Інвестиційні залицяння

«Там у соседей мясо в щах, на всю деревню хруст в хрящах, И дочь-невеста вся в прыщах - дозрела, значит. Смотрины, стало быть, у них. На сто рублей гостей одних. И даже тощенький жених поет и скачет…» За Володимиром Висоцьким, наша дівка - Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) теж аж пищить, аби впасти в обійми заможного нареченого. Причому не тутешнього, а іноземця.

Держструктура, на відміну від сільської відданиці, перед оглядинами навела відповідний марафет. Однак ДПЗКУ прагне полонити потенційних женихів не лише вродою, а й ваговитим посагом. Уряд включив до неї елеватори, комбінати хлібопродуктів, хлібні бази, чималий масив ріллі…

Утім, під час укладання «шлюбного контракту» може виявитися, по-перше, що наша наречена з афішованим солідним прикупом не хто інший, як… безприданниця. А по-друге, Кабмін, благословляючи «дитя» на весільний рушник, навіть не підозрює, що воно норовить якнайшвидше вислизнути з-під батьківської опіки та піти «по руках».

Державна продовольчо-зернова корпорація - це скороспілка, вундеркінд! Не встигла випростатися з пелюшок, а вже позирає на Захід, подумує про вихід на IPO. Ще й року не минуло з часу прийняття постанови Кабміну №764 від 11 серпня 2010 року про її заснування, коли ДПЗКУ підготувала попередню презентацію, в якій детально розписала свої інвестиційні принади. Причому англійською, аби наші не второпали.

В інвестиційному меморандумі, всупереч даним державного «паспорта», корпорація позиціонує себе вже як… холдингова вертикально інтегрована структура з повним виробничим цик­лом: від обробітку землі, вирощування сільгоспкультур до зберігання урожаю, його переробки та експорту. ДПЗКУ інформує потенційних інвесторів про те, що наразі в її житті відбуваються цікаві «фізіологічні процеси»: вона у стадії мімікрії у комерційну структуру і перетворення на пуб­лічне акціонерне товариство.

Не забули автори меморанду­му вказати і фізичні парамет­ри так званої корпорації. Звісно, можна захлинутися слиною від заздрощів, оцінюючи потенціал у 36 підприємств загальною місткістю 2,96 млн. тонн, що становить майже 10% сертифікованих потужностей для зберігання зерна в Україні. І це не межа: до складу ДПЗКУ додатково увіл­лються ще з десяток підприємств.

Зазивною виглядає інформація і про перебування у власності корпорації двох державних морських зернових терміналів - Одеського та Миколаївського, річна експортна потужність яких обчислюється 2,38 млн. тонн зерна, що становить майже п’яту частину загальноукраїнського експорту в середньому за останні п’ять років.

Те, що державна структура живе не днем сьогоднішнім, а зазирає у завтрашній, свідчить трирічний інвестиційний план. Він передбачає збільшення потужностей зі зберігання до 5,25 млн. тонн, розширення експортних відвантажень до 6,3 млн. тонн зерна щороку через власні морсь­кі термінали і понад 4 млн. тонн через розвантажувально-навантажувальні комплекси партнерів.

На думку керівників ДПЗКУ, адресні інвестиційні ін’єкції дадуть змогу збільшити ринкову капіталізацію підприємства за три роки з 1 млрд. дол. до 2,75 млрд. Перший етап фінансування компанії передбачає розміщення до 25% ДПЗКУ в інституційних інвесторів, а також значне запозичення кредитних ресурсів.

Отакий собі аграрний лубок. Для нетямущих. Так, у нинішньої влади не відбереш уміння напускати туману. Мастак у цьому сенсі і державна продовольчо-зернова корпорація. Оцей оманливий глянець може збити з пантелику довірливого інвестора. Лише сколупнувши лаковану оболонку, бачиш грубу підробку. Аби застерегти від ошуканства, транскрибую справжні наміри нашої «нареченої».

