Стримуючи агресію Росії, Байден надсилає сигнал Китаю — The Guardian

Розмови про повномасштабну війну в Україні часто здаються перебільшенням, але Білий дім знає, що нова «китайсько-російська співпраця» є справжньою загрозою на Тайвані та в інших місцях, пише The Guardian.

Нарощування сил РФ на кордоні України під керівництвом президента Владіміра Путіна реальне. Але зростає підозра, що фактична, а не гіпотетична загроза широкомасштабної військової атаки, неправильно читається та інтерпретується, а також перебільшується. Це було б не вперше.

Подібну думку частково приймає президент України Володимир Зеленський, який навіть закликав президента США Джо Байдена не використовувати заяви про «неминуче» вторгнення РФ. Подібні заяви, на думку Зеленського, розпалили паніку серед населення.

Виступаючи проти «самоздійснюваних пророцтв», президент Франції Еммануель Макрон також намагається змінити риторику.

Попереджувальні індикатори спалахнули наприкінці січня, коли представники британської розвідки проінформували, що до вторгнення РФ в Україну може залишитися «два-три тижні». Це відповідало тривожним прогнозам США про конфлікт.

Запекла інформаційна війна вже триває. Росія стверджує, що в Україні діють американські найманці. Тим часом Вашингтон заявляє, що РФ готує фальшиве відео-провокацію, яке може стати приводом для вторгнення в Україну.

Британський прем’єр-міністр Борис Джонсон, який намагається відволікти громадськість від скандалу з порушенням локдауну, також попереджав про наступ РФ. Байден говорив про конфлікт, що «змінює світ». Можливо, вони мають рацію.

Але наразі вторгнення немає. Поки Байден відправляв повітряно-десантну дивізію в Східну Європу, Путін зустрівся з китайським президентом Сі Цзіньпіном на зимових Олімпійських іграх у Пекіні.

Кремль говорить про «західну істерію» та заперечує плани вторгнення. Путін заявив, що розраховує на успішний «діалог» із Заходом, але відмовився відвести війська від України. Президент РФ не та людина, якій можна довіряти. Його міркування викривлені, а інстинкти жорстокі. Однак, схоже, рішуча відповідь США частково вплинула на нього.

Тепер Путін, ймовірно, зосереджений на отриманні максимальної дипломатичної переваги, тобто на поступках від ЄС та НАТО, зберігаючи при цьому військовий тиск.

Якщо Путін відведе війська від українського кордону, європейські лідери будуть стверджувати, що дипломатія продемонструвала успіх. За такого сценарію виникне запитання: що насправді все це означало? Відповідь буде включати в себе Китай.

Це правда, що Байден рішуче підтримує НАТО. Крім того, Байден, як «ветеран холодної війни», має схильність підтримувати демократію і свободу в країнах, яким загрожує Москва. Але ще один невідкладний напрям його зовнішньої політики зосереджений на Індо-Тихоокеанському регіоні, а саме в Китаї.

Тому, коли США зіштовхнулися з потенційною атакою на суверенну державу, страшні наслідки для самоврядного Тайваню та інших територіальних амбіцій Пекіна швидко стали центральними в розрахунках Білого дому.

Протистояння з Китаєм за Тайвань — це не та війна, яку США обов’язково виграють, або яку Байден хоче починати. Але він знає, що будь-які ознаки слабкості в протистоянні з Путіним навколо України можуть бути розцінені в Пекіні як ознаки фатальної слабкості Америки щодо Тайваню.

Коли президент США посилається на загрози, які «змінюють світ», він говорить про протистояння з Китаєм у ХХІ столітті. У глобалізованому світі майже немає конфліктів, які виникають ізольовано.

У цьому сенсі загострення відносин РФ та України є першою кризою в тому, що історики одного дня можуть розглядати як «нову столітню війну». Неспокійний Казахстан, куди Путін нещодавно відправляв війська «з благословення Пекіна», є ще одним таким конфліктом. Інші фактори включають потенційні або реальні зони конфлікту від Балтії та Білорусі до Лівії, Сирії, М’янми, кордону з Індією, Сіньцзяну та Південно-Китайського моря.

Китай і Росія рухаються до все більш тісного союзу. Їхні лідери поділяють схожу посткомуністичну авторитарну ідеологію. Путін та Сі Цзіньпін вважають США лідером міжнародної демократичної, заснованої на правилах системи, яку вони хочуть зруйнувати. На їхню думку, Америка переживає занепад.

Ще до зустрічі на Олімпійських іграх Путін і Сі сформували спільний фронт, щоб протистояти західним санкціям проти Росії через Україну і проти Китаю через тиск на Гонконг та порушення прав уйгурів.

Обидві країни відіграють «важливу стабілізуючу роль» у глобальних справах, роблячи міжнародні відносини «більш справедливими та інклюзивними», заявив Путін.

У той час як військове співробітництво та торгівля швидко розвиваються, нові угоди про постачання газу до Китаю також знаходяться на стадії розробки. Договір про взаємну оборону в стилі НАТО може бути не за горами.

Народження такої «китайсько-російської осі», задуманої в опозиції до демократій Заходу, очолюваних США, є найбільш глобально значущим стратегічним кроком з моменту розпаду Радянського Союзу 30 років тому.

Загроза того, що може зробити Китай, допомагає пояснити рішучу, іноді гіперболічну, відповідь Байдена на дії РФ щодо Києва. Важливо продемонструвати Путіну, що його агресивна політика не працює. Але нинішня криза стосується не лише України чи навіть Європи. Це стосується нового суперечливого та хаотичного глобального майбутнього, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

У Кремлі відповіли на слова Борреля про альянс авторитарних режимів Китаю та Росії

Президенти Росії Владімір Путін та Китаю Сі Цзіньпін зробили заяву після своєї зустрічі на відкритті Олімпіади, яка стосується ключових  міжнародних проблем, як заявили у Москві. Зокрема, президенти Росії та Китаю виступили проти дій зовнішніх сил щодо нібито "підриву безпеки та стабільності у спільних суміжних регіонах" та звинуватили країни НАТО в намаганні втрутитися у внутрішні справи суверенних держав з подальшим нарощуванням там взаємодії.

Зимові Олімпійські ігри покликані поліпшити міжнародну репутацію Китаю та принести особисті дивіденди китайському лідеру Сі Цзіньпіню всередині країни, вразивши китайців черговими досягненнями країни на шляху до «китайської мрії». Та дії Росії стосовно України відкидають на Олімпійські ігри в Китаї велику російську тінь. 

Про те, чому зимові Олімпійські ігри — це не тільки розмова про спорт, читайте у статті Наталії Бутирської "Куди Олімпіада-2022 заведе Путіна?".