The Guardian прогнозує, що буде з Європою після завершення «ери Меркель»

Просування танкових дивізій колись символізувало амбіції Німеччини домінувати в Європі. Через вісімдесят років бачення країни повністю змінилося. Бліцкриг був замінений відносною пасивністю, оскільки провідні кандидати на посаду канцлера на виборах цього місяця прагнуть зберегти вкорінене небажання сучасної Німеччини очолити Європу на світовій арені, пише The Guardian.

Коли світ «горить», Німеччина «дрімає». Незалежно від того, чи є проблема кліматичною кризою, розпадом єдності ЄС, авторитаризмом Китаю, руйнуванням парасольки безпеки США чи агресією Росії, одна з найвпливовіших країн Європи часто не може обрати сторону. Франція Еммануеля Макрона виступає за стратегічну автономію. Берлін, навпаки, залишається більш стриманим.

Загалом вважається, що 16-річне правління канцлера Ангели Меркель було сприятливим періодом для Німеччини. Виборці спостерігають, як вона йде з посади. Першу жінку-лідера Німеччини зазвичай характеризують як компетентного та надійного політика.

Однак не слід плутати тривалість перебування при владі з реальними досягненнями. Тривале помірковане управління не може замінити стратегічного мислення. Існує думка, що німці мають історично виправданий страх перед харизматичними лідерами. Ніхто ніколи не «звинувачував» Меркель у тому, що вона випромінює харизму.

Реакція Меркель на кризу суверенного боргу в Європі 2009 року є яскравим прикладом. Прихильники Меркель кажуть, що вона врятувала єврозону, підтримавши допомогу найбільш постраждалим членам ЄС. Критики заявляють, що «короткозорий порятунок» насамперед приніс користь німецьким банкам. Жорсткі заходи економії були запроваджені до Греції та бідніших країн, що розширило поділ ЄС на північ та південь. Наслідки цього продовжують зміцнювати євроскептичні, ультраправі націоналістично-популістські рухи.

Меркель звинувачують у наданні пріоритету німецьким економічним та діловим інтересам замість солідарності ЄС та демократичним цінностям — підхід, який все частіше називають «меркантильним». Для прикладу можна поглянути на розірваний парламентський союз у Європі з авторитарним лідером Угорщини Віктором Орбаном. Стверджується, що він підтримав Меркель на посаду голови Єврокомісії замість Урсули фон дер Ляйєн, в обмін на політичний захист.

«Союз Меркель з Орбаном стосувався не лише партійної політики; це було характерно для меркантилістів. Угорщина є великим прибережним виробничим центром для німецьких транснаціональних компаній. Меркель визнала, наскільки хороші відносини з режимом Орбана слугують комерційним інтересам Німеччини, і використовувала свій величезний вплив, щоб захистити його від критики ЄС», - стверджують аналітики Матіас Маттійс та Даніель Келемен.

Так само Меркель критикують за те, що бізнес-інтереси Берліна переважають над демократичними принципами навколо ситуації в Китаї, де порушення прав людини не стримували зростання експорту Німеччини.

Росія - ще одна болісна точка. Україна та країни Східної Європи рішуче виступають проти газопроводу «Північний потік -2». США побоюються, що проект президента РФ Володимира Путіна збільшить енергетичну залежність Європи від Кремля.

Відносини Меркель з диктатурами та автократами, які вона вважає сприянням мирній взаємодії та впливу, принесли мало політичних переваг, підриваючи європейські принципи. Її спроби скасувати анексію Криму Росією ні до чого не привели. Критика репресій у Гонконгу та Білорусі, а також отруєння відомого критика Путіна Олексія Навального, також не принесла практичного ефекту.

Під керівництвом Меркель, яка не схильна до ризиків, Німеччина перешкоджала розвитку надійного, незалежного європейського обороноздатного та безпекового потенціалу, на велике розчарування Макрона і, можливо, на радість Росії, Китаю та США. І як зауважує лідер «Зелених» Анналена Бербок, реакція Меркель на кліматичну кризу також залишалася відносно пасивною.

Поспішно відмовившись від ядерної енергії після аварії на Фукусімі в Японії, Меркель зробила Німеччину більш залежною від вугілля та імпортного газу. Рух до відновлюваних джерел енергії сповільнився. Катастрофічні паводки у західних регіонах загострили проблему. Тепер Німеччина повинна зробити набагато більше, щоб зменшити викиди вуглецю.

Можливо, надмірний прагматизм Меркель зіграв свою роль. Хтось може назвати це розумною політикою, інші – егоїзмом, однак процвітання Німеччини залежить від стабільності.

Якою б не була правда, найімовірніші спадкоємці канцлера, Армін Лашет або Олаф Шольц, не демонструють жодних ознак зміни політики епохи Меркель. Обидва політики визнані «поміркованими кандидатами». Що стосується великих глобальних проблем, то обидва кандидати роблять все можливе, щоб звучати і виглядати як Меркель.

Хто виступатиме за Європу у світі, який наповнений конфліктами, популізмом, пандемією та бідністю? Британія кинула себе під геополітичний автобус. Франції не вистачає сил, а Німеччина залишається пасивною.  Якщо Берлін «не прокинеться», вороги демократії будуть процвітати, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Рейтинг блоку Меркель знизився до небувало низького рівня

Регіональний політик Армін Лашет стане кандидатом на пост канцлера Німеччини на вересневих виборах в Бундестаг після того, як лідера Християнсько-демократичного союзу (ХДС) підтримали партійні лідери. Його суперник, прем'єр Баварії та лідер союзної партії Християнсько-соціальний союз (ХСС) Маркус Зедер визнав поразку.

Парламентські вибори в Німеччині пройдуть 26 вересня 2021 року.

29 жовтня стало відомо про те, що Ангела Меркель піде з посади голови Християнсько-демократичного союзу. Потім Меркель заявила про те, що більше не буде балотуватися на пост канцлера.

Детальніше про те, чи буде новий лідер ХДС і кандидат на пост канцлера Німеччини «торгувати душею» читайте в матеріалі Вадима Нагайчука "Як важливо бути (не) серйозним".