Спершу визначимося із дефініціями. Чим насправді є ДПЗКУ: державною компанією, корпорацією чи вертикально інтегрованим холдингом, що не є одним і тим самим? Господарський кодекс України так тлумачить термін «корпорація» - це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Якщо говорити про первинне виробниче ядро ДПЗКУ, то його сформували 36 дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії «Хліб України». Як юри­дичних осіб їх ліквідували і цілісними майновими комплексами передали Державній продовольчо-зерновій корпорації на правах філіалів. Між тим корпорація - це завжди об’єднання кількох юридичних осіб. Оскіль­ки така злука відсутня, то уряд помилково чи свідомо назвав корпорацією звичайнісіньку моно­структуру - одну-єдину юридичну особу.

Є й друга причина, через яку ДПЗКУ також не відповідає визначенню «корпорація», оскільки нею може бути лише договірне об’єднання. Тобто об’єднання господарюючих суб’єктів, в основі якого лежить договір. Із жодним з 36 підприємств ДПЗКУ такий документ не підписувала і 36 підприємств між собою також ні про що не домовлялися і не делегували жодних повноважень ДПЗКУ.

Подібна махновщина простежується й у присвоєнні ДПЗКУ титулу «холдинг». Холдинговою компанією, за визначенням цього ж таки кодексу, іменується «публічне акціонерне товарист­во, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності)».

Ну, не доросла ДПЗКУ ще до нього, бо мусила би існувати у формі публічного акціонерного товариства: мати статутний фонд, поділений на акції. А цьому має передувати процедура корпоратизації - реформування державного унітарного підприємства в акціонерне товариство. Уряд такого рішення не приймав.

Інша річ, як втратили недоторканність оті 36 підприємств ДАК «Хліб України» уже в лоні ДПЗКУ. Будучи дочірніми компаніями ДАК «Хліб України», усі вони фігурували у списку №1 - об’єкти права державної власності, що не підлягають приватизації. За рішенням Кабміну згадувані стратегічні підприємства гамузом передали у власність підприємству, яке не обтяжене такими обмеженнями. Тобто ДПЗКУ не значиться у списку об’єктів, на які наклали приватизаційне табу.

Такий маневр можна розцінювати як приховану підготовку до приватизації. Спершу державне унітарне підприємство реорганізують в акціонерне товариство, потім приватизують. І фінішна пряма - акції виставлять на продаж. Яку саме частку - 25%, половину чи всі 100%? Закон не обмежує волі продавців. Бо самого закону, який регламентував би право розпо­ряд­жатися майном ДПЗКУ, немає!

Однак не лише у термінології «корпорація» та «холдинг» продовольчо-зернова компанія збилася на правові манівці. Чинне законодавство не передбачає «процесу переведення у комерційну організацію і перетворення у публічне АТ», чим нахваляється ДПЗКУ. Якщо ж вона свідомо замовчує про власне корпоратизацію, то за цими недомовками прокручуються напівлегальні чи зовсім протизаконні механізми відчуження державного майна до незрозумілої господарської структури.

Очевидно, перешкод для цього не існує, бо ДПЗКУ без запинок декларує «ринкову капіталізацію корпорації». Ринкову капіталізацію інвестори зазвичай сприймають як ринкову вартість усіх акцій чи часток (паїв) компанії. Але держпідприємство, за визначенням, не може мати будь-якої капіталізації. Тим більше ринкової, оскільки його акції на ринку не присутні. На них немає котирувань, вони не перебувають в обігу, бо їх апріорі не існує в природі.

Навіть якщо держструктура пройде через горнило корпоратизації, то її акції на фондовому ринку можуть засвітитися лише після приватизації. Не виключаю, Міністерству аграрної політики та продовольства як державному органові, найімовірнішому єдиному власникові цих акцій на якомусь етапі приспічить продати енну кількість акцій. Тоді ринок і зафіксує ціну однієї акції. Помноживши цей номінал на загальну кількість акцій, ми й визначимо ринкову капіталізацію.

