КИНУЛИ ІЗ ЗЕМЛЕЮ. ЗА ЗАКОНОМ

Пенсіонерка Валентина Ушко із села Темногайці Шумського району, яка понад 40 років працювала в колгоспі «Нове життя», земельної реформи на своєму віку дочекалася: ще 10 листопада 1994 року вийшов президентський указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». Колгоспові видали Державний акт на право колективної власності на землю зі списком членів КСП, які мають право на земельну частку. Сільська рада затвердила ці два документи у 1995 році. Згідно із законодавством, саме з цього моменту виникає право на земельний пай. Жінка помирає майже через рік. Сертифіката на земельну частку колгоспна пенсіонерка отримати не встигла, хоча її прізвище у «щасливий список» таки було внесене.

Дочка покійної захотіла успадкувати право на пай. Постало запитання — як це зробити, коли немає сертифіката? І жінка вирішила захистити своє право у суді. Однак Шумський районний суд позову не задовольнив. І в своєму рішенні від 6 вересня 2000 року записав: «Право на земельну частку не було посвідчено відповідним сертифікатом, у зв’язку з чим воно не може бути об’єктом успадкування». Судова колегія у цивільних справах Тернопільського обласного суду касаційну скаргу пані Ушко у порядку нагляду теж залишила без задоволення. Судові органи зазвичай тлумачать момент виникнення в особи права на земельну частку (пай) як дату отримання сертифіката. А немає папера — плакала, люди, ваша земля. Тому рішення суду першої інстанції підтвердив і обласний суд.

Проте адвокат позивача Орест Зварич запевняє: «Касаційна інстанція посилається на Закон «Про власність» (статтю 13) і згаданий президентський указ, де таких норм немає. Згідно із законодавством, право на земельний пай виникає з моменту видачі Державного акта на право колективної власності на землю зі списком пайовиків. За цивільним кодексом, воно є об’єктом успадкування. А якщо немає сертифіката, то людині достатньо подати заяву, і райдержадміністрація зобов’язана виписати цей документ».

Перший етап аграрної реформи, а саме роздержавлення земель КСП, на жаль, був дуже розтягнутим у часі. Законодавство не встановлювало терміну його завершення. Здебільшого від появи президентського указу від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств та організацій», який регламентує умови отримання права на пай, до видачі колгоспам держактів зі списком пайовиків минало півтора-два роки. У деяких селах, наприклад, у Костільниках Бучацького району, державні акти видали аж у 1999 році. За цей час багатьох колгоспників у селі не стало. А указ не має зворотної дії…

Не потрапити у «реєстрові» селянин міг з кількох причин — на момент складання (уточнення) списку працівник КСП (пенсіонер) помирає, вибуває з одного села в інше або переселяється в місто. Працівники громадської організації «Спілка власників землі» у Тернополі розповідають, що у багатьох випадках вирішальне значення мало «переміщення» людини упродовж кількох останніх днів-місяців. Наприклад, у кожному із сіл (Хмелівка та Воля Теребовлянського району, Мирне Підгаєцького) права на успадкування паю обстоюють по 20 осіб, у селі Ванжулів Лановецького району — поки що 12. На недавній сесії обласної ради, де обговорювалося виконання регіональної програми земельних відносин, лунали промовисті цифри. Зокрема при складанні списків пайовиків у Гусятинському районі за бортом оземельнення опинилося 340 осіб, Кременецькому — 266, Бучацькому — 220, Шумському — 145…

«Спілка власників землі» пояснює такі промахи в основному незадовільною роботою комісій з реорганізації КСП. Вони практично не діяли. У більшості господарствах керівники самі уточнювали списки осіб, що мають право на пай. І часом освіжали перелік «реєстрових», внісши до нього своїх людей. Отак начебто мимохіть, через незначний недогляд без землі залишилися тисячі українських селян, які десятки років віддавали силу і здоров’я колгоспові. А відтак не враховано й інтереси їхніх спадкоємців.

Але візьмемо бажаний, ідеальний варіант — суд прийняв рішення виділити землю. Та коли судовиконавець приїжджає в село, він зіштовхується з основною проблемою — де знайти земельну частку. Начальник управління земельних ресурсів облдержадміністрації Микола Романський аналізує кілька типів ситуацій:

— Неможливо нічого вдіяти тоді, коли частину земель уже роздано, тобто виділено на місцевості і посвідчено Державними актами на право приватної власності. Другий переділ землі загрожує соціальними конфліктами, і держава на це не піде. Але вихід є. Для решти сільгоспугідь, які перебувають у колективній власності членів КСП і підкріплені лише сертифікатами, можна застосовувати знижуючий коригуючий коефіцієнт. Зрозуміло, тоді умовна величина земельної частки трохи зменшується, але враховуються ущемлені інтереси людей села.

То ще півбіди, коли на території місцевої ради є вільні землі резервного фонду. Земельна частка виділяється за їх рахунок. Якщо ні, то наділ можна отримати із земель державного запасу. Проте поїзд давно рушив. В області налічується понад 120 населених пунктів, де резервний фонд уже роздано. На територіях майже 200 місцевих рад повністю «забито» землі запасу. А в більш ніж 20 населених пунктах ситуація найскладніша. Там кожен клаптик землі — і резервного фонду, і запасу — уже використано на розширення особистих підсобних господарств та на інші цілі.

Для оземельнення скривджених законодавство не передбачало квот ні в резервному фонді, ні у землях запасу. І тому для тисяч колгоспників та їхніх спадкоємців право на земельну частку і досі фата моргана. Перефразовуючи слова одного з персонажів п’єси І.Карпенка-Карого, жорстоко крутиться колесо трансформацій: одні проскочать, інших придушить. Але земельна реформа триває…