ОЛЕКСІЙ ЛИТВИНЕНКО: «УКРАЇНА МОЖЕ ПОЗБУТИСЯ ГАЗОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ МІНІМУМ НА 50 РОКІВ»

«Сім кіл пекла — це сім років роботи в забої», — говорять шахтарі Донбасу. Мені цілком вистачило раз побувати там, «на дні», аби збагнути, наскільки вони праві. Три дні після відвідування шахти душив кашель, а вугільний пил, що в’ївся в обличчя, не відмивався тиждень... З трудом уявляю, як шахтарі спускаються в цю «чорну дірку» щодня, беручи з собою вузлик із їжею, зміну білизни, хрестик і благання від рідних: «Господи! Спаси і збережи!..» Але глибина однаково бере своє. Кожен видобутий мільйон тонн вугілля коштує життя чотирьох людей. За роки незалежності України в шахтах загинуло понад три з половиною тисячі чоловік, а покалічених — у кілька разів більше.

Проте шахтарі продовжують щоденну «гру» зі смертю і на всі заставки лають тих, хто бореться за закриття шахт, як через їхню нерентабельність, так і тому, що кричуще порушуються правила техніки безпеки. Шахтарів зрозуміти можна: втрата роботи для них рівнозначна смерті, а в шахті все-таки діє принцип «пан або пропав».

Та нелюдські умови роботи, застаріле устаткування й відсутність грошей на забезпечення безпеки є лише перевагою основного «вбивці», ім’я якого — газ метан. Хоча метан при правильному його використанні може стати не вбивцею, а годувальником, і не тільки шахтарів, а й усієї інфраструктури Донбасу. Яким чином?

Про це розповідає президент ВАТ ВЕК «Сумигазмаш» Олексій Литвиненко.

— Олексію Семеновичу, як перетворити метан-«убивцю» на «годувальника»?

— Метан — це безцінне паливо, що може використовуватися як для заправки автомобілів, так і для інших потреб народного господарства. Досить його просто видобувати з вугільних шарів і використовувати у виробництві. Застосування метану, а також нафтових попутних газів — пропану й бутану — як паливо для автотранспорту обходиться набагато дешевше від бензину чи дизельного пального.

Крім того, метан практично нешкідливий. Використання його як альтернативного виду палива для автомобілів зменшує шкідливі викиди в атмосферу вуглеводневих сполук у 5—10 разів, оксиду азоту — вдвічі, а також дозволяє цілком виключити викиди сажі та свинцю, які, загальновідомо, можуть призвести до важких хвороб. Так, результати досліджень учених Швейцарії, Австрії і Франції показали, що близько 6% усіх смертельних випадків у Європі пов’язано з автомобільними викидами. Метан щадить не тільки легені людей, а й «здоров’я» машин. Він не містить шкідливих домішок, які забруднюють паливну систему автомобіля й утворюють нагар, отже виключає будь-які детонаційні процеси в двигуні.

Таким чином, його застосування економічно вигідне, екологічно доцільне й не є трудомістким.

— Наскільки Україна багата на метан?

— У нас його стільки, що інші країни можуть тільки позаздрити. Україна має величезні, фактично не розроблені ресурси метану вугільних родовищ. За його запасами наша країна посідає четверте місце у світі. Фахівці оцінюють їхній об’єм у межах 12—17 трлн. кубометрів. Але наша специфіка в тому, що його запаси у вугленосних товщах у кілька разів перевищують поклади, що містяться в газових родовищах. Цей, «шахтний» метан, що добувається попутно, використовується майже в усіх вуглевидобувних країнах: Польщі, Німеччини, Франції, Великобританії та США. Його видобування в Україні особливо вигідне, оскільки наші шахти дуже на нього багаті.

Та поки що ця «щедрість» за великим рахунком приносить нам лише горе. Оскільки через вибухи у вугільних шахтах газу гинуть сотні людей. З 219 шахт України 95% — газові, 70% — небезпечні вибуханням вугільного пилу, 45% — небезпечні за газодинамічними явищами, 30% — небезпечні за самозайманням вугілля. Ці підземні катастрофи тільки 2001 року забрали життя більш як 300 чоловік, цього року — уже 49. І найтрагічніше в тому, що держава контролювати цей процес не в змозі. Видобування й переробка газу налагоджені настільки слабко, що «шахтний» метан у буквальному значенні цього слова викидається на вітер, хоч як це прикро — разом із людськими життями.

— Виходить, що це те паливо, яке ми закуповуємо за величезні гроші в Росії і Туркменістану, маючи постійний «головну біль» із платежами?

— Виходить, що так. Україна в цьому питанні схожа на людину, що прийшла купувати окуляри, забувши, що одні в неї в кишені, а другі на носі. Оцінка газового енергетичного потенціалу лише донецьких шахт показала, що в межах їхніх гірських відводів міститься понад 26,5 млрд. кубометрів «шахтного» метану, ідентичного за своїми властивостями природному газу Уренгойського родовища. Запаси метану на окремих шахтах коливаються від 0,2 до 4,7 млрд. кубометрів. Приміром, у надрах шахти ім. Засядька вони становлять 3,6 млрд. кубометрів, імені Скочинського — 4,7 млрд. кубометрів, «Південнодонбаської» — 3—3,5 млрд. На сьогодні з глибин донецьких шахт можна видобувати й використовувати в енергетичних цілях понад 3 млрд. кубометрів метану за рік.

