АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА АПК

Україні доведеться практично наново відтворити поливне землеробство

У середу Верховна Рада Криму прийняла звернення до Президента України, в якому просить його, відповідно до Конституції, визнати Крим зоною стихійного лиха. Збитки регіону від зимових морозів і весняної посухи, за останніми даними, становлять близько 400 млн. гривень. З таким самим проханням до глави держави планують звернутися ще сім південних регіонів країни. У країні вже загинуло 927 тис. гектарів зернових і ще майже мільйон перебуває в критичному стані. Прямі збитки від тих самих чинників у всій Україні тільки по групі зернових культур перевищують 510 млн. гривень.

Як же зробити сільське господарство країни стійким, спроможним протистояти будь-якій погоді? Про це переважно й говорилося на всеукраїнській нараді з підготовки до жнив, формування ринку зерна й розвитку меліорації, що пройшла в Криму цього тижня...

«Житниця Європи»
у кризі?

Коли виходити з того, що Україна ввійшла в шістку найбільших світових експортерів зерна, що кожного року вивозиться в середньому третина врожаю, то порушувати питання про спроможність прогодувати себе за будь-яких погодних умов — означає свідомо занижувати планку. Слід говорити про використання експортного потенціалу агропромислового комплексу для прискорення економічного розвитку. Як сказав у Криму віце-прем’єр-міністр Леонід Козаченко, «нас не турбує стан виробництва, нас непокоїть можливість втратити ринки збуту», хоча, природно, друге прямо залежить від першого. За його словами, хоча США, а вслід за ними і країни Європи, вже на цей рік виділяють сільгоспвиробникам дотації, які в кілька разів перевищують весь бюджет України, і в Європі заговорили про «товарну продовольчу війну», «житниця континенту» поки що цілком у змозі конкурувати на світовому ринку продовольства, хоча дотацій, схожих на американські, нашим селянам, можливо, ніколи не бачити.

Попри те, що нинішній сільськогосподарський рік видався не зовсім сприятливим, за підрахунками уряду, це не позначиться на ринку зерна. Як зазначав у Криму міністр аграрної політики України Сергій Рижук, із очікуваного 2002 року врожаю 34—35 млн. тонн приблизно 4 млн. буде закладено в насіннєві фонди, 7 млн. сформують продовольчі ресурси, 10 млн. тонн — фуражний фонд. Правда, ще приблизно 10 млн. тонн зерна доведеться розподілити у вигляді зарплати сільгоспвиробникам, але ці обсяги також потраплять на загальний ринок і розподіляться між насіннєвим, продовольчим, фуражним та експортним фондами. Таким чином, навіть у кризових умовах у країни є всі можливості експортувати без збитків для себе значну кількість зерна й далі підтримувати статус «європейської житниці». Аби зробити ще один крок уперед, Україна переходить на визначення якості зерна за світовими стандартами. З 1 липня в країні почне діяти спеціальна система визначення якості зерна, що дозволить класифікувати його за вмістом білків, а це значно поліпшить умови експорту...

Проте спочатку не зле було б подолати причини, з яких сільське господарство країни постійно зазнає випробувань на стійкість. Цього року в Криму, приміром, хліба розріджені й низькорослі, їх навіть важко жати. На думку фахівців, автономія втратила половину збіжжя і зможе зібрати лише приблизно 700 тис. тонн замість 1,5 млн. Проте над причинами недороду сушити голову не треба, вони на поверхні.

По-перше, дуже сильний суб’єктивний чинник. Як розповідали фахівці з Харківської області, а також віце-президент Академії аграрних наук Віктор Ситник, ті поля української пшениці, які засіяно правильно — із дотриманням сівозмін, застосуванням добрив, елітним насінням тощо, витримали і морози, і весняну посуху і сьогодні мають хороші види на врожай.

По-друге, як засвідчила виставка сільськогосподарської, зокрема меліоративної, техніки, розгорнута для учасників наради, у країні є потенціал, щоб відновити сільськогосподарське машинобудування, застосувати найсучасніші технології.

По-третє, як підкреслював Леонід Козаченко, хоч як намагатиметься уряд певною мірою компенсувати збитки сільгоспвиробників від посухи й морозів, але це не вихід. Країні гостро бракує системи сільськогосподарського страхування, адже фонди страхових компаній уже сьогодні сягають 3 млрд. гривень і саме вони, а не Кабмін, змогли б цілком покрити всі збитки по країні. Природно, якби врожай був застрахований...

Зрозуміло також, що сьогодні значно змінилися умови ведення сільського господарства й Україні потрібна нова стратегія АПК. Віце-президент Аграрної академії наук Віктор Ситник повідомив, що вчені готові запропонувати стратегію вирощування пшениці в умовах ринку, а представники Криму — заступник голови Верховної Ради Криму Василь Кисельов та заступник голови Ради міністрів Криму Анатолій Корнейчук — говорили про необхідність розробки науково обгрунтованої зональної системи землеробства для країни й наукової програми розвитку АПК. Міністр аграрної політики Сергій Рижук наполягав на необхідності якнайшвидшого ухвалення закону «Про зерно», який уже довго розглядають комітети Верховної Ради України. Його необхідно ухвалити до нинішніх жнив, інакше час буде втрачено. Голова комітету ВР з аграрної політики Іван Томич підкреслив, що, крім цього, країні вкрай потрібна сучасна фінансово-кредитна система для АПК, оскільки приватизація землі й реорганізація господарств, що відбуваються нині повсюдно, — лише початок тривалого процесу перетворень.

