ЛУНА ВІД ВИБУХУ

На початку поточного року «ДТ» порушило проблему, пов’язану з вибуховими роботами в Україні. Резонанс перевершив усі очікування, тож сподіваємося, що користь від серії публікацій, пов’язаних із «Вибуховою проблемою», вже є.

Питання, використовувати при проведенні вибухових робіт тротил чи переходити на безпечні, екологічно чисті й економічно вигідні емульсійні ВР, вирішено на користь емульсійних ВР. Це дозволяє припустити, що в найближчому майбутньому питання застосування ВР нового покоління нарешті зрушить із мертвої точки й в Україні почнеться їх широке застосування. І якщо виходити з державних позицій, слід тільки привітати зусилля організацій, готових зробити свій внесок у якнайшвидше вирішення цього злободенного для України питання. (Торік на ГЗК Кривбасу було використано 52,5 тисячі тонн ВР, майже 60% витраченого в Україні. З цієї величезної кількості лише 450 т — безтротилові, що менше 1% від загального використання ВР. Цього року використання безтротилових ВР зменшилося, підірвано лише 60 т «Емульхіму»).

На сьогодні в Україні реально існує лише дві технології виробництва й механізованого заряджання емульсійних ВР, згадані в попередніх статтях у нашому тижневику: «Україніт» і «Пауергель». Якщо проаналізувати публікації на цю тему, то можна відзначити, що противники «Пауергелю» категорично виступають за його заборону, а його прибічники — за створення умов для здорової конкуренції серед усіх виробників ВР. Нині стоїть питання, яку з технологій прийняти. Причому захисники «українських технологій» стверджують, що в Україні розробляються вітчизняні технології, тож використання зарубіжних технологій неприпустиме, і цю думку прагнуть настійливо донести до всіх інстанцій.

Ще у вересні 2001 року на ім’я міністра промислової політики було надіслано лист, у якому говориться: «…усе більше занепокоєння в колективах цих підприємств викликають наполегливі спроби деяких іноземних компаній (зокрема ЗАТ «Інтервибухпром») домогтися розміщення на території України підприємства з виробництва емульсійних вибухових речовин…У свою чергу, більш технологічне устаткування іноземних компаній не зможе надати додаткової кількості робочих місць… У зв’язку з вищевикладеним просимо Вас посприяти підтримці вітчизняних виробників вибухових матеріалів і:

1. Заборонити ввіз в Україну технологічного устаткування і сировини для виробництва емульсійних вибухових речовин, а також готових засобів ініціювання імпортного виробництва.

2. Надати ексклюзивне право вітчизняним казенним підприємствам ввозити в Україну імпортну сировину, устаткування і технології, що необхідні їм для виробництва вибухових речовин і засобів ініціювання…»

Ось так. Просто одним заборонити, а іншим надати ексклюзивне право.

Міністр накладає на лист резолюцію «Розібратися», і відповідальні чиновники міністерства успішно «розбираються» в дусі традиційних для України відомчих інтересів та зацікавленості іншого роду. Міністрові надається перекручена інформація, у якій «Інтервибухпром» подано як «підприємство зі 100% іноземним капіталом», що «намагається побудувати в м. Кривий Ріг спеціалізований завод з виготовлення емульсійних вибухових речовин турецької фірми «Оріка», що «виробництво вибухових речовин ЗАТ «Інтервибухпром» передбачається з імпортної сировини» й багато чого іншого.

При цьому в самого «Інтервибухпрому» дані про технологію, склад ВР, про засновників не запитувалися, усі висновки будувалися на фантазіях виконавців.

У підготовці всіх цих даних активну участь брала Державна корпорація «Укрвибухпром» (про цю організацію докладніше розповімо трохи згодом). Аналогічну інформацію було надано в Дніпропетровську й Луганську обласні адміністрації. На основі цієї інформації керівники міністерства та обладміністрацій роблять однакові висновки: «зважаючи на викладене, Мінпромполітики України вважає, що імпорт закордонних технологій і обладнання на внутрішній ринок вибухових матеріалів не відповідає інтересам вітчизняного товаровиробника і матиме негативні наслідки для національної безпеки держави».