— А скільки використовується?

— У тисячу разів менше! Сьогодні видається на-гора якихось 3,5 млн. кубометрів метану й завдяки цьому заощаджується 3,5 тис. тонн бензину. Та й край. Промислове видобування шахтного метану в Україні поки що не налагоджено.

— Мерзнемо, сидячи на дровах, але нам ліньки чиркнути сірником, аби зігрітися?

— Мало того, адже на сьогодні є не один «сірник», а ціла «коробка». Ми маємо вітчизняні й зарубіжні технології одержання метану при дегазації вугільних пластів і можемо використовувати його у виробництві. П’ять років тому вчені Інституту кібернетики й Інституту газу НАН України розробили таку технологію з урахуванням найменших нюансів специфіки наших умов. Наша кампанія, узявши ці технології за основу, розробила установки для підготовки й утилізації шахтного метану. Принцип їх роботи простий: метан, що зібрався, скеровується в спеціальні ємності, проходить необхідну обробку й надходить у малогабаритні автомобільні газонаповнювальні компресорні станції (АГНКС), що використовуються для заправки автотранспорту й інших народногосподарських потреб.

Дві станції було встановлено на шахті ім. Засядька й вони відразу дали чудові результати. На сьогодні це одна з небагатьох рентабельних шахт в Україні. Шахтарі тут регулярно одержують зарплату, мають пільги й соціальний захист. Причому в організацію відпочинку, лікування й дозвілля свою лепту вносить знов-таки метан. На своєму «шахтному» метані працює весь автопарк, а це понад двісті одиниць транспорту.

Крім того, АГНКС утилізує як «шахтний» метан, так і попутний газ, що виділяється при видобуванні нафти. У нас його просто спалюють. Багато хто бачив над нафтовими промислами палаючі «факели», що їх видно вночі за десятки кілометрів.

— Їх ще називають «факелами нашого нехлюйства»…

— І правильно називають. За одну ніч газу спалюється стільки, що на ньому цілий автопарк міг би тиждень їздити. Саме так розв’язали проблему використання попутного газу на нафтопромислі Великі Бубни Роменського району Сумської області, де активно видобувається нафта. Ми встановили АГНКС на нафтовій свердловині й направили попутний газ від «факела» на потреби сільської інфраструктури.

АГНКС дозволяє утилізувати метан і з малодебетних газових свердловин, при цьому її унікальність у тому, що саму свердловину вона не руйнує.

— Вигода очевидна. А як розвивається і що гальмує сам процес впровадження АГНКС у державному масштабі?

— ВАТ «Укрнафта», маючи близько п’яти тисяч одиниць автотранспорту, зацікавлене в переведенні його на стиснутий природний газ. Ми розробили програми впровадження АГНКС й переустаткування автотранспорту для підприємств цього нафтовидобувного комплексу. Такий підхід голови правління Олега Салміна можна назвати державним. Оскільки в результаті реалізації цієї програми «Укрнафта» одержить багатомільйонну економію фінансових коштів, які можна буде спрямувати на розробку нових нафтових родовищ, реконструкцію існуючих і на інші цілі.

Ще одним прикладом державного підходу є програма заміни фізично й морально застарілих колонок на нові для мережі АГНКС ДП «Укртрансгаз» (88 АГНКС), керівник О.А.Рудник. Установка колонок нового покоління дозволила вперше за довгі роки одержати значний прибуток від експлуатації АГНКС за рахунок підвищення якості й точності обліку при реалізації газу. Тобто бажання впроваджувати новинки в підприємств є.

А стосовно «шахтного» метану, то сам процес підготовки свердловини або місця утилізації досить дорогий і без фінансової допомоги держави не обійтися. Приміром, потрібно встановити американські бурильні установки. Безперечно, вони дорогі, але бурять свердловину за два тижні, а наші — за кілька місяців. Неважко підрахувати, які з них в остаточному результаті швидше принесуть прибуток.

Те саме на вугільних шахтах. Після першого експерименту на шахті ім. Засядька результати й користь для держави були вражаючими й очевидними. 1997 року Кабінет міністрів України прийняв постанову «Про заходи для реалізації Програми соціально-економічного розвитку Донецької області в 1998—2000 рр.» А 2000-го Верховна Рада ухвалила закон, яким визначено природний газ альтернативним видом палива.

— Чому ж далі ухвалення закону справа не пішла?

— А тому, що самого механізму його реалізації немає. Відсутня схема пільгового кредитування й оподаткування для підприємств, які хочуть перейти на альтернативний вид палива. Є ще кілька нібито не основних, але надзвичайно болісних причин. Але головне те, що грошей на підготовчі роботи, попри постанови, як не виділяли, так і не виділяють. От і виходить, що на сьогодні лише кілька донецьких шахт правдами-неправдами змогли вирішити це питання. Наші АГНКС там працюють, приносять прибуток і підвищують безпеку. А решта провести ці роботи просто не в змозі.