Проте... Чи до високих наукових матерій зараз, якщо країна вже стільки років поспіль не може впоратися зі, здавалося б, окремою проблемою — води для зрошення?

Зуміти взяти й зуміти використати

Два незаперечних факти сусідять у наших міркуваннях: з одного боку, значна частина сільгоспугідь України — у Криму й південних областях — лежить у зоні ризикованого землеробства, але з другого, як говорив Леонід Козаченко, кліматичні умови в Греції і Туреччини ще складніші, але там збирають стабільні врожаї сільгоспкультур, зокрема зернових, на рівні приблизно 70 центнерів із гектара. Успіх досягається в основному завдяки науковому застосуванню зрошення: кожен поливний гектар працює за чотири-п’ять богарних.

На жаль, сьогодні в Україні саме полив — ахіллесова п’ята АПК, і йдеться про те, що зрошення в країні слід практично відтворювати в нових умовах і на новій базі — і технічній, і фінансовій. Якщо раніше поливні землі, займаючи 7 відсотків площ, давали 25, а в Криму й Херсонській області — всі 50 відсотків продукції, то тепер їхня продуктивність зрівнялася з богарними...

За останні п’ять років, за даними Сергія Рижука, зрошувані площі скоротилися по країні на 300 тис. гектарів, але й з існуючих 2,3 млн. меліорованих гектарів торік поливалася фактично чверть. Річ у тому, що значно погіршилася матеріально-технічна база зрошення. До рівня технологічних потреб не вистачає 13 тис. дощувальних установок, а з наявних 12,7 тис. поливних агрегатів 10,3 тис. уже відпрацювали свій ресурс.

По-друге, ситуація нинішнього року склалася так, що навіть господарства, які мали технічні можливості для поливу, навесні не змогли цього зробити через неоплату електроенергії для перекачування води. Приміром, за даними Василя Кисельова, кримські аграрії цього сезону 38 днів не могли взяти воду, уже подану Північнокримським каналом, що й стало основною причиною загибелі посівів. І хоча в бюджеті-02 передбачено компенсацію до 70 відсотків видатків господарств на оплату «поливної» електроенергії, це ситуацію вже не рятує — і пізно, і мало. Тож Крим, як сказав кореспонденту «Дзеркала тижня» глава уряду Сергій Куницин, порушуватиме питання передачі Північнокримського каналу у власність держави, аби щорічні 40 млн. гривень на перекачування води по ньому передбачалися в державному бюджеті, а кримський бюджет «відповідатиме» за те, щоб «узяти» воду, тобто перекачуватиме її вже по розподільній мережі й на полях господарств. Сергій Рижук говорив про необхідність розробки спеціальної програми реорганізації зрошення в Україні як окремої господарської системи. Адже тільки в такому вигляді в умовах ринкового землеробства вона зможе працювати ефективно.

Віце-прем’єр Леонід Козаченко на пряме запитання «Дзеркала тижня», яких заходів вживає уряд, щоб надати сільському господарству сталого характеру, теж почав із реорганізації зрошення. «Без активного зрошення, — сказав він, — неможливо досягти того, щоб навіть такий регіон, як Крим, став самодостатнім». Проте, на його думку, успіху, тобто кардинального зниження собівартості продукції та поліпшення інших економічних показників, зможуть домогтися тільки ті господарства, які застосовуватимуть сучасні світові поливні технології. Лити воду «без міри», як це було колись (свого часу Крим одержував із Дніпра 2,5 мільярда кубів води на рік абсолютно безоплатно!), тепер неприпустимо. Потужність перекачувальних двигунів каналу становить 120 мегават, нині Крим використовує на це 77 мегават електроенергії, за що треба платити по 135 тис. гривень щодня, а господарства, які ще не зібрали врожай, таких грошей не мають, навіть попри те, що бюджет Криму виділив їм 3,5 млн. гривень допомоги. Знайти більше бюджет автономії просто не в змозі. Але понад 90 відсотків вартості становить вартість електроенергії — і від цього нікуди не дінешся. Тож питання нових технологій — використання краплинних систем, стрічкових зволожувачів грунту, нічне зрошення й інші методи — стає сьогодні надзвичайно актуальним.

На виставці в Криму експонувались і вітчизняна техніка, і вітчизняні технологічні системи для таких способів поливу. За наявності грошей їх можна буде швидко впровадити в господарствах. В Україні є заводи, спроможні і виготовляти, і ремонтувати поливну техніку. Проте нові, незміцнілі та малі господарства на селі ще не в змозі виступати її замовниками, адже вона, як правило, не така й дешева. А доступна система кредитування сільських товаровиробників в Україні досі в чорнильниці.

Учасникам наради сподобалася думка Леоніда Козаченка про те, що, попри наявність в уряду кількох аграрних програм, треба відновити фінансування саме меліоративної, розрахованої до 2005 року, створити систему довгострокового безвідсоткового кредитування господарств, які використовують зрошення, з поверненням отриманих сум продукцією після збирання врожаю.

Держава також повинна взяти на себе видатки на подачу води магістральними каналами, переконані селяни. А ось як воно буде в реальному житті — покаже майбутнє.