НЕУЗГОДЖЕНИЙ ХЛІБ

Хлібокомбінатівське начальство потроху звикає до прес-конференцій. Ще не починає їх вчасно, у зазначену годину, зате проводить до чергових змін на хлібному ринку, а не після. Хоч ця звичка все одно не тішить журналістів, яких, здавалося б, хлібом не годуй, — а тільки давай інформаційний привід для публікацій. Бо інформаційні приводи прес-конференцій на Хмельницькому хлібокомбінаті — само собою, хліб, який після неврожайного 2003 року став проблемою №1 в Україні. Точніше, ціни на нього. А ще точніше — підвищення цих цін.

Хтозна, чи ще десь, крім хлібокомбінатівських накладних, хронологічно фіксується це підвищення. Бо людські гаманці відчувають його, починаючи від серпня, та навряд чи пам’ятають конкретні стартові дати свого схуднення. А вони є. 2003 року ціна на хліб у Хмельницькому зростала тричі: 16 серпня, 14 жовтня, 11 листопада. І читачі «ДТ» також мали можливість посушити голову над ребусом: чому Хмельниччина, яка за валовим збором зерна — понад 907 тис. тонн — посіла почесне третє місце в Україні, так само посіла третє, але вже далеко не почесне, місце в країні і за ціною одного кілограма хліба — 1,82 гривні? Та й від середньоукраїнської ціни — 1,61 гривні за кілограм найнасущнішого — добряче відірвалася?

Не знаю, чи й цього разу область не рвоне в передові. Бо не відаю, чи в усіх краях нашої найчорноземнішої у світі держави є так званий соціальний хліб. З 1 лютого немає його і в Хмельницькому. І прес-конференція на хлібокомбінаті була скликана саме з цієї причини: підприємство, яке забезпечує 95% продажу хліба в обласному центрі та майже половину — в усій області, перестає випускати дешевший хліб.

Бо що, власне, назвали в нас соціальним хлібом? Вимушений — через неврожайний рік — захід: хліб для незаможних. Хлібокомбінат випускав його за такою ж рецептурою, як і звичайний білий та чорний (тобто пшеничний та житній), тільки меншим за вагою і дешевшим. 750-грамова хлібина пшеничного соціального хліба коштувала 1 грн. 40 коп. (1,86 гривні за кілограм), житнього — 1,05 (1,4 гривні за кілограм). Ціна хліба «для всіх» була вищою: 2,25 гривні за кілограм пшеничного й 1,87 гривні за кілограм житнього

Власне, соціальний хліб також можна було назвати хлібом «для всіх», хоч він призначався для 15,4тис.малозабезпечених городян. Проте якихось єдиних талонів на його придбання місто не випускало, бо, як зазначила начальник управління промисловості та розвитку споживчого ринку міськвиконкому Г.Монастирська, плата за друкування талонів перевищила б здешевлення. Та й мати при собі відповідний документ покупців теж не зобов’язували: на думку відповідальних осіб, це створило б великі черги. Тож кожна з 52 крамниць, де продавався соціальний хліб, відпускала його на власний розсуд: або ж за пенсійними та іншими посвідченнями, або у визначений час, або, найчастіше, за виглядом покупців: вік і вбогість, на жаль, речі очевидні. Проте, незважаючи на таку незарегламентованість, жодної скарги, за словами пані Монастирської, не було.

То, може, не було й потреби випускати такий хліб? Ні стверджувати, ні заперечувати це ніхто не береться. Схоже, з однієї лише причини: поява соціального хліба — це спроба української влади не те що поліпшити, а хоч трохи пом’якшити думку електорату (минулий рік був передвиборним і наелектризованим боротьбою за політичну реформу) про себе, не здатну до стратегічного мислення чи хоча б простих підрахунків, які резерви слід було закласти в урожайний 2002 рік, аби убезпечити країну від можливих проблем у 2003-му, могло статися, неврожайному. Хоч у Хмельницькому ініціатором випуску такого хліба став сам хлібокомбінат. І випускав він його з борошна, отриманого з Держрезерву за «божеською» ціною. Притому рентабельність виробництва хліба на комбінаті торік становила всього 1,4% .