Такі листи надсилаються прем’єр-міністру, у Державну митну службу, Державну службу експортного контролю України й СБУ.

У результаті цього новітнє американське устаткування, завезене в лютому 2002 року в Україну, ставлять на митний склад, мотивуючи необхідністю проведення експортного контролю. Державна служба експертного контролю спочатку дає відповідь, що «… Модуль для змішування емульсійної матриці та обладнання, що входить до його складу…їх імпорт здійснюється без дозволу Держекспортконтролю в порядку, встановленому законодавством України», але після появи представників ДК «Укрвибухпром» із листами з Мінпромполітики, відкликає свій лист, мотивуючи «…у зв’язку з необхідністю проведення додаткової експертизи…»

13 травня 2002 року «Відповідно до доручення прем’єр-міністра України А. Кінаха, від 18.04.2002.р. №№ 4044/4, 4245/58 до листів Комітету Верховної Ради України від 08.04.2002.р. № 06-15/11-3278, Дніпропетровської Облдержадміністрації від 11.04.2002.р. № 3277 та ДК «Укрвибухпром» від 29.03.2002.р. № 03/191, з метою вивчення питання щодо доцільності ввозу імпортного обладнання і технологій виготовлення емульсійних вибухових речовин в Міністерстві економіки з питань європейської інтеграції України відбулася робоча нарада за участю представників Верховної Ради України, Мінекономіки, Держмитслужби, Мінпромполітики, Мінпраці, Держекспортконтролю, Держкомісії з питань ОПК, ДК «Укрвибухпром», УСПП, «Інтервибухпром», ДержНДІХП».

На нараді представники Мінпромполітики, Держкомісія з ОПК, ДК «Укрвибухпром» заявили «…щодо економічної недоцільності і невідповідності інтересам вітчизняного товаровиробника імпортних технологій і обладнання для виготовлення емульсійних вибухових речовин…» «…Мінпромполітики вважає за доцільне включити зазначені товари до відповідних контрольних списків, міжнародні передачі яких підлягають експертному контролю, в зв’язку з чим Мінпромполітики підготовлено відповідний проект постанови уряду. При цьому однією з умов надання Держекспортконтролем дозволу на здійснення експортно-імпортних операцій з такими товарами повинен бути висновок Мінпромполітики про доцільність імпорту. До прийняття даного рішення рекомендувати Держекспертконтролю призупинити розмитнення обладнання фірми «Оrіcа» для ЗАТ «Інтервибухпром».

Інші учасники наради заявили, «… що законодавчих підстав для заборони ввезення імпортного обладнання для виробництва емульсійних вибухових речовин для «Інтервибухпром» немає…»

З часу проведення наради минув місяць. Устаткування, як і раніше, не розмитнено, а в «Інтервибухпрому» з’явилися інші штучні проблеми, вже місцеві. Американський співзасновник «Інтервибухпрому», компанія А.Р. Energе corp., звернувся зі скаргою в Департамент торгівлі США й посольство США в Києві на дії українських державних органів, які, порушуючи українські закони, унеможливлюють діяльність компанії в Україні. Усе це аж ніяк не прикрашає нашу державу.

То хто ж ці «вітчизняні товаровиробники», заради підтримки інтересів яких виконується така робота? Про них повідомляють у своїй статті «Україніт і Пауергель: вигадки й реальність», опублікованій у «Дзеркалі тижня» № 20 від 01.06.2002 р., розробники «вітчизняних технологій» Р.Крисін і В.Купрін: «...Тепер про інвестиції в проект Україніту. ЗАТ «Турбуд-Україна» — національна комерційна фірма. ЗАТ «Турбуд-Україна» фінансує науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи. Вкладає кошти в реконструкцію діючого на ІнГЗК комплексу виготовлення окислювача під випуск емулькому. Комплекс експлуатує ВАТ ПВП «Кривбасвибухпром».

