Від ігор Путіна з вогнем згоріти можуть всі - Bloomberg

Коли США, Велика Британія і Франція завдали авіаудар по хімічному арсеналу режиму Башара Асада в Сирії, світ напружено стежив за тим, як Володимир Путін відповість на атаку проти його союзника. Хоч його відповідь виявилася незначною, занепокоєне очікування стало свідченням того, наскільки Путін підвищив геополітичний профіль Росії за останнє десятиліття за допомогою готовності йти на ризик, що було водночас його найбільшою силою і стратегічною слабкістью. Завдяки цьому Росія змогла здобути низку геополітичних перемог під керівництвом Путіна. Однак, вона також спровокувала міжнародну ворожість, яка завдає збитки Кремлю і підвищує загрозу ескалації, яка може погано закінчитися для всіх.

Про це на сторінках Bloomberg пише почесний професор Центру закордонних справ Генрі Кіссінджера в Школі передових міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса Хал Брендс.

За два десятиліття, впродовж яких Путін формально чи неформально керував Росією, одним з його найголовніших пріоритертів було відновити статус країни як актора, якого поважають і бояться на світовій арені. Ця мета була виражена у низці вчинків, які спостерігачі в США і на Заході вважають дуже загрозливими. Зокрема, йдеться про розбудову звичайного озброєння з фокусом на нейтраліазації ключових американських і західних переваг, через що у Росії зараз значно кращі можливості на відкритому східному фланзі НАТО. Крім того, Москва втілює ґрунтовну програму модернізації ядерних сил. Її ядерна доктрина в дусі "йти на ескалацію заради деескалації" дозволяє завдавати обмежені ядерні удари, щоб добитися завершення потенційної війни проти НАТО на вигідних для Росії умовах. Також Росія влаштувала дві війни, щоб прибокати непокірні пострадянські республіки: Україну і Грузію. А згодом російські війська вторглися в Сирію, щоб підтримати режим Башара Асада. Крім того, Москва використовує інформаційну війну і кіберможливості, щоб втручатися у вибори в США, Європі і інших регіонах.

Кожна з цих ініціатив - це спроба Росії кинути виклик впливу США і Заходу. Однак, ці зусилля пов'язують між собою два дуже тривожні фактори: схильність Путіна бити своїх суперників у слабке місце і його готовність йти на ризик, щоб застати їх зненацька.

Путін вдавався до асиметричних підходів, щоб виставити сильні сторони Москви проти слабкостей суперників. У Сирії він зрозумів, що США опинилися в незручному становищі через те, що адміністрація Барака Обами оголосила про свою опозицію до Асада, але майже нічого не зробила, щоб усунути його від влади. Вашингтон не надав більш серйозну допомогу повстанцям, які виступили проти диктатора, і не покарав режим за порушення горезвісних "червоних ліній", якими були випадки застосування хімічної зброї. Таким чином, Москва змогла відносно невеликими зусиллями обіграти політику США в Сирії і зміцнити свій вплив на Близькому Сході.

Щодо другого фактору, то з кожною новою авантюрою: від розв'язання війни проти Грузії до вторгнень в Україну і Сирію Путін демонстрував все більшу толерантність до ризику. Він використав всі переваги авторитарного правління: секретність, швидкість, централізованість ухвалення рішень, - щоб застати своїх суперників зненацька.

Що ж це означає для майбутнього? З одного боку, західні спостерігачі вчинять не розумно, якщо просто відкинуть найбільш страшні сценарії щодо Росії, які сьогодні обговорюються. Звісно, це було б грубою провокацією, якби російські актори спробували отримати доступ до списків виборців чи втрутитися в підрахунок голосів у 2018-му чи 2020-му роках. Але хто міг взагалі уявити собі, що Путін піде на такий великий ризик, як у 2016-му під час американських виборів? Так само для Росії було б надзвичайно небезпечно наважитися на обмежену війну в Балтії з метою остаточно роздробити НАТО. Але що може переконати утриматися від таких авантюр лідера, який вороже ставиться до альянсу, опирається на міф про ворожість Заходу у політиці і переконаний, що зараз має військову перевагу в регіоні.

Серйозно думати над цими сценаріями не означає піддаватися безрозсудному страху. Це було б визнання, що Америка недооцінювала апетити Путіна до цього часу.

Іронія в тому, що поведінка Путіна так само небезпечна і для нього самого. Адже кожна його авантюра зіштовхувалася з сильнішим опором, ніж він очікував. В Україні російські війська змогли окупувати Крим і частину Донбасу. Але решту України це ще більше підштовхнула в бік Заходу. Москва ж стала міжнародною парією. Так само, російське втручання у американські вибори в 2016 році може й допомогли Доналду Трампу перемогти. Але скандал, який розгорівся після цього, не дозволив адміністрації республіканця скасувати санкції проти Росії. Більше того, обидві партії в Когресі вороже ставляться до Москви. І ця ворожість, цілком імовірно, переживе Трампа.

Для Заходу найкращим сценарієм було б, якби Путін зробив висновки зі свого попереднього досвіду і нарешті почав більш ретельніше оцінювати ризики в майбутньому. Однак, не виключено, що російський президент продовжить небезпечну гру з вогнем, в якій згоріти можуть всі.

Раніше видання Financial Times писало, що навряд чи Путін утримається від нових конфліктів із Заходом. Увага тепер буде прикута до змін, які Путін може зробити в його президентській адміністрації і кабінеті, особливо в сфері економічної політики. Неназваний чиновник з Кремля сказав Financial Times, що економічний радник Путіна Олексій Кудрін може отримати високу посаду.

У свою чергу, Wall Street Journal писало, що ціни на нафту полегшать початок четвертого терміну Путіна. Путін переконаний, що Росія вже подолала найгірші наслідки від санкцій США і ЄС. А високі ціни на нафту допоможуть йому пройти через будь-які подальші покарання.