимогою загнуздати ціни. Вийшов до неї заступник голови облдержадміністрації з питань сільського господарства В.Семенчук, заспокоїв пікетників: область на другому місці в Україні — після Київської — за валом зібраних зернових, що ж ви обурюєтесь та чого боїтесь? Усе під контролем, усе буде гаразд. І ціни нормалізуються, аякже!

Літні люди прекрасно розуміли, що «нормалізація» меншими ціни ще жодного разу не зробила. Однак пошуміли, потім позгортали транспаранти та й розійшлися. І задоволений собою заступник губернатора також пішов у свій робочий кабінет: пристрасті ж бо вгамовано, отже, все в порядку. Жоден із місцевих засобів масової інформації не помітив цього неголосного походу на площу…

Тоді, влітку, всі причетні до випуску хліба клялися-божилися, били себе в груди: насправді, мовляв, ціна хліба анітрохи не зросла: як коштував кілограм житнього 1 грн. 25 коп., а пшеничного — 1 грн. 49 коп., — так і коштує. Просто вага кожної буханки збільшилась: з 800 грамів до 950, з огляду на виробничу необхідність. Мовляв, маленькі пекарні що не витримують значного підвищення цін на борошно і закриваються, а замовлення на виробництво хліба на добу зросло зі 100 до 130 тонн. Тож Хмельницький хлібокомбінат, найбільший в області пекар, вийшов зі скрути за рахунок збільшення ваги кожної буханки. Отаке хитромудре рішення, через яке, треба було розуміти, не те що ніхто не постраждав, а ще й усі залишились у виграші. Ба, навіть ціна за буханку зменшилася на 2 коп. (тобто одного дня вона зросла до 1,2 гривні, а наступного усталилася на рівні 1,18).

Пристойно пояснити підвищення ціни у нас навчилися давно. Як правило, маніпулюють вагою. Буханки «худнуть» до 600 і «поправляються» до 950 грамів. А потім миттєво знову худнуть — за тієї ж ціни. От і зараз житня хлібина «скинула» 50 грамів — все за ту ж 1 грн. 18 коп. Проте громада мовчить. Бо до осінніх хлібних катаклізмів була готова ще з весни, коли холодний квітень змінився півторамісячною спекою травня-червня і стало ясно, що врожаю не буде.

— Не треба шукати крайнього в облдержадміністрації, — сказав заступник голови облдержадміністрації В.Семенчук на прохання кореспондента «ДТ» прокоментувати чергове підвищення ціни на хліб. Ніхто, правда, там крайнього і не шукав: усі ж в Україні живемо, бачимо, що ситуація безрадісна скрізь. Проте фаховий коментар отримати все ж хотілося. Й оскільки не почули його від куратора агропромислового комплексу, довелося шукати в багатьох інших місцях.

Валовий збір зерна на Хмельниччині цього року становив 774 тис. тонн збіжжя. З них — 250 тис. тонн озимої пшениці, 40 тис. — ярої, близько 20 тис. тонн жита. Продовольчого зерна з цієї кількості — близько 320 тис. тонн. Відрахувавши в насіннєвий фонд 70 тис. тонн і майже стільки ж «списавши» на відходи, все одно отримаємо наче цілком благополучну цифру, бо ж регіональна потреба в зерні становить лише 77 тис. тонн. Проте як тільки знімеш рожеві окуляри теоретичних підрахунків, то негайно потрапиш у лещата безжальних реалій.

Здавалося б, у районах з невеличкими райцентрами проблем не повинно бути: самі вирощуємо, самі й споживаємо. Проте картина заготівель надзвичайно неоднорідна. Не дивуватися б уже тим — Віньковецькому, Деражнянському, Кам’янець-Подільському та Новоушицькому, — де настільки нічого не вродило, що їм мусили виділили субвенцію з обласного бюджету на закупівлю насіння для сівби озимих. Проте і в деяких інших зернових припасів — що кіт наплакав.

Ще гостріше постала проблема хлібозабезпечення перед містами обласного підпорядкування, яким потрібно запасти ні мало ні багато — 58,1 тис. тонн зерна. Хоч в області були розроблені рекомендації щодо формування регіональних ресурсів збіжжя, міста постали перед проблемою нестачі ресурсів зерна в рекомендованих їм районах і, головне, перед браком коштів у своїх бюджетах на кредитування закупівлі цього зерна. «Пошкребли по засіках», однак щось там знайти вдалося не всім. Більш-менш благополучно склалися справи в містах Кам’янці-Подільському та Славуті, в Теофіпольському та Красилівському районах. У липні Хмельницька міськрада, приміром, виділила безвідсотковий кредит у мільйон гривень з бюджету міському хлібокомбінату-монополісту, який на 95% забезпечує хлібний прилавок 260-тисячного обласного центру, — для закупівлі резервного зерна. Це трохи стримало зростання ціни на хліб, та ненадовго.

