У Європи немає лідера — New York Times

Питання країни-лідера Європейського Союзу завжди було складним. Протягом тривалого часу Франція та Німеччина фактично очолювали блок спільно. Лідери цих країн спочатку розбиралися у своїх розбіжностях, а потім «європеїзували» власні компроміси. Але більшу частину останнього десятиліття лише один лідер очолював Європу: канцлер Німеччини Ангела Меркель. Зараз, коли вона залишає посаду, триває «конкурс» на її заміну, пише The New York Times.

Головним «кандидатом» є президент Франції Еммануель Макрон, який щоразу нагадує Європейському Союзу про «геополітичний суверенітет». Ще одним «претендентом» є Олаф Шольц, який, ймовірно, стане наступним канцлером Німеччини. Він, швидше за все, буде слідувати політиці Меркель. Однак, очолити ЄС може і прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі.

Стиснутий суперництвом між Америкою та Китаєм і глибоко розділений внутрішньо, Європейський Союз живе у світі, відмінному від того, що було в роки епохи Меркель. Насправді, її старої політики вже давно немає. У центрі блоку існує вакуум з простої причини: Європейський Союз зараз не може бути керованим, це фактично означає, що ніхто не стане «новою Меркель».

На ранніх етапах кризи політика Меркель була лише складовою європейського курсу. Іншою частиною курсу Європи була політика колишнього президента Франції Ніколя Саркозі. На той час політику ЄС часто називали «Меркозі». Але саме Меркель приймала основні рішення.

Однак після того, як Саркозі пішов з посади президента в 2012 році, поняття «паритету Франції та Німеччини» зникло.

Меркель стала центральним гравцем у всіх великих питаннях, які стояли перед Європою. Влітку 2012 року вона «благословила» оголошення Драгі про програму купівлі активів, що мало полегшити витрати на запозичення єврозони. У 2014 році Меркель підштовхнула розділений Європейський Союз до узгодження колективних санкцій проти Росії через анексію Криму. А під час кризи біженців і мігрантів у 2015 році вона змінила політику блоку щодо надання притулку.

Макрон, прийшовши до влади в 2017 році, зробив відновлення лідерства Франції в ЄС метою свого президентства. Але не в змозі «розбавити» вплив Меркель або переконати її погодитися на його «грандіозне бачення Європи», він зазнав поразки.

Меркель намагалася закріпити свій погляд на курс Європи щодо Китаю. Вона наполягала на укладенні всеосяжної інвестиційної угоди, яка відкриває ринок Китаю для інвестицій європейських корпорацій. Угода, укладена незадовго до вступу Джо Байдена на посаду президента США, була версією європейської стратегічної автономії Меркель: твердження, що в економічних та кліматичних питаннях Європа, на відміну від Америки, віддає перевагу співпраці з Китаєм, а не конфронтації. Але спроба виявилася невдалою. Після того, як ЄС запровадив санкції проти чотирьох китайських чиновників за порушення прав людини в Сіньцзяні, Китай також відповів санкціями, тому угода залишилася нератифікованою. У будь-якому випадку, блок немає єдності щодо того, як має виглядати економічна та технологічна взаємодія з Китаєм.

Для Німеччини, економічно залежної від Пекіна, прагматичне співробітництво з Китаєм здається розумним курсом. Але для інших країн-членів ЄС Пекін становить більшу загрозу. Для прикладу, під керівництвом Драгі Італія фактично відмовилася від залучення китайських інвестицій і почала зближуватися з Америкою.

Протягом останніх місяців Меркель була без впливу, яким вона користувалася раніше. У багатьох питаннях: верховенство права, ядерна енергетика, оборонна політика і, не в останню чергу, відносини з Китаєм — Європа глибоко розділена.

Грандіозні плани Макрона щодо Європи, такі як збільшення військового потенціалу та технологічної незалежності ЄС, не отримали широкої підтримки.

Шольц, зі свого боку, буде піддаватися тому самому економічному тиску, який спричинений підходом Меркель до Китаю. І він, безсумнівно, зіштовхнеться з труднощами, як і Меркель, щоб підтримати свій курс — глибокі економічні відносини з Китаєм і відносини в сфері безпеки з Вашингтоном. Що стосується Макрона і Драгі, вони можуть знайти спільну мову з кількох питань, але щодо Америки і Китаю, їхні погляди відрізняються.

Реальність така, що ні канцлер Німеччини, ні французький уряд не можуть очолити Європу. Компроміси, які їхні попередники досягали один з одним, більше не доступні. А за відсутності лідерства Європа прямує до застою, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Мільйон євро на день: суд ЄС оштрафував Польщу за проблеми у судовій системі

Корупція, автократія, владний уряд — це ті загрози, яких ЄС хотів уникнути, коли молоді демократії Східної Європи приєдналися до блоку на початку 2000-х років. Але деякі європейські країни зараз стурбовані через те, що східні члени блоку просто переправили свої проблеми в ЄС. Конфлікт Євросоюзу з Польщею та Угорщиною показав, що блок занадто довго ігнорував загрози.

Рішення Конституційного суду Польщі про те, що національне законодавство має пріоритет над загальноєвропейськими законами, підрубує один із основних стовпів єдиної Європи, на яких вона трималася впродовж останніх десятиліть. Це породило розмови про вихід Польщі з Євросоюзу і призвело до багатотисячних акцій опозиції. Та чи справді Варшава планує «Полексіт», читайте в статті Олександра Шевченка "Чи зруйнує чи Польща ЄС?".