Та до неї ще неблизько. Як і до нарощування власне бізнесової маси: транспортно-логістичної компанії із парком сучасних зернових автопоїздів, машинно-технологічних станцій, укомплектованих новітніми комбайнами, тракторами, шлейфом навісного та причіпного устаткування, матеріально-технічного підрозділу… Задля чого акумулюються ці механізовані кінські сили і на чому вони гарцюватимуть? Ну, якщо сподівання справдяться, то земельний банк ДПЗКУ стане найбільшим в Україні.

Продовольчо-зернова компанія запевняє, що триває «процес консолідації 1 млн. га державних оброблюваних земель (понад 10 тис. га уже об’єднали)». Відтак, у мене запитання до Кабміну: чому уряд приховує таку кількість не облікованої ріллі? Де, у кого і на яких правах вона перебувала до переоформлення у власність/оренду ДПЗКУ? Бо по правді, за статистикою, у держави немає стільки сільгоспугідь. Уточнюю: саме оброблюваних.

Якщо йдеться про півмільйона гектарів сільськогосподарських земель (причому найродючіших!) НДІ Української академії аграрних наук, то на них зазіхають не перший рік. Частину з них успішно «перепрофілювали» під житлову забудову, частина очікує тієї ж участі. Якщо ж решту засіють товарними посівами, то можна легко спрогнозувати, яка доля спіткає науково-дослідні осередки без виробничої бази. Якщо ж до них збираються долучити ще й землі запасу, то це вже інша категорія.

Не виключаю, що й за такої складчини мільйона гектарів ріллі не набереться. Тоді, як крайній варіант, ДПЗКУ під різними приводами почне витісняти аграрні формування із займаних сільгоспугідь.

Однак зійдемося на тому, що ДПЗКУ - найбагатший поміщик в Україні. Гадаєте, продовольчо-зернова компанія на мільйоні гектарів ріллі за наявності супертехніки планує бодай у півтора рази підвищити урожайність зернових з гектара? Таких рубежів в інвестиційному меморандумі немає. Отже, бізнес розвиватиметься екстенсивним шляхом, лише за рахунок «консолідації» орних масивів.

І куди ж спрямовуватимуть урожай? ДПЗКУ не приховує цього дороговказу: «Суть бізнесу для корпорації полягає в експорті зернових культур (пшениця, ячмінь, кукурудза). Ми прог­нозуємо збільшення експортних потужностей компанії на 2,86 млн. тонн щороку, що еквівалентно чистому прибутку 620 млн. доларів (за нинішніми цінами), 10,53 млн. тонн щороку через три роки, що дорівнює чистому прибутку 2,43 млрд. доларів». Власне, до кінця 2013 року компанія планує відвоювати на внутрішньому ринку сегмент у виробництві зернових культур до 35%.

Певен, ця цифра має потривожити Антимонопольний комітет. Тут і без додаткових розслідувань зрозуміло, що державна компанія свідомо переступає через статтю 12 Закону «Про захист економічної конкуренції» і зухвало оголошує себе монополістом. Я вітаю повне державне верховенство, але суто в природних монополіях, до яких виробництво сільськогосподарської продукції не належить.

Тим більше, ДПЗКУ прогнозує прибутки від експорту зерна на доволі високій позначці - 20%. Тоді як публічні міжнародні трейдери, звіти яких доступні для широкого загалу, баражують на скромних 2-7%. За рахунок чого така маржа? Недоотриманих прибутків сільгоспвиробників, які начебто видирають із селянського рота зернотрейдери. Тоді чим один комерційний мастодонт, виплеканий урядом, кращий за зерноекспортний пул у складі 20-30 таких же бізнесових структур, що конкурують між собою?! І від цього виграють аграрні формування, фермери.

Задля свого домінування ДПЗКУ готова навіть вкласти у реконструкцію морського порту 72,5 млн. дол. Можна лише аплодувати такій інтеграційній ініціативі, але… Вчитаймося у статтю 73 Кодексу торговельного мореплавства України: «Морський порт є державним транспортним підприємством…» Як ви собі уявляєте втручання комерційної структури (про плани стати такою ДПЗКУ неодноразово наголошує у презентації) з приватним чи змішаним капіталом у діяльність державного підприємства, яке апріорі не може бути корпоратизоване і приватизоване? У правовому сенсі це - несумісні речі.