Звісно, не порівняти з минулим роком ані кількість вирощеного в області зерна, ні ціну на нього — 1200 гривень за тонну. Борошно з такої дорогої пшениці подорожчало також — до 1900 гривень за тонну. Проте, за інформацією начальника обласного управління харчової та переробної промисловості С.Слюсарчука, практично всі великі хлібокомбінати (їх на Хмельниччині вісім) усе ж зуміли закупити зерно ще за ціною до 900 гривень за тонну. А саме на них в основному тримається хлібний ринок краю: торік вони виробили 55 із 68 тис. тонн випеченого в області хліба. Решту виробляють малі, підсобні, приватні підприємства, заводи обласної споживчої кооперації. Саме на них особливо помітні цінові коливання ринку. Адже чим менші потужності підприємства, тим менший прибуток. А відтак бракує коштів для закупівлі значної кількості зерна про запас немає.

Власне, про прибутки в цій галузі взагалі говорити нині важко. Навпаки: Надія Погосян, голова асоціації пекарів Хмельниччини, нарікає на суцільні збитки приватних міні-пекарень (хоч ціни в них нерідко вищі, аніж хлібокомбінатівські). Проте відповідаючи на резонне запитання — чому ж вони не закриваються, — оперує категоріями неекономічними: «Закрити пекарню — все одно що рідну дитину вбити. Людині, що не має стосунку до випічки хліба, навіть важко уявити, наскільки прив’язує до себе ця не дуже прибуткова і в найкращі часи справа. Та й куди ж піде власник пекарні, якщо вона закриється? Знову на базар?»

На Хмельницькому хлібокомбінаті оперують категоріями економічними. Зауважують, що обсяги виробництва — а, отже, й споживання — у зв’язку з подорожчанням хліба не зменшилися: як випікали, так і випікають 90—92 тонни на добу. Але сьогоднішні ціни — збиткові. Бо собівартість 800-грамової буханки білого хліба — 1 грн. 75 коп. (кілограм хліба коштує 2,2 грн.). А отже, наступне підвищення цін не за горами. Ба, навіть на носі.

Цього не приховували практично всі співрозмовники. Виробничники говорили про це прямо. А представники влади — спершу про те, що з держрезерву область усе ж отримала 1,5 тис. тонн зерна по 1604 гривні за тонну. І ДАК «Хліб України» обіцяє відпускати під потребу понад 3 тис. тонн пшеничного борошна вищого і першого ґатунку щомісяця. Тобто перебоїв із хлібом не прогнозують. А щодо цін... То не варто журналістам збуджувати бідний народ всілякими прогнозами.

...«Хлібна» тема не викликала оптимізму ні в кого, крім мого сусіда. «А я мішок борошна ще з торішнього врожаю купив — на вареники до наступної весни вистачить», — явно пишався він своєю господарською завбачливістю. І розповів, як зберігає свій скарб — щоб не зіпсувався і щоб миші не переполовинили: на горищі материної хатини, розфасований у маленькі полотняні мішечки, котрі розвішані на бантинах, щоб провітрювалися. От його б та в керівництво Кабміном, галуззю чи хоча б Держрезервом! — закралася думка. Й одразу ж зникла. Бо чомусь у всіх наших високих чиновників, тільки-но вони займуть високі крісла, начисто щезають якості справжнього господаря — домовитого й тямущого. Чи пороблено їм там щось, чи спокус забагато?

Тож хай сусід успішно керує лише своїм скромним сімейним бюджетом. Хоч для однієї родини користь!

P.S. Коли матеріал уже був підготовлений до друку, Хмельницький хлібокомбінат знову підняв ціну на хліб. З 11 листопада буханка житнього хліба коштує 1 грн. 60 коп., пшеничного — 1 грн. 80 коп. Влада розводить руками: «Від нас нічого не залежить. Ми не маємо важелів впливу на формування ціни. Єдине, що можемо — скласти списки малозабезпечених для адресних компенсацій». На сесії Хмельницької міської ради 12 листопада несподівано з’ясувалося, що мільйон гривень насправді ще не перерахований хлібокомбінату — та він якось про це й не нагадував. Намагання кореспондента «ДТ» з’ясувати щось у керівництва місцевого хлібокомбінату завершилося обіцянкою провести з цього приводу прес-конференцію.

Про те, що Хмельниччина цього року — друга в країні за валовим збором зерна, не згадує ніхто.