Як і будь-яке інше комерційне підприємство, ВАТ «Турбуд-Україна» має одержувати свою частку прибутку, але будь-який диктат і монополізм тут виключені, оскільки в проекті зі взаємною вигодою беруть участь як державні підприємства, так і комерційна фірма...»

Отже, державні чиновники лобіюють інтереси не державних підприємств, як вони заявляють (хоча, за законодавством, підприємства всіх форм власності мають однакові права), а інтереси приватної фірми.

Тепер трохи про саму фірму. Автори «Україніту» називають «Турбуд-Україна» національною комерційною фірмою. Підприємств із такою формою власності в Україні немає. Просто захисникам «Україніту», очевидно, подобається хизуватися словами «національний», «вітчизняний», «патріотизм».

Вперше фірма «Турбуд» згадується в газеті «Сегодня» № 448 від 15.10.99 р. у статті Тетяни Бутусової «Чим більша структура, тим імовірніше, що вона має міцні зв’язки з криміналом». У розмові з кореспондентом голова Державної податкової адміністрації України Микола Азаров говорить:

«...приміром, Північний гірничо-збагачувальний комбінат, який через російського нерезидента ТОВ «Турбуд» відправляє котуни по 86,94 грн. за тонну. Тим часом ціна котунів, отриманих від самого Північного ГЗК (а, швидше за все, це та сама продукція, тільки оформлена через «Турбуд») —71,15 грн. Виходить, на кожній тонні котунів — 15 гривень збитків. При цьому розрахунки з ТОВ «Турбуд» здійснюються у валюті...

— Але якщо всім відомо, то чому не вживаються відповідні заходи?

— Оце розумне запитання. Мене самого дивує, чому ми досі з цим не розберемося...»

Примітно, що повноважним представником ТОВ «Турбуд» в Україні тоді був нинішній директор ДК «Укрвибухпром» Володимир Клименко, а адреса представництва ТОВ «Турбуд» у м. Києві — вул. Рогнідинська, 2 — це нинішня адреса державного концерну «Укрвибухпром». Відтоді ТОВ «Турбуд» (Санкт-Петербург) трансформувався в кілька «Турбудів»: — ЗАТ «Турбуд-Україна», командитне товариство «Турбуд» (Латвія), ТОВ «ТС ЛТД» і безліч фірм з іншими назвами.

А про те, що «...диктат і монополізм виключені...» найкраще говорять споживачі ВР — ГЗК. Лейтмотивом листів Північного, Центрального й Ново-Криворізького ГЗК, надісланих на адресу «Інтервибухпрому», є:

«...Нині вартість вибухових робіт у Кривбасі залишається практично незмінною протягом низки років. Це пояснюється тим, що вибухові роботи на ГЗК ведуться в умовах повної відсутності конкуренції.

Вважаємо, що тільки за умови ліквідації монополізму в проведенні вибухових робіт і створенні здорової конкуренції серед технологій виробництва ВР можна вивести вибухові роботи в Кривбасі на належний рівень.

Це дозволить істотно поліпшити екологічну обстановку в регіоні, виключити перевезення ВР по території міста, значно знизити вартість вибухових робіт і цим підвищити конкурентоспроможність нашої продукції.

Тож починання «Інтервибухпрому» щодо організації виробництва ЕВР нового покоління, на нашу думку, заслуговує всілякої підтримки й послужить тільки інтересам Кривбасу».

Тож, можливо, на зміну проблемам, штучно створюваним для «Інтервибухпрому», прийде нарешті здорова конкуренція на ринок ВР. Адже вибір повинні робити лише споживачі — гірничодобувні підприємства України.