Очевидно, що керівництво ДПЗКУ вперто наміряється вивести з-під опіки держави низку активів не лише у хлібоприймальній сфері, а й морського транспорту. Якщо ж воно хворіє на глобалізацію, то можу запропонувати ще одну виграшну інвестиційну адресу - бразильський космодром, назву якого з першого разу не вимовить і президент: Алкантара. Звідти через близькість до екватора легше стартувати у «космос»!

Власне, те, про що так мистецьки описують автори інвестиційного меморандуму, це - майбутнє. Наразі ж біцепси-трицепси компанії доволі слабкі: ними не «пограєш» на публіку. Навіть 49 підприємств і 10 тис. гектарів замало, аби витурити із зернового ринку країни трейдерів і встановити беззаперечну монополію на експорт, що підтверджує цьогорічне затишшя на ньому. Треба ще добряче «накачати» м’язи.

Клітковиною для них слугуватимуть, за задумом керівництва ДПЗКУ, передусім зовнішнє фінансування власного капіталу і… державна підтримка. Тут, даруйте, без півлітра «не в’їдеш»: гальмуєш на кожній фразі. Як можна ззовні фінансувати власний капітал, якого, по суті, немає? Адже останній створюють власники та акціонери компанії, і ним має виступати не борговий набуток, залучений на якийсь період, а статутний капітал. На­прик­­лад нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, інші спеціальні фонди…

Одним із фінансових джерел, яке має підкріпити компанію, розглядають також незалежні інвестиційні засоби, приватні акції. Щодо останніх, то у чинному законодавстві з таким терміном не стикався. Якщо припустити, що йдеться про акції інших підприємств, які у вигляді внесків поповнять статутний фонд ДПЗКУ, то з багатого досвіду українського фондового ринку їх безпомилково можна назвати «сміттєвими» акціями.

Неповноцінні вони тому, що ринкова вартість цих цінних паперів у мільйони разів нижча від номінальної. «Фантики» часто виступають інструментом для роздування статутних фондів і вимивання активів. Коли за тисячу гривень купують акції номіналом у мільярд і «збагачують» статутний фонд фіктивним мільярдом.

Я не впевнений у доцільності «коктейлю» - змішуванні державного капіталу і приватного, до чого закликають автори інвестиційної презентації ДПЗКУ. Бо у разі залучення приватних фінансових інвесторів і приватних інвестицій у суспільні (державні) акції може утворитися така гримуча суміш, у результаті якої держава зі своєю часткою якщо не вилетить, як корок із шампанського, то її частка просто танутиме на очах.

І під ці непевні операції ДПЗКУ вимагає ще й державних гарантій. А саме: держгарантій інвесторам (зокрема, доступності упевненого повернення з Аграрного фонду) та державного субсидування стратегічних проектів продовольчо-зернової компанії у рамках розвитку українського аграрного сектора.

Приберу граблі з широкої дороги, якою простує до світлого капіталізму уряд Азарова, - сільський реманент, об який перечіплялися попередні склади Кабміну. Під чесне чиновницьке слово імпортували корми, сільгосптехніку. Але замість кінцевих споживачів і користувачів - аграріїв, із зарубіжними постачальниками завжди розрахувалися… з бюджету.

Найсвіжіший приклад, уже за часів урядування нинішнього прем’єра: тандем Аграрного фонду із сумнозвісною комерційною структурою «Хліб Інвестбуд». Там, де державний капітал злигується із приватним, майже стовідсоткова вірогідність проявів корупції. Вони занотовані у мате­ріалах «Злодії у владі» («Дзерка­ло тижня», №30 від 21 серпня 2010 року), «Пірати зернового мо­ря» (DT.UA, №9 від 11 березня 2011 року), «Зерновий гамбіт» (DT.UA, №11 від 25 березня 2011 року).

