Спершу був наказ про мобілізацію 300 тисяч громадян Росії. Потім відбулася незаконна анексія чотирьох українських областей і призначення нового командувача, генерала Сєргєя Суровікіна, який очолив бойові дії. Минулого тижня у відповідь на атаку на Керченський міст, головний шлях Росії до Криму, Кремль випустив понад 100 ракет великої дальності по Україні, убивши більше трьох десятків мирних жителів і вразивши 30 відсотків українських енергетичних об’єктів.
Але якщо Путін сподівався змінити динаміку бойових дій на полі війни, він, швидше за все, буде розчарований. Про це пише старший дослідник політики в корпорації RAND, яка спеціалізується на питаннях російської оборони та безпеки, Дара Массікот в колонці для The New York Times.
Аби неухильно зменшувати перспективи Росії на полі бою, поєдналися чотири чинники: неготовність армії вести інтенсивні військові дії, передчасні та серйозні втрати сухопутних, повітряних та спеціальних сил, стійкість і воля українців до боротьби, а також підтримка України Заходом. Справа в тому, що жоден із нещодавніх гамбітів Кремля — анексія, мобілізація чи кадрові перестановки — не здатний подолати ті більші проблеми, з якими стикається російська армія. І в наступні місяці ці труднощі лише посиляться.
Незважаючи на ризики, пов’язані з мобілізацією — те, яку реакцію вона викликає в населення, недосвідчені новобранці та стара, розконсервована військова техніка — Путін явно відчуває, що в нього немає вибору. Кремль зволікав із рішенням максимально тривалий час, намагаючись натомість заманити добровольців грошовими преміями та соціальними виплатами. Але до вересня у армії РФ не залишилося сил для утримання окупованих районів України. Успішні українські контрнаступи, під час яких було відвойовано тисячі квадратних метрів території, були останньою краплею.
Мобілізація дає шанс на відновлення, дещо розбавляючи виснажені сили Росії після майже восьми місяців боїв. Проте поки що не все добре. З’явилися докази того, що мобілізована піхота перекидається в Україну частинами, маючи лише кілька днів, або тижнів підготовки. Інші групи, як повідомляється, проведуть на навчаннях лише місяць. Ще до того, як більшість нових військ було розгорнуто, з’явились історії про те, як мобілізовані були вбиті, потрапили в полон і дезертирували. Відправка непідготовлених і сумнівно мотивованих призовників у зону бойових дій має, м’яко кажучи, очевидні мінуси.
Це не означає, що мобілізовані сили не принесуть користі. Якщо використовувати їх у допоміжних ролях, наприклад водіїв або заправників, вони могли б полегшити тягар, що повиснув на частинах виснаженої російської професійної армії. Вони також могли б заповнити проріджені підрозділи вздовж лінії зіткнення, оточити деякі райони та встановити блокпости в тилу. Однак навряд чи вони стануть боєздатною силою. В російських гарнізонах вже є ознаки проблем з дисципліною серед мобілізованих.
Вони приєднуються до армії, яка вже деградувала за якістю та можливостями. Склад російської армії в Україні — оскільки більшість її довоєнних військовослужбовців було поранено або вбито, а найкраще обладнання знищене або захоплене — радикально змінився упродовж війни. Російське військове керівництво навряд чи може передбачити, як ця недисциплінована сила відреагує на холодні, виснажливі бойові умови, або чутки про українські напади. Недавній досвід показує, що ці війська можуть у паніці залишати свої позиції та техніку, як це зробили деморалізовані сили в Харківській області у вересні.
Це не віщує нічого доброго для планів Росії на полі бою. Зараз у Путіна, здається, є дві найближчі цілі: утримати контроль над якомога більшою частиною окупованих Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і заморозити лінію фронту, встановивши кордон, на який українські сили не зможуть вийти, можливо, закріпивши це припиненням вогню. Це забезпечить більш стійку оборону, а також дозволить здійснювати ротацію військ і відновлювати сили. Україна та її прихильники, звичайно, дали зрозуміти, що жодна з цих умов не є прийнятною. І, як показує подальший прогрес українців на півдні, далеко не ясно, чи зможе Росія досягти будь-якої мети.
У такому разі Путін може почати більш масштабно атакувати Україну. Атаки минулого тижня, зокрема удари по критично важливій цивільній інфраструктурі, можуть поширитися на всю країну, якщо вистачить ракет, до того ж, Росія може завдати ударів безпосередньо по українському керівництву.
Кремль, який поки що утримується від ескалації війни за межі України, також може мати на меті пряме переривання або стримування надходжень іноземної військової допомоги Києву. Такі зусилля можуть включати атаки на супутники НАТО чи інші розвідувальні засоби, блокування або «сенсорне засліплення», щоб зробити їх тимчасово або постійно непрацездатними. Щоб спричинити внутрішні витрати для прихильників Києва, Росія також може здійснити кібератаки проти Європи чи Сполучених Штатів, націлившись на критичну інфраструктуру, як-от енергетичні, транспортні та комунікаційні системи. Тоді війна вже не обмежуватиметься кордонами України.
На жаль, російські лідери та контрольовані державою ЗМІ вже намагаються переосмислити війну, як екзистенційний конфлікт між Росією та Заходом. Путін зайшов настільки далеко, що погрожує використати всі доступні засоби — тонкий натяк на ядерну зброю — для захисту «територіальної цілісності нашої країни». Ця загроза, хоч і серйозна, наразі лише слова. За умовами власної ядерної доктрини Росії, ані Україна, ні її союзники не становлять загрози, яка б дозволяла використовувати ядерну зброю: Україна не може атакувати Росію ядерною зброєю, виводити з ладу російські ядерні сили чи завдавати масованого удару по Росії, який поставив би під загрозу існування Російської держави. Варто нагадати, що перш ніж порушити ядерне табу, у Росії є інші засоби для ескалації.
Поведінка Путіна, спрямована на демонстрацію рішучості, свідчить про його усвідомлення того, що війна йде погано, і його можливості звужуються. Найближчі місяці, ймовірно, будуть нестабільними, особливо якщо — або коли — гамбіти Росії зазнають невдачі.