БУЛА Б КІСТКА — М’ЯСО НАРОСТЕ

На моєму кутку села — прощальне кувікання кабанця. На сусідському подвір’ї від удару молота в чоло завалився бичок: забили на продаж. Та чи збуде дядько телятину за омріяну високу закупівельну ціну? Сумніваюся... Із 5 гривень за кілограм у першому кварталі ми з’їхали до 3,40 нині. Причому стільки правлять за кондиційний товар. Про набір «кісток», обтягнутих шкурою, годі й говорити.

Заготівельні організації, м’ясопереробні комбінати пояснюють ціновий спад затовареністю власних морозильників напівтушами тварин і звинувачують в усьому традиційного споживача українського м’яса — Росію. Імпорт, кажуть, змалів із запровадженням Російською Федерацією з 1 серпня 10-відсоткового ПДВ на імпорт з України товарів споживання, до числа яких потрапило і м’ясо. За інформацією з Харкова, де зустрічалися Леонід Кучма з Володимиром Путіним, президенти обговорювали і «тваринні» проблеми. Та чи принесе це високе рандеву полегкість «невиїзним» українським рогатим та безрогим?

Тваринництво спинається на ноги, призвичаюється до ринкових умов, стає привабливим видом бізнесу на селі. На першому етапі очікувані дивіденди від запровадження комплексних заходів — стабільне поповнення обігових коштів, на наступних — зростання прибутків.

— За два тижні до підбиття підсумків року немає сумнівів у тому, що птахівництво і свинарство спрацюють із плюсом. А ось вівчарство і такий сегмент, як виробництво яловичини, увійдуть у новий рік зі збитками, — Юрій Мельник, керівник департаменту ринків продукції тваринництва Міністерства аграрної політики, оперує даними, не зазираючи до «шпаргалки». — Причому мінусуємо за такими показниками, як виробництво і реалізація м’яса, а з вирощування випереджаємо торішні рубежі на 27%. Три квартали поспіль. Про що це свідчить? Збільшується поголів’я, і не лише маточне — збільшується кількість тварин на відгодівлі, вони нагулюють великовагові кондиції, за що належить державна підтримка з відшкодуванням бюджетних коштів. Знаменно, що приросту досягнуто за рахунок сільськогосподарських підприємств різних форм власності, тоді як у попередні роки галузь трималася на плаву за рахунок особистих підсобних господарств громадян. Характерні в цьому плані здобутки у птахівництві: темп зростання поголів’я — 113%, у тому числі у сільгосппідприємствах — 143. Поголів’я свиней збільшилося на 3,5%, в агроформуваннях — на 10.

Спурт птахівництва можна пояснити кількома причинами. По-перше, наявністю дешевого фуражного зерна (не трансгенного, без надмірної кількості міндобрив). Тому-то українська курятина за якістю — не «ніжки» Буша, які продовжують безмитно і безкарно прибувати на нашу територію через спеціальні економічні зони. По-друге, швидким оборотом коштів у галузі: від закладки інкубаційного яйця до реалізації бройлера минає 70 днів. Цього року курячого м’яса вироблено у 2,5 разу більше, ніж торік, і наступного його вироблятимуть з таким самим прискоренням.

Одначе ризиковано складати яйця в один кошик. Пригадаймо 1996—1998-й — три роки поспіль були неврожайними на зерно. Дефіцит кормів спричинив катастрофічний обвал птахівництва, зокрема бройлерного. Тому ніхто з тверезо мислячих фахівців не підносить птахівничу галузь до рангу національної рятівниці у задоволенні м’ясних потреб населення. Не слід також нехтувати національними смаками. Курятина вкупі з іншою птицею посідає у нашому раціоні близько 20%, решту ділять порівну свинина та яловичина.

Для розвитку свинарства і скотарства є всі передумови: великі площі кормових угідь, пасовищ, луків. До того ж з орного клину належить вилучити 10 млн. гектарів землі і передати під пасовища. Такий вигін, погодьтеся, — привілля не лише для м’ясного стада, а й для молочного. Він може прогодувати 10 млн. голів великої рогатої худоби! І якщо науковці нині побиваються, якому з напрямів віддати перевагу, чи скомбінувати їх, то нас, споживачів, передусім цікавить достаток м’ясо-молочних продуктів на прилавках, а відтак і на хатніх столах. Конкурентоспроможних, високоякісних... Ні, не дешевих! Повірте, за копійчаними цінниками — піврічна заборгованість із зарплат дояркам, телятницям, фуражирам або, у кращому разі, одновідсоткова присутність цієї платні у загальних витратах проти 10% у кращі часи, коли селяни на кревно зароблені могли купити не лише харчі, а й промислові товари...