Це той «Хліб Інвестбуд», який при розподілі експортних квот 2010 року за найактивнішого сприяння державних структур відкусив більше, аніж зміг проковтнути. Хоча бравував готовністю експортувати 5 млн. тонн зерна на рік. Я втомився чекати від прем’єра Азарова обіцяного - розібратися з одіозним «Хліб Інвест­будом».

А чиновницька байдужість - це пролонгація зловживань згаду­ваної бізнес-структури під державним прикриттям. Тому й досі вона у фаворитах райдержадміністрацій, керівники яких у разі відмови сільгосппідприємств укладати форвардні контракти з «ХІБ» шлють неслухам грізні застороги: «В іншому разі райдерж­адмініст­рацією буде переглянуто питання щодо оренди земель державної влас­ності вашим підприємст­вом…»

Районним вождям невтямки, що землі - розпайовані, і в кожного наділу є свій власник. І що «Хліб Інвестбуд» купує зерно за форвардними контрактами не для «забезпечення продовольчої безпеки держави», як пишуть у своїх депешах керівники регіонів, а для виконання експортних зобов’язань.

Державна продовольчо-зернова корпорація офіційно заявляє, що комерційна фірма «Хліб Інвестбуд» - її торговельний підрозділ. Але цей партнер не обмежується вкороченим «купи-продай». Директор ТОВ «ХІБ» делегує на Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів Кірово­градської області (донедавна - державне підприємство, а тепер - філія ДПЗКУ) команду у скла­ді «керівника проекту, куратора проекту, технолога з виробництва та охорони праці, заступника головного бухгалтера ТОВ «Хліб Інвестбуд», кількох працівників служби безпеки компанії».

Приїжджі вручають директору Новоукраїнського комбінату хлібопродуктів листа з такою вимогою: «У рамках здійснюваної Державною продовольчо-зерновою корпорацією України програми технологічного переоснащення і завантаження виробничих потужностей своїх переробних підприємств, компанія «Хліб Інвестбуд» як найбільш конкурентний суб’єкт зернового ринку (виділено мною - В.Ч.), виконуватиме роль провідного постачальника сировини для вироб­ницт­ва готової продукції.

У зв’язку з цим та з метою аналізу технічних, технологічних та інших умов приймання, зберігання, переробки і відвантаження продукції, проведення розрахунків собівартості та очікуваної якості продуктів переробки на очолюване вами підприємство відряджена група фахівців компанії «Хліб Інвестбуд».

Для прийняття оперативного і обгрунтованого рішення про конкретні терміни, обсяги та номенклатуру зернової продукції (переробної сировини), що постачатиметься на підприємство, прошу вас забезпечити максимальне сприяння у роботі представників нашої компанії шляхом надання відповідної інформації, організації доступу до виробничого та управлінського процесу, закріп­лення відповідальних працівників служб і відділів підприємства для інформаційного обміну та практичної взаємодії».

Причому підсовує документ із повним нехтуванням елементарних правил ведення документообігу: без дати, вхідного і вихідного номерів… Та такі нетямущі компанії і на гарматний пост­ріл не підпускають до Уолл-Стріт, зв’язками із яким нахваляється «ХІБ»!

Мене переконували, що це - державний рекет. Ні, це - чистісінької води бандитизм зразка 90-х. Хто уповноважував комерційну структуру нишпорити-вивідувати технологію виробництва борошна, крупів, пластівців, змушувати директора підписати з «ХІБ» (як замовником) договір на переробку зернових культур для виробництва бакалійних товарів? Цілком логічно, що директор Новоукраїнського комбінату хлібопродуктів написав зая­ву «за власним бажанням».

І він, і голова Кіровоградської облдержадміністрації, адресуючи листа прем’єру, чекали на зовсім інший розв’язок. Комбінат хлібопродуктів почало лихомани­ти з часу його реорганізації у філію Державної продовольчо-зернової корпорації України. У зв’язку зі скороченням кількості працюючих, зупинкою виробницт­ва підприємство перетворилося на осередок соціальної напруги.

Помізкуйте самі: комбінат забезпечував роботою майже 500 сільських жителів. А ліквідація-реорганізація викидала на вулицю більш як 300 осіб. Втрачав і районний бюджет, який на 40% наповнював саме комбінат хлібопродуктів. Розривалися налагоджені виробничі зв’язки…

Облдержадміністрація прохала не реорганізовувати взірцеве підприємство у філію ДПЗКУ, а на основі Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» та однойменної постанови Кабміну передати Новоукраїнський комбі­нат хлібопродуктів із державної у комунальну власність. Навіть проект постанови додала. Думає­те, Київ дослухався до моїх земляків?

А тепер столичні чинуші дивуються: як так сталося, що флаг­ман «випав в осад»? До реорганізації, за сім місяців 2010 року, новоукраїнці виробили 7300 тонн бакалійних товарів, а за аналогічний період нинішнього - лише 1857. Торік до бюджету перерахували 3,5 млн. грн., а нинішнього - ледь півмільйона. То це по-державницькому?!

Чи керується ДПЗКУ дер­жав­ницькими інтересами, коли пропонує зробити Аграрний фонд розмінною монетою у відносинах з інвесторами? Щоби вони потрошили і без того ском­прометовану неприбуткову бюджетну інституцію? Тобто державні ресурси обслуговуватимуть інтереси приватної компанії, та ще й під гарантії уряду! Якщо ж інвестор забажає повернути свої внески, то їх виплачуватиме держава.

І я б не проти двічі «видоїти» Україну! Спершу вона за рахунок державних активів створює ДПЗКУ, яка згодом стає приватною. І вже у новому амплуа вестиме бізнесову діяльність під гарантії тієї ж держави. До всього, остання ще й субсидуватиме стратегічні проекти корпорації/холдингу у рамках розвит­ку аграрного сектора України, себто з державного бюджету.

Коли станеться це дивне перевтілення? У термінах одностайності немає. Проте у міністерських кулуарах поговорюють про акціонування ДПЗКУ. Буде воно публічним чи закритим, серед заздалегідь визначеного кола осіб? 25% акцій можуть з’явитися у вільному продажу лише задля того, аби зішкребти з інвесторів живі гроші. А точніше, одержати безвідсотково обіговий капітал. В обмін на майбутні дивіденди. Ну, а решту акцій за закритою підпискою розмістять в Україні і поширять між своїми.

Та й хто із солідних закордонних товстосумів наважиться бавитися із державною неповнолітньою? Якщо влада, що прийшла, одразу почала репетувати: Держрезерв розікрали на мільярди, Аграрний фонд - на мільйони, ДАК «Хліб України» - мрець… Але ж ці інституції - державні структури! Згоден, колишній уряд - не святобливий, але й теперішній - не єлей.

Власне, всілякі припущення-варіанти із бізнесовим майбутнім ДПЗКУ можуть виявитися нікчемними з однієї-однісінької причини. Зрозуміло, що, створюючи продовольчо-зернову компанію, уряд послуговувався аж ніяк не пісенним «я его слепила из того, что было», а прагматичним «зерно - в один бік, полову - в інший». Кабмін передав новоствореній структурі «вершки» - активи чахлої ДАК «Хліб України», залишивши останню із борговими зобов’язаннями.

Із таким розподільчим балансом не погодилися три потужні компанії - «Альфред С. Топфер Інтернешенал ГмбХ», «Хемікал Інвест Лімітед» і «Содружество». Вони тривалий час домагаються від ДАК «Хліб України» повернення боргів. Зрозуміло, не копійчаних. І на чиї плечі їх тепер «навісити»?

Якщо суд пристане на вимогу позивачів і визнає протиправною та скасує постанову Кабміну №764 від 11 серпня 2010 року «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», то наша «наречена» виявиться… голою. А хто захоче стати парою безприданниці? Такий же інвестор, на кшталт «цирульника Голохвастова».