"А хто очікував повені?!"

Чи не найбільш чутливою до глобальних змін клімату галуззю є сільськогосподарське виробництво. І ризикованість тут лише зростає. За останнє десятиліття українські аграрії чотири рази потерпали від широкомасштабних природних катаклізмів, унаслідок чого було втрачено або пошкоджено значні обсяги врожаїв: озимина вимерзала взимку 2002–2003 рр., різні сільгоспкультури гинули під час посухи, пилових бур, граду влітку 2007-го, повені 2008-го, несприятливої зими 2010–2011 рр... Запобігти погіршенню фінансового стану сільгосппідприємств, що в багатьох випадках призводить до їх банкрутства, мало б агрострахування. Але в Україні цей ринок розвивається хвилеподібно, зі стартами і перервами; схоже, він ніяк не може вийти із зародкового стану...

У 2005 р., коли вступив у дію Закон "Про державну підтримку сільського господарства", тодішня помаранчева влада заметушилася і почала відшкодовувати аграрію до 50% страхових платежів. Це знайшло своє відображення у держбюджетах тих років: від 54 млн грн у 2005 р., 50 млн - у 2007-му до 200 млн грн - у 2008-му. Щоправда, реальні виплати були значно меншими, наприклад, 2005-го - 5,8 млн грн, 2007-го - 47 млн, 2008-го - 60,1 млн грн. Тим не менш цей вид державної підтримки сільгоспвиробники таки відчули і стали більш активно страхуватися. Недивно, що співвідношення застрахованих посівних площ до загальної зросло із 2% у 2005 р. до 8% у 2007 р. Криза 2008–2009 рр. зупинила агрострахування.

Із 1 липня 2012-го вступив у дію Закон "Про особливості здійснення страхування сільгосппродукції з державною фінансовою підтримкою". Його лейтмотив такий: аграрій, який бажає отримати державні кошти, повинен обов'язково застрахувати посіви (тобто витрати на вирощування) або майбутній урожай (його розрахункову вартість). В урядовій постанові від 15 серпня 2012 р. №813, яка нині діє, встановлено максимальний розмір компенсації - 50% страхових сум. Тодішньою владою під керівництвом Віктора Януковича та Миколи Азарова у держбюджеті на 2012 р. на ці потреби було передбачено 70 млн грн, а виплачено... 70 тис. грн із фактичною затримкою на рік. У головних кошторисах держави на 2013-й і 2014-й про такі компенсації взагалі забули...

Добровільно сільгосппродукцію її виробники майже не страхують. Причини цього на Тернопіллі співзвучні загальноукраїнським: аграріям бракує коштів для страхування. Крім того, бажання страхуватися вбивають ускладнені тексти договорів страхування, нечітко виписані в них зобов'язання страхових компаній, терміни виплати страхового відшкодування, велика франшиза розміром 30–40% (сума коштів, яких страхова компанія не відшкодовує). Типовий випадок: у
2012 р. підприємство "Агроспецгосп" у Тернопільському районі застрахувало 300 га озимої пшениці. Страхова компанія заклала в договорі сувору умову страхового відшкодування - пошкодження чи загибель 50% і більше посівних площ. А оскільки було пошкоджено менше, а саме - 100 га, то господарство не отримало жодних виплат. Майже з аналогічними наслідками страхування зіштовхнулося товариство "Райз-Максимко" в цьому ж районі...

Останніми роками аграрії страхують свою продукцію лише, так би мовити, примусово - задля укладення вигідних для них форвардних контрактів з Аграрним фондом, і у значно менших обсягах, з метою скористатися державною підтримкою рослинництва (тобто отримати дотації на посіви). Проте обсяги і цього обов'язкового страхування надто мізерні. Можна погодитися із заступником директора ТДВ "СТ "Домінанта" Олександром Загороднім, який змальовує зачароване коло: "Обов'язковість страхування відбувається при преференціях, які надає держава. А їхня кількість зменшується щороку, зате кількість перевірок при наданні державної підтримки з боку контролюючих органів постійно зростає. Тому аграрії відмовляються від преференцій і не хочуть страхуватися...".