Таким чином, кормова база плюс сучасні технології, досягнення генетики, зниження у відгодівельному процесі поки що зависоких затрат і піднесуть галузь до конкурентоспроможних висот.

— В Україні налічується 10 млн. голів великої рогатої худоби, у тому числі 5 млн. корів, — продовжує препарувати ввірену галузь Юрій Мельник. — Але це погана структура, вона означає, що у нас є 5 млн. корів і стільки ж однорічного шлейфу — потомство, яке народилося нинішнього року. За класичною ж схемою, його має бути вдвічі більше, зважаючи на дворічний період досягнення телятами товарних кондицій. Одначе, стабілізуючи поголів’я, треба водночас домагатися і збільшення продуктивності стада. На сьогодні це — стратегічне завдання. Якщо корова в середньому даватиме 4 тис. кілограмів молока на рік, то це, як мінімум, подвійне підвищення ефективності. Слід розв’язати і внутрішньогалузеві проблеми. Одна річ — позики у птахівництві, інша — у скотарстві. В останньому, з огляду на досить тривалий період обороту капіталу, мають домінувати умови, врегульовані нормами галузевого закону, який готуємо до подання у Верховну Раду. Не надмірне захоплення субсидіями, хоч і вони попервах мають бути, а створення сприятливих умов шляхом гнучкої кредитної і податкової політики. Прийнята урядова програма стабілізації і розвитку тваринництва на 2001—2004 роки окреслила дуже важливий рубіж: подвоїти нинішнє вкрай низьке — 32,4 кілограма — середньодушове споживання м’яса та м’ясопродуктів. Програма-мінімум не передбачає революційного прориву на зовнішні ринки збуту, хоча в перспективі ця галузь може бути експортоспроможною. І не лише на зовнішніх ринках м’яса і м’ясопродуктів, а й на ринках живої худоби.

Дедалі частіше світова спільнота поглядає у наш бік. Її приваблює тутешня стабільна епізоотична ситуація (і такою ж вона прогнозується), технології, які не «зламують» генетичного коду тварин. Але якщо торік Україна вивезла 15 тис. тонн «живих» голів ВРХ, то цього року — лише 2,5. Знаєте, у чому причина шестиразового зниження експортного потенціалу? Ні, закону про вивізне експортне мито ніхто не скасовував, але, по суті, нинішнього року він і не діяв. Та й чи є сенс вивозити за межі України бичків, якщо ціни зовнішнього ринку і внутрішні вирівнялися? Наша такса за кілограм живої ваги становила 4,80 гривні плюс 77 копійок — державна дотація за кондиційну категорію. Водночас арабські країни пропонували долар за кілограм. Ось вам і стимулюючий механізм наповнення внутрішнього ринку.

Звісно, якщо цінова рівновага схитнеться у бік експортних поставок, Україна не упустить шансу поконкурувати з Німеччиною, Францією. На відміну від нас, у країнах ЄС функціонує класична схема: стимулюється експорт, а не власне виробництво. Поставив французький фермер, скажімо, бичка в Україну, — одержуй від держави доплату. Дай Боже дожити і нашим товаровиробникам до таких золотих часів!

Якщо жива худоба у тваринницькому експорті займає дещицю, то м’ясо і м’ясопродукти — левову частку. Вивезення Україною на чужі терени продукції тваринництва, проти минулого року, становить 143,7%. Ми пишаємося, що серед активних адресантів фігурує Росія, цьогорічна м’ясна «посилочка» до якої оцінюється в півтора млн. доларів, проти 991 тис. торік. Не припиняється експорт і сьогодні, хоча українські м’ясопереробні підприємства пов’язують деяке його уповільнення в останні місяці із запровадженням Росією митних бар’єрів. З першою емоційною хвилею так і кортить звинуватити північного сусіда у м’ясному расизмі щодо України, але, охолонувши, визнаєш рацію за РФ. Ідеться не лише про 10% ПДВ на імпортовані українські товари споживання. Необхідність жорсткішого обмеження ввезення м’яса спричинена тим, що зарубіжні поставки дотованої продукції роблять неконкурентоспроможною продукцію російських виробників. Тому Міністерство сільського господарства РФ розробило і подало Мінекономрозвитку пропозиції щодо квотування імпорту м’яса, згідно з якими до Росії можна ввезти «привілейовані» 400 тис. тонн яловичини, 300 тис. — свинини і 550—580 тис. тонн м’яса птиці.

