Олійна ковзанка

Схоже на те, що урядова команда добряче переїла. І це зовсім не та ситуація, коли «добре шлунку — добре й нам!», себто, більшості українців.

«Усеїдність» чільників, передусім аграрного блоку Кабміну, перепсувала продуктовий стіл України. М’ясні ряди поріділи, молочні ріки зміліли… За чотириразового перевищення внутрішнього попиту на соняшникову олію чиновники ні з того ні з сього звузили експортну горловину, призвівши до зупинки 15 олійно-екстракційних заводів і вимушеного безробіття 15 тис. чоловік. Безмозке рішення відкрити українські кордони для всіх цукровмісних продуктів, на доважок до СОТівської квоти — 260 тис. тонн цукру-сирцю, є смертоносним для вітчизняної бурякоцукрової галузі. Вовтузіння на внутрішньому зерновому ринку із запізнілим скасуванням експортних квот дестабілізувало світову торгівлю…

Перелічені заходи, нанизані урядом на шампур боротьби з інфляцією, виглядають згорілим на вугілля шашликом. Бо, крім паралічу бюджетоутворюючих галузей і падаючого споживчого попиту, вони нічого не принесли.

«По-братськи», себто як завжди

Як не вистачає нинішньому складу Кабінету міністрів «культурного» віце-прем’єра Миколи Томенка! Того, що ставив на ковзани своїх колег… Де його гучний заклик: «Усі — на ковзанку!» Олійну?..

Хто напоумив аграрне міністерство перекрити експортний кран і перетворити Україну на суцільну масну пляму? Адже за три місяці до початку соняшникових жнив ми маємо близько 800 тис. тонн перехідних залишків олії за внутрішнього споживання 120 тис. тонн. Куди зливати зайвину? У Чорне море? У голови нерозумних?

В аграрному відомстві баланси рідко збігаються із житейськими реаліями. От і цього разу один із заступників міністра втратив цифровий балансир. Зіставивши дані, він дійшов висновку, що українці нинішнього маркетингового року… не спожили й грама олії. За міністерськими начерками, виробництво цього продукту має вилитись у 1 млн. 800 тис. тонн. Внутрішнє споживання — півмільйона тонн і мільйон 300 тис. — на експорт. Збігається? Так!

Ідемо далі слідом за чиновницьким олівцем. Підприємства вивезли за кордон мільйон тонн олії, а в ємкостях залишається 217 тис. Виходить, населення усе уплітає насухо? Очевидний дисбаланс! Але суто статистичний, що тягнеться роками. Бо споживання олії виросло із семи кілограмів на їдця до 17,2.

Як можна із 5,3 млн. тонн соняшнику урожаю 2006 року реалізувати всіма каналами 3,2 млн. і виробити з них 2,4 млн. тонн олії? За балансами, із зібраного торік соняшникового валу — 4,2 млн. тонн — підприємства повинні вичавити згадуваний 1 млн. 800 тис. тонн олії. Річ у тому, що в Україні вільно гуляє на ринкові десь півмільйона тонн насіння не облікованого, з якого можна виробити понад 200 тис. тонн олії. Теж неврахованої. Отже, правдивий загальний урожай — майже 4,8 млн. тонн?! Розбіжності з офіційною статистикою очевидні.

Проте замість того, щоби навести лад, насамперед в обліку та декларуванні суб’єктами господарської діяльності обсягів урожаю насіння соняшнику, а відтак — виробництва і реалізації олії, клерки з переляку перекрили експортні канали. Точніше, невикористані 300 тис. «експортних» тонн уклали у квотове ложе. За постановою №189 від 12 березня 2008 року, із 22 березня експорт олії та насіння соняшнику здійснюється за ліцензіями.

18 березня на нараді у прем’єра запрошені детально обговорили ситуацію на олійно-жировому ринкові. Юлія Володимирівна попросила переробників на 15% знизити ціни на продукцію. Компанії погодилися, але за умови: перше — стовідсотково відшкодувати ПДВ (понад 1 млрд. грн.), друге — переглянути рішення Антимонополь­ного комітету щодо зменшення суми штрафу двом виробникам. І замість 60 млн. грн. кожному їх покарали кожного на мільйон.

Олійники вважали логічним розподілити квоту між виробниками-експортерами. Але урядовці розширили коло, і до 25 великих олійно-екстракційних заводів долучилися 15 різних суб’єктів господарської діяльності: посередники, торгові доми тощо.