Однак проблема ця актуальна настільки, що влада не може її цілком ігнорувати. Життєва необхідність впровадження альтернативного палива настільки велика, що держава постійно до неї повертається. У листопаді 2001 року рішенням Київської міськради ухвалено міську програму охорони довкілля «Екологія транспорту», якою теж передбачено перехід муніципального автотранспорту на екологічно чисте газомоторне паливо.

Наскільки це вигідно, уже зрозуміли в усьому світі, зокрема й в «енергобагатій» Росії, де цій проблемі держава приділяє величезну увагу. Зокрема, наша компанія є учасником муніципальної екологічної програми міста Москви в партнерстві з російським ВАТ «Газпром» із переведення автомобілів на газомоторне паливо. І вони знаходять кошти, переводять. У нас поки що переводять автотранспорт на газове паливо переважно приватні компанії та фірми. Вони є основними клієнтами та господарями наших газових автозаправних станцій. Тож попри «законодавчі гальма», здоровий глузд, нехай повільно, але все-таки тріумфує. А ось за державу — прикро.

— Проте, крім того, що від розв’язання цієї проблеми прямо залежить наш добробут, є також її міжнародний аспект. Загальновідомо, що в ЄС Україну не приймуть доти, поки ми не приведемо наше господарство на рівень європейських стандартів. Поліпшення екологічної ситуації в країні й переустаткування шахт є необхідними умовами нашого вступу в Європейський Союз. На ваш погляд, як можна вийти з цього становища?

— Я бачу два основні напрями розв’язання цієї проблеми. Перший — обрати дієздатний, професійний парламент, із сильним економічним сектором. Уже сьогодні економічна необхідність вирішення цього питання, його актуальність підштовхнула до ухвалення відповідних законів. Інша річ, що забезпечити досконалість цього закону нинішній парламент був просто не в змозі через низьку економічну та юридичну підготовку багатьох законодавців.

Якщо в наступному парламенті кількість професіоналів в галузі ринкової економіки переважить кількість «тугих гаманців» і «просто балакунів», тоді можна буде сподіватися на компетентне та швидке вирішення цього питання. Тим паче що економічну базу для цього вже створено.

— У разі реалізації цієї «метанової» програми, наскільки відсотків удасться покрити потребу України в природному газі?

— Сьогоднішня потреба України в газі — близько 75 млрд. кубометрів на рік. Виходячи з кількості наших газових запасів, ми цілком забезпечили б себе цим паливом на п’ятдесят років.

Крім того, зберегли б здоров’я нації, її генофонд, своє обличчя перед світом. А головне — життя й долю десятків тисяч людей, котрих сьогодні перемелюють у шахтних забоях безвихідність, бездушність чиновників і некомпетентність законотворців.

Компанія «Сумигазмаш» є одним із перших в Україні серійних виробників автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій, для заправки транспорту стиснутим природним газом — метаном, автомобільних газозаправних станцій для заправки скрапленим вуглеводневим газом — пропан-бутаном, а також газозаправних колонок, шлангів високого тиску, розривних пристроїв, заправних пістолетів й іншого устаткування.

Система управління якістю при виробництві станцій (АГНКС М-45, АГНКС-60, АГНКС-75, АГЗС М-80, АГЗС-160, АГЗС-240) відповідає міжнародному стандарту ISO 9001. Станції АГНКС М-45, АГНКС-60, АГНКС-75 мають сертифікат відповідності Російської Федерації № РОСС UA.АЯ45.ВО1387 і дозвіл Держміськтехнагляду Росії на застосування АГНКС, видане Федеральним гірським і промисловим наглядом Росії № РРС 02-803. Крім того, завод «Газмаш» ВАТ ВЕК «Сумигазмаш» є постійним учасником засідань секції з використання природного газу на автомобільному транспорті при Міжурядовій раді СНД з нафти й газу.

ВАТ ВЕК «Сумигазмаш» виконує весь спектр робіт із здачі АГНКС «під ключ» у комплексі з переустаткуванням автомобілів для роботи на стиснутому газі: поставки устаткування, шеф-монтаж, пусконалагоджувальні роботи, гарантійне обслуговування. Сприяє в проектуванні станцій і консультує замовника. Компанія проводить гарантійне обслуговування устаткування протягом року з дня пуску станції, а також забезпечує станцію комплектом запасних частин. Після закінчення гарантійного терміну пропонує клієнтам продовжити сервісне обслуговування станції за окремим договором.

Продукція ВАТ ВЕК «Сумигазмаш» успішно експлуатується в Росії, Україні, Молдові, Таджикистані. АГНКС застосовуються в цих й інших регіонах для заправки стиснутим природним газом (метаном) автомобілів, автобусів, спеціального транспорту й сільськогосподарської техніки.