У результаті торік українські аграрії, за даними Міжнародної фінансової корпорації, уклали лише 1700 договорів страхування, застрахували 869 тис. га посівів, заплатили страховикам 135,4 млн грн. А суму відшкодувань отримали удесятеро меншу - 13 млн грн. У розрізі областей картина ще цікавіша. Наприклад, серед майже тисячі сільгосппідприємств Тернопілля було укладено аж... 74 договори і заплачено страхових премій на суму 5,1 млн грн. А отримали хлібороби нуль страхових виплат! Тож очевидно, що від страхування виграють насамперед страхові компанії.

Колишній віце-прем'єр з питань агропромислового комплексу Іван Кириленко у розмові з автором цих рядків пропонує рецепт урахування інтересів різних гравців на ринку страхування - держави, сільгоспвиробника і страхової компанії. "Держава в обов'язковому порядку повинна компенсувати 30–40, а краще 50% страхових платежів. Бо коли вона дає свою частку, то може впливати на страхові компанії, кажучи їм: а чому такі високі страхові суми, давайте знижувати їх. Тоді відбувається діалог. І можна збалансувати інтереси всіх учасників страхового ринку. Так є у багатьох державах... А ще важлива у цьому сенсі діяльність Аграрного фонду, який повинен викуповувати в селян надлишки вирощеного врожаю, щоб утримувати добру ціну на ринку, а потім, коли не вистачає аграрної продукції, робити інтервенцію, щоб гасити цінові стрибки. Це найкраща страхова функція держави", - розмірковує він.

Авжеж, у розвинених країнах держава компенсує сільгоспвиробникам від 30 до 65% суми страхового платежу. Тому й тамтешні фермери активно забезпечують посіви страховими полісами. Наприклад, у Чехії вже страхують 35% посівних площ, у Німеччині - 43%, в Австрії - 78%. В Україні, на жаль, цей показник не перевищує 5%.

Проте шляхи для пожвавлення ринку агрострахування сходжено не всі. Перший заступник начальника департаменту агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації Володимир Стахів вважає, що слід змінити механізм здешевлення вартості страхування з боку держави. "Було б оптимальним варіантом, - каже фахівець, - якби держава відшкодовувала не сільгоспвиробникові, а страховій компанії 50% коштів, а решту 50% нехай платить клієнт. Бо фактично компанія, яка страхує, бере на себе відповідальність за всі ризики. В аграрія тоді вивільняється більше коштів для виробництва".

Не зовсім продумане законодавство, нестача стандартних страхових продуктів в аграрному секторі (як протилежність - автоцивільне страхування), невеликий обсяг страхових послуг, які відповідали б інтересам сільгоспвиробників підштовхнули об'єднання страховиків "Аграрний страховий пул" за підтримки Міжнародної фінансової корпорації розробити Концепцію розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. А недавно в Тернополі аграрії, чиновники від агрокомплексу, представники страхових компаній, обговоривши проект цього документа, звернулися до Мінагрополітики з пропозицією підготувати законопроект щодо схвалення цієї концепції, рекомендувавши Кабміну схвалити документ і подати його на затвердження до Верховної Ради. Від уряду також очікують закладення в проекті держбюджету на 2015-й та наступні роки коштів для фінансування підтримки страхування сільгосппродукції.

Можливо, ці кроки посприяють підвищенню страхової культури селян, а, з іншого боку, краще узгодять позиції страховиків і страхувальників. І менше стане курйозних і водночас сумних ситуацій, як, приміром, така. "Чому ви не застрахували свого врожаю?" - запитали журналісти жителів одного з наддністрянських сіл Тернопілля, яке потерпіло від повені влітку 2008 р. "А хто очікував, що буде повінь?" - почули у відповідь. Із незастрахованим урожаєм вода (а в інших випадках - град, вітер, пожежа) забрала дохід селянина. Очевидно, це саме той випадок, коли як ніколи актуальна народна мудрість: "Сподівайся на краще, але будь готовий до гіршого".

Як очевидно і те, що роль держави у цій підготовці має стати ключовою, аби простий селянин таки побачив сенс і зиск у захисті від ризиків саме через інструмент страхування.