Кожен, зваживши власні можливості, подав заявку на експорт, і сумарний апетит увібравсь у 703 тис. тонн. Однак і ця цифра не спантеличила претендентів, не зробила їх ворогами. Якби ділили по-демократичному, то кожен удовольнився би 0,43 свого обсягу. Одначе Кабмін вирішив міряти «по-братськи».

Наступного дня, 19 березня, з’являється кулуарна постанова №229, від якої багато хто випав у фус. Читаємо: «Загальний обсяг квоти на експорт олії соняшникової розподіляється таким чином: 60 відсотків — пропорційно між заявниками відповідно до заявлених на експорт обсягів такої продукції; 40 відсотків — додатково пропорційно між заявниками, які здійснювали реалізацію на внутрішньому ринку фасованої олії соняшникової у період з 1 вересня 2007 р. до 1 березня 2008 р. на підставі виданих Мінагрополітики довідок».

У результаті цього ті, хто насичує внутрішній ринок (п’ять компаній), отримали квоту на 218 тис. тонн олії, а 35 дісталася решта — 82 тис. тонн. Ще трохи цікавої статистики. На «Кернел» із «Bunge Україна» припадають 80% українського олійного ринку. Дві компанії отримали 158 тис. тонн олії із загальної квоти в 300 тис.

Зрозуміло, що співвідношення 60:40 пролобіювали саме внутрішні оператори, які знизили відпускні ціни до 9,30—9,80 грн. за літр. Одначе для декого кабмінівська квота виявилася завеликою, і щоби її наповнити, треба було докупити обсяги в обділених. Власне, на це й розраховували пільговики: за безвиході заводи продадуть їм свою олію дешевше.

Та підприємства розгадали хитрість монополістів і просто зупинили виробництво. П’ять із них страйкують під стінами Кабміну під гаслом «Олії ви відкрийте збут — завтра нас не буде тут!» Копійчане здешевлення в обмін на експортну винятковість призвело до втрат не лише фінансових, а й морально-етичних. І не тільки у власних чотирьох стінах, а й у європейській вітальні.

Підмочена репутація

Майже одночасно із запровадженням квот із Європи почали надходити повідомлення про забруднення української олії мінеральними домішками. Партія обсягом близько 40 тис. літрів розійшлась у Швейцарії, Франції, Іспанії, Греції, Голландії, Італії… І хоча за тестами вміст технічних мастил коливався у межах 0,4—0,74%, що не загрожує здоров’ю, нашу олію забракували.

Версій токсичності кілька. Перша: залишки нафтопродуктів у цистернах, в яких перевозили олію у портовий термінал, оскільки вона потрапила до Європи морським шляхом. Утім, виробники відкидають моє припущення: так, вони використовують для перевезення колишні «нафтові» цистерни, але останні давно перейшли до розряду «харчових». Після інциденту на них, найімовірніше, з’явиться адресне маркування «рослинна олія» чи щось на кшталт того.

Виключаю потрапляння сторонніх фракцій у процесі виробництва. Річ у тому, що олію виробляють на імпортних комплектних лініях за найсучаснішими технологіями. За останні п’ять років у галузь інвестували півмільярда доларів, і тепер її потужність подвоїлася. Підприємства-експортери працюють за технічними регламентами, в яких деталізовано всі стадії технологічного процесу виробництва олії, зберігання та транспортування, визначено критичні точки та періодичність їх контролю, а також відповідальних осіб.

На згадуваних підприємствах діють атестовані лабораторії, чиї фахівці контролюють якість і безпеку сировини та готової продукції, видають посвідчення якості на кожну партію. Опломбований зразок продукції зберігається в окремому приміщенні лабораторії протягом одного-трьох місяців для проведення арбітражного визначення, якщо раптом виникнуть розбіжності у показниках випробувань продукції, виконаних продавцем і покупцем.

Окрім цього, відповідальний представник лабораторії особисто пересвідчується у чистоті транспортного засобу і видає дозвіл на заливання олії. Це фіксується у пронумерованому-прошнурованому журналі із зазначенням санітарного паспорта на транспортний засіб, дати, часу, номера партії. А сам транспортний засіб опломбовують. Додам: на підприємствах-експортерах упроваджені міжнародні системи ISO 9001, ISO 22000, НАССР, ISO 14000, акредитовані як у національній системі акредитації, так і в міжнародних системах.