Побоювання м’ясного демпінгу небезпідставне: за дев’ять місяців нинішнього року до РФ завезли майже вдвічі більше свинини та яловичини, порівняно з відповідним періодом 2000-го. Водночас власне виробництво цих продуктів знизилося на 0,5%. Ще загрозливіша ситуація з імпортом курятини. Після прийняття поправок до закону РФ «Про митний тариф» запровадження тарифної квоти на імпорт м’яса стане реальністю. Поки що квотуватися може лише продукція країн, що розвиваються, на які поширюється система преференцій РФ.

Власного м’яса Росії однак бракуватиме, принаймні ще років 20—30. За розвитком м’ясного скотарства вона відстає від усіх європейських країн. І наявність близько 160 тис. голів ВРХ, проти 38 млн. у США, свідчить про бідацький стан галузі. Через це кожен третій кілограм спожитої яловичини — імпортний. Є у цих кілограмах і українські грами. Вони могли б стати вагомішими, якби не клята ментальність. Запровадження РФ з 1 липня 2001 року нового порядку справляння непрямих податків за принципом «країни призначення» (за винятком нафти, природного газу та газового конденсату) добряче нажахало українських експортерів, і вони «залягли». З одного боку, вичікування господарюючих суб’єктів зрозуміле: справляння ПДВ на момент перетинання кордону пов’язане з відволіканням обігових коштів російських покупців української продукції; є побоювання, що сплачені суми ПДВ у подальшому будуть перенесені на вартість продукції, і це призведе до падіння її конкурентоспроможності на російському ринку. А з іншого, наша держава поступово втрачала торговельний плацдарм у Росії. У липні нинішнього року різко впали експортні поставки — на 192,2 млн. доларів США, або на 52,9%. Нас цікавить сільськогосподарсько-продовольча група товарів, зокрема м’ясо та субпродукти. Ситуація щодо них не краща: обсяги ввезення зменшилися на 21,5%.

Прикро, що рідні бізнесмени німували надто довго, що подовжило відстань між крижиною та берегом. Добре відома в РФ українська продовольча група почала втрачати позиції на російському ринкові, поступово витіснятися постачальниками з інших країн. І це при тому, що частина м’ясопереробних заводів Росії на 90% залежала від української сировини. Позитивним на той час був і ціновий фактор: кілограм української яловичини на 0,4 дол. дешевший за кілограм європейської. Та чи буває місце, навіть святе, порожнім?!

Нині росіяни мають доступ до м’ясних ресурсів інших країн, зміцнюють контакти з Монголією, зняли заборону із ввезення аргентинського м’яса... За присутність на ринку РФ борються і США, і члени ЄС. А як почуваються серед маститих конкурентів наші? Звиклі працювати з 30-відсотковою маржею, м’ясоекспортери, не обтяжуючи себе клопотами, самовільно переклали тягар економічних неврегульованостей із російськими партнерами на власного сільгосптоваровиробника. Шляхом зниження закупівельних цін на сировину. І продовжують трудитися у звичному режимі, одержуючи приварок від проданої голови ВРХ, а не від обсягів — як працює весь цивілізований світ, маючи з того 10-відсотковий приварок. Ще одна серйозна завада присутності на російському м’ясному ринку — адаптація наших стандартів до європейських. Затверджені ще за часів Радянського Союзу, у країнах із розвинутою ринковою економікою вони видаються справжнісіньким анахронізмом.

Найсвіжіші дані «вбили» мене остаточно: торговельне сальдо з Росією зробило сальто з мінусом у бік України. За десять місяців поточного року експорт м’яса і субпродуктів до Росії, порівняно з 2000-м, знизився на 10% (на 15 млн. 600 тис. дол.), продуктів тваринного походження — на 25% (на 230 тис. дол.). Замість того, щоб пишатися перемогою, ми зализуємо рани із затятістю представників фауни. Була б кістка, а м’ясо наросте?