Путін посіяв недовіру серед західних лідерів — FT

Колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель свого часу описала президента Росії Владіміра Путіна як лідера, який використовує методи 19-го століття у 21-му столітті. Колишній канцлер Німеччини мала на увазі, що очільник Кремля є «людиною війни та націоналізму» в епоху, визначену законами та глобалізацією. Меркель сказала це після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році. Тепер уряди США та Великої Британії попереджають, що Путін готовий відкрити «найбільшу війну в Європі з 1945 року», розпочавши масштабне вторгнення в Україну, включаючи прямий напад на її столицю, пише Financial Times.

На минулих вихідних значна частина західної політичної еліти збиралася в Німеччині на Мюнхенській конференції з безпеки. Поряд з напругою та передчуттям небезпеки, однією з домінуючих емоцій на конференції була недовіра.

Багато дипломатів і політиків, переважно європейців, як і раніше відмовлялися вірити в дані розвідки про можливість вторгнення РФ в Україну. Скептики вважають, що бойові дії будуть стосуватися лише сходу України. Вони припускають, що мета Путіна — посилити політичний, економічний та психологічний тиск до точки, коли український уряд впаде сам або Захід піде на величезні дипломатичні поступки.

Тих, хто впевнений, що Путін ось-ось «зробить великі кроки» і розпочне повномасштабне вторгнення, спрямоване на повалення українського уряду, тривожить ще одне питання. Один високопоставлений політик сказав, що під час розмови зі своїм американським колегою про потенційну війну вони просто не могли повірити, що така проблема дійсно реальна.

Подібні діалоги містять тривожні сценарії. Західні чиновники вважають, якщо російські військові будуть атакувати або оточать Київ, вони, ймовірно, використають жорстоку тактику, яку Путін застосував у Грузії та Сирії. Це означатиме масове розгортання артилерії та повітряних сил — і можливість загибелі понад 50 тисяч військових і цивільних за тиждень. Як світ дійшов до такого?

На це питання є короткі та розлогі відповіді. У короткостроковій перспективі Білий дім був переконаний, що війна могла початися ще до Різдва. Відтоді зусилля адміністрації президента США Джо Байдена були спрямовані на те, щоб переконати Путіна відступити, давши зрозуміти, що очільник Кремля заплатить велику економічну та дипломатичну ціну за війну. США завжди песимістично ставилися до своїх шансів на успіх, але вирішили спробувати.

Зараз уряди Америки та Великої Британії вважають, що рішення про напад на Україну було прийнято минулого тижня. Вони розглянули варіант, що РФ свідомо розгортає кампанію психологічного тиску. Але сам масштаб військової підготовки Росії переконує їх у можливості вторгнення. Рішення розпочати війну не можна просто приховати. Крім того, відслідковуються нервові розмови серед російських військових, які вважають, що йдуть у бій.

Віра в те, що війна неминуча, ще більше підкріплюється недавніми подіями: посиленням бойових дій на сході України, збільшенням кількості кібератак, повідомленнями про те, що російські війська залишаться в Білорусі і що Росія проводить навчання з ядерної зброї, покликані залякати своїх супротивників.

«Це виглядає так, ніби сценарій фільму розігрується в кожній деталі», - сказав один високопоставлений європейський чиновник.

Зусилля для запобігання війні продовжуються. США вважають, що зараз вони намагаються змусити Путіна скасувати вже прийняте рішення.

Широке питання про те, як Європа опинилася на межі війни, стосується Мюнхенської конференції 2007 року. Саме там Путін виступив із агресивною промовою, засуджуючи глобальний порядок після холодної війни та використання сили США в Іраку та в усьому світі.

Майже через рік після конференції Росія розпочала війну в сусідній Грузії. У 2014 році відбувся перший напад на Україну та анексія Криму. Західні лідери пригрозили Росії тим, що Меркель назвала «масовими наслідками, економічними та політичними». Але РФ змогла жити під дією санкцій.

Якщо Путін зараз готовий ігнорувати загрозу нових західних санкцій, то, можливо, тому, що він уже чув такі погрози раніше. Повномасштабний напад на Україну, однак, стане визнанням його готовності застосувати силу та погодитися на відкриту конфронтацію із Заходом.

Після більш ніж 20 років при владі, у віці 69 років, Путін, можливо, зараз «турбується про свою політичну спадщину». Він висловив бажання «возз’єднати Росію». Повернення України в орбіту Москви можна розглядати як завершення історичного завдання.

Якщо Путін справді думає як політик 19-го століття, він вірить, що масове кровопролиття виправдано для «об’єднання нації». Однак багато аналітиків, включаючи російських лібералів, вважають, що Путін робить велику помилку, якщо вірить, що подібні війни все ще можливі в Європі.

Сьогодні агресія, вчинена російськими військами, буде записана на відео і транслюватиметься по всьому світу. Російська молодь користується тими ж технологічними та соціальними можливостями, як і молодь в Західній Європі. Чи справді населення РФ прийме небезпеку та моральну ганьбу, які можуть принести дії Путіна? Чи може Путін продовжувати використовувати методи 19-го століття в 21-му? Ймовірно, відповідь на це запитання буде відома вже найближчим часом, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Повна текстова версія виступу Володимира Зеленського у Мюнхені

Настала не війна і не мир, а мировійна, коли все більш незрозумілим