До того ж за експорту олії із портових терміналів контроль за якістю та безпечністю продукції здійснюють незалежні сюрвеєрські компанії, що послуговуються акредитованими FOSFA (Federation of Oils, Seeds and Fats Associations) лабораторіями за показниками, передбаченими вимогами цієї інституції. Незалежні лабораторії відбирають проби продукції у
трьох примірниках і опломбовують їх. Першу ємкість досліджують у цій лабораторії, другу — зберігають, а третю передають разом із оригіналами супровідних документів капітану корабля для передачі покупцеві — одержувачеві продукції.

У пункті призначення продукцію приймає також незалежна лабораторія, акредитована FOSFA, яку наймає замовник. Це дає змогу простежити всі етапи транспортування олії і в разі потреби провести повторні дослідження, виявити, на якій стадії в олію потрапили не характерні для неї компоненти. Чим, власне, нині і переймаються наші міністерства та відомства.

Отже, з одного боку, шлях домішкам начебто надійно перекритий, а з іншого — вони реально бовтаються в українській олії. Наші чільники спішно звинуватили Європу у недобросовісній конкуренції. Якщо українська олія втратить завойовані 55% європейського ринку, це буде болючіше, аніж серпом по одному місцю… Хоча за десять років жодних серйозних претензій до її якості не висували. І все ж не за кордоном треба шукати «диверсійний» слід.

Накапостити могли противники квотного дозування — так би мовити, помстилися щасливчикам за обрізані власні експорт­ні можливості. Вони, можливо, до кінця не усвідомлювали, у що зрештою «вмокнуть» Україну, караючи конкурентів.

Зрозуміло одне: не всі витримали іспит високими цінами. Одних дійняв психоз, в інших — скаламутилось у голові. Є від чого: за рік ціна тонни соняшнику зросла майже вп’ятеро! Між олійниками спалахнули маркетингові війни, і вони, на жаль, втрачають те, що довгий час вирізняло галузь з-поміж інших у харчопереробному комплексі, — професійну єдність.

Жовтий колір нелюбові

Краще б уряд Юлії Тимошенко не втручався в олійно-жировий комплекс! Його й раніше розхитували. Серед депутатів кількох каденцій затесувалися любителі кадмієвого кольору, котрі, як і Ван Гог, виписували свої «соняшники», вільні від 17-відсоткового вивізного мита. Найактивніше займалися лобіюванням дніпропетровці: саме там засівали цією культурою понад 700 тис. гектарів(!) і там же дислокувалися три експортно-орієнтовані компанії.

Ініціатори скасування мита підігрували ЄС, який був забезпечений сировиною наполовину і потребував імпорту українського насіння. Ми запросто могли стати сировинним додатком, як Угорщина (із восьми олій­ниць залишилася одна) чи Болгарія (із 17 — п’ять). Від цього Україну врятувало запровадження 17% експортного мита на соняшник, і ми таки змусили Росію, Європу споживати нашу олію. При цьому не ставлячи ввізних бар’єрів для олії із країн СНД.

Кожен уряд вважав за потрібне задати свій ритм олійно-добувній галузі, де як ніде ідеально збалансовані інтереси сільгоспвиробників, трейдерів, переробних підприємств і споживачів. Торік уряд Віктора Януковича також був стривожений різким стрибком цін на олію і пригрозив встановити з 1 листопада експортну квоту на цей продукт у розмірі 15%. Але як нині, так і тоді компанії «Кернел» і «Bunge Україна» виявилися зговірливими і знизили на 6—10% гуртово-відпускні ціни на фасовану олію. Ситуація дещо стабілізувалася. Уряду ж цього виявилося замало, і він вирішив розібратися: чому так різко скаконула ціна на насіння соняшнику? Не встиг…

Юлія Володимирівна не стала докопуватися до цінових розривів. Знижуйте! Хоча всі розуміють, що поступливість кількох компаній — це тимчасове загравання і партійна солідарність. Із дорогого насіння не виробиш дешевої олії! На тлі чотириразового подорожчання сировини ціни на готовий продукт зросли лиш удвічі. І Антимонопольний комітет не сурмить: «Картельна змова!», бо ніде дітися від світових тенденцій, цінової кон’юнктури.

Чим обернуться дії уряду для вочевидь експортно-орієнтованої галузі? Якщо говорити про споживачів, то в продуктовому кошику олія займає лише 2% і від копійчаного здешевлення наші гаманці не потовщають. Більше втрачає держава. Від зупинки олійно-екстракційних заводів бюджет країни недобрав у квітні 100 млн. грн., травні — вже 150. Загалом галузь щороку наповнює бюджет майже 2 млрд. грн. А питома вага олії у загальному експорті продукції АПК становить 25%.

Обмеження його створює довгострокові проблеми як в економічному, так і в соціальному плані. І, як наслідок, призведе до ще більшого зростання цін на олію, рослинні жири, маргарин та майонез. Це зрозумів і президент, провівши 14 травня зустріч із представниками зернової та олійно-жирової галузей. Його реакцією на посилення адміністративного регулювання ринку олії став лист до прем’єр-міністра: «З огляду на викладене прошу: вже до кінця поточного тижня провести зустріч з сільськогосподарськими виробниками та представниками аграрного бізнесу щодо ситуації в галузі та прийняти рішення щодо скасування обмежень на експорт зерна та олії… Переконаний, ці кроки дозволять Україні поліпшити інвестиційний та підприємницький клімат, укріпити позитивний міжнародний імідж дер­жави як надійного та прогнозованого ділового партнера».

В уряді – не всі ван гоги. І розуміють, що за нинішньої ситуації Україна на олійній ковзанці виглядає коровою на льоду. Був підготовлений проект постанови «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету міністрів України», завізований трьома міністрами: Богданом Данилишиним, Юрієм Мельником та Віктором Пинзеником. У документі йдеться про скасування ліцензування і квотування експорту олії. Бракує лише підпису Юлії Тимошенко, дати і номера постанови. На жаль, вона й досі перебуває у стані проекту.

Та навіть якби її оприлюднили, і постанова набрала чинності з дня опублікування, вона вже нічого не змінить. Так само, як і указ Віктора Ющенка від 26 травня №478 «Про зупинення дії постанов Кабінету міністрів України від 12 березня 2008 року №189 та від 19 березня 2008 року №229». Термін ліцензійно-квотного режиму збігає 1 липня. Зрозуміло, за місяць експорт кардинально не вирівняєш. Може статися так, що й квотні 300 тис. тонн до кінця не виберуть. І динаміка експорту це підтверджує. За квітень—червень підприємства можуть вивезти максимум 150—180 тис. тонн, тоді як раніше ці обсяги експортували за місяць. Тим більше що портові термінали заповнені на 80% олією, яка потребує додаткової перевірки «на чистоту» після скандалу в Європі. Тому постає інше запитання: а що робити із запасами олії, термін зберігання якої — чотири місяці?

«Наїзд» на олійників стривожив і сільгосптоваровиробників. Кожен із них має про запас певні обсяги соняшнику, які притримує до весни. Якби аграрії продали їх за нинішньою ціною — 4,5 тис. грн. за тонну, мали би достатньо коштів для проведення посівної кампанії. На жаль, урядові маніпуляції з експортом олії збили активність покупців. Відтак, сільгоспвиробники не певні: а чи збудуть вони переробним підприємствам майбутній урожай соняшнику? Бо засіяли близько 4 млн. гектарів і очікують 5 млн. тонн насіння.

За великим рахунком, «олійні заходи» схожі на відверту капітуляцію галузі уже в рамках СОТ. Україна мусить щороку на 1% знижувати соняшникове експортне мито. Та й індикативними цінами, що стримують вивезення сировини, уряд бавитиметься недовго, бо і їх доведеться скасувати. Тобто ми мусимо готуватися до відпливу соняшнику за кордон, де ціни традиційно вищі від внутрішніх.

Чиновницьку нелюбов до жовтого можна простежити і на прикладі ріпаку. Потужностей для його переробки в Україні більш ніж достатньо. Одначе стратегічна сировина для виробництва біодизеля втікає за кордон. Із торішнього врожаю 1 млн. 53 тис. тонн насіння вітчизняні заводи переробили лише… 47 тис. Довідавшись про зрослі втричі площі під ріпаком, Німеччина із Чехією скоротили посіви під цією вибагливою культурою, розраховуючи завантажити свої виробничі потужності українським ріпаком.

А уряд, до всього, задобрював аграріїв продукувати ріпак, виплачуючи державні дотації. Експортуючи, сільгоспвиробник одержував ще й компенсацію ПДВ. Загалом — до мільярда гривень лише за те, що ми годуємо сировиною виробників інших країн. Можливо, хтось і в захваті від такої переорієнтації, я ж — ні.

У кого коротка пам’ять, нагадаю 1998 рік. Тоді за більш як 2 млн. тонн урожаю соняшнику уряд допустив його вивезення, і довелося імпортувати з Туреччини низькопробну олію із домішками трансформаторних мастил. Ринком правив відвертий фальсифікат, прикриваючись відомими брендами. Нинішній Кабмін готує українцям схожий сценарій?