Як стверджує генеральний директор ТОВ «Хмельницький хлібокомбінат» С.Локтіонова, борошно з Держрезерву — 3304 тонни — становило тільки 12% від потреби комбінату. І коли сьогодні вартість борошна, що пропонує Держрезерв, практично зрівнялася з комерційною ціною, комбінату стало вкрай невигідно його купувати.

—15 грудня тонна житнього борошна коштувала 870 гривень, — каже голова правління ТОВ М.Стадник, — сьогодні — 1170. Ми ж не можемо випускати хліб собі на збитки. А в січні так і було: рентабельність виробництва житнього хліба дорівнювала 7%.

В інших областях, на його думку, хліб дешевший тому, що облдержадміністрації допомогли найбільшим його виробникам або коштами з бюджету, або дешевшим зерном. На Хмельниччині ж за складеною обладміністрацією рознарядкою комбінат не отримав у районах нічого. Довелося шукати самим.

Одне запитання залишив голова правління ТОВ без відповіді — про калькуляцію хліба.

— Калькуляція — це совєтська власть, — сказав натомість Михайло Васильович. — У нас зараз яка економіка? Ринкова. А вона калькуляції не визнає.

А от С. Слюсарчук, начальник управління харчової та переробної промисловості облдержадміністрації, має іншу точку зору. Оскільки всі хлібозаводи області калькуляцію своїх виробів управлінню надали, а Хмельницький комбінат — ні, він схильний думати, що за цим щось криється. Якісь інші витрати, що лягають на собівартість хліба. Хоча, за словами керівників комбінату, їх перевіряють стільки різних інстанцій — тільки Антимонопольний комітет протягом минулого року робив це 19 разів, — що будь-які порушення не можуть залишитися непоміченими. Отже, все на комбінаті в межах закону. І ринкової економіки, звісно.

Прес-конференція на Хмельницькому хлібокомбінаті відбулася наприкінці січня, а через три дні голова Хмельницької облдержадміністрації В.Лундишев запевнив кореспондента «ДТ», що комбінат випускатиме соціальний хліб і завозитиме в усі визначені крамниці. Усе, залежне від обласної адміністрації, для цього зроблено — тобто є домовленість про поставки 500 тонн житнього борошна з Держрезерву. Ще через день комбінат відмовився закуповувати так зване інтервенційне пшеничне борошно, запропоноване ДАК «Хліб України» по 1740 гривень за тонну вищого ґатунку: надто дорого. Хоч, на думку С.Слюсарчука, ця вартість дозволяє втримати нинішні ціни на хліб. Та й із Держрезерву, називає він цифри, хлібокомбінат отримав борошна понад 4 тис. тонн.

Різні думки у влади й виробничників на розвиток хлібного цінового процесу в області. «Ціна на хліб не зросте», — переконаний В.Лундишев. «Уже в лютому підвищиться на 5—7%», — так само переконаний М.Стадник.

Такий різнобій у позиціях — не дивина сьогодні, коли влада практично не має важелів впливу на виробництво. Але з неї ніхто не знімав відповідальності за рівень життя населення на ввіреній їй території. Тому передбачати, узгоджувати, сприяти процесам, які здатні поліпшити цей рівень, — її прямий обов’язок. Поки що керівництво Хмельницького хлібокомбінату вважає, що влада — і обласна, і міська — замість допомоги тільки контролює підприємство. Саме ж підприємство, за обсягом виробництва — одне з п’яти найбільших в Україні, й далі активно нарощує свої потужності, веде нове будівництво — каже, за кредити. А тим часом ширяться чутки, що місто розмірковує, як би уникнути на своїй території монополії хлібокомбінату.

Поки пани б’ються, у хлопів чуби тріщать. Тож хмельничани, купуючи хліб, можуть утішатися хіба тим, що, приміром, на Сумщині він іще дорожчий. І сподіватися, що їхні перевитрати на хліб насущний компенсуються на Хмельницькому речовому ринку: адже він, як стверджує народний поголос, у країні найдешевший.