Світлана Тихановська дала інтерв’ю The Economist 

Колишня вчителька і мати двох дітей Світлана Тихановська не планувала «писати історію», але історія сама вибрала її для головної ролі. Незважаючи на відсутність політичного досвіду, білоруська опозиційна лідерка Світлана Тихановська стала уособленням боротьби за перетворення Білорусі зі слухняної колишньої радянської республіки на вільну і справді незалежну націю. Лідери більшості демократичних країн вітають її як обраного президента Білорусі. Тоді як авторитарний лідер Олександр Лукашенко, який керував Білоруссю протягом останніх 26 років, побоюється Тихановської достатньо, щоб вигнати її з країни, пише журнал The Economist.

Усі основні кандидати на виборах президента в Білорусі, включаючи чоловіка Тихановської, фактично опинились у в'язниці. Опитування громадської думки було заборонено. ЗМІ та апарат безпеки перебували під повним контролем диктатора. Ймовірно, Лукашенко дозволив простій вчительці, яка ніколи не прагнула до влади, зареєструвати свою кандидатуру на посаду президента лише для того, щоб показати безпорадність опозиції в Білорусі.

Але 9 серпня жителі країни вирішили досягнути змін і проголосували за Тихановську, яка обіцяла звільнити політичних в'язнів та провести вільні і чесні вибори протягом шести місяців. Коли Лукашенко оголосив себе переможцем, нібито отримавши 80% голосів, білоруси вийшли на вулицю з протестами. Диктатор відправив силовиків, щоб ті «контролювали ситуацію».

Але цього разу насильство було настільки жорстоким, що замість того, щоб «очистити вулиці» від протестувальників, воно призвело до національного повстання. Лукашенко намагався змусити Тихановську зачитати заяву, яка засуджує протести, після цього опозиційна лідерка була змушена покинути країну. Однак, така тактика диктатора зазнала невдачі.

"Коли я потрапила сюди, я була у відчаї, готова здатися. Я почувалася зрадником, а побачивши, як після сутичок із силовиками люди вийшли напівживими, я відчула провину. Але, коли наступного дня люди знову повиходили на вулиці, після всього, що сталося, я знала, що не можу зупинитися", - каже Тихановська в інтерв'ю The Economist у Вільнюсі, столиці сусідньої Литви.

Виростаючи в країні, яку міцно контролював Лукашенко, Тихановська мало цікавилася політикою чи історією Білорусі, її символами чи навіть мовою.

"Я розмовляла по-білоруськи влітку, коли їздила до бабусь і дідусів", - каже вона, додаючи, що більшість часу користувалася російською мовою.

Вона ніколи не цікавилася виборами і не знала про рух національного відродження, про який вже протягом тривалого часу говорили серед художньої та інтелектуальної еліти країни. Тихановська не могла уявити, що колись провідні члени цього кола стануть її радниками.

"Для мене колись Білорусь була географічною територією всередині колишнього Радянського Союзу", - каже Тихановська, критикуючи авторитаризм Лукашенка.

Протягом багатьох років Лукашенко фактично культивував радянську, а не національну білоруську ідентичність, в надії, що він може претендувати на трон відновленої російсько-білоруської імперії. Ця надія була зруйнована появою Володимира Путіна на посаді російського лідера після 1999 року. А анексія Криму, які здійснив Путін у 2014 році викликала стурбованість у Лукашенко, йому довелося «уявити себе» охоронцем суверенітету країни проти Росії.

Але диктатор «вийшов у незнайомий йому простір», вже зайнятий націоналістами, озброєними соціальними медіа, сучасними технологіями, історією та прогресивними ідеями. Активісти побудували «непідконтрольні режиму» канали соціальних мереж, які об’єднують опонентів диктаторської політики. Сам Лукашенко став найбільшим каталізатором такого інакодумства в Білорусі.

Його заперечення пандемії коронавірусу мобілізувало громадянське суспільство, а відверте намагання залишитися при владі перетворило звичайні вибори на боротьбу за національну свободу. Тихановська, звичайна білоруська вчителька, стала обличчям масового руху за свободу Білорусі.

Однак, протестувальникам не вистачало радикальних переваг. А Лукашенко не втрачав можливості користуватися «підтримкою» силовиків.

За допомогою силовиків Лукашенку вдалося відновити деякий контроль. Однак, покинувши центральні площі міст, протестувальники відступили у двори та житлові райони, де протести стає все важче контролювати.

Ймовірно, Лукашенко сподівається що протестувальники просто втомляться і відступлять. Але недавнє опитування, яке провели соціологи із Варшави, показує, що 84% білоруських протестувальників готові продовжувати свою діяльність, поки Лукашенко не покине посаду. Кремль, який до цього часу підтримував Лукашенко політично та економічно, знає про це і підштовхує його розпочати підготовку до переходу влади.

Звісно, Лукашенко може протриматися ще протягом якогось часу. Але білоруси вже хочуть бути повністю незалежною нацією, а їхня готовність захищати один одного нікуди не зникне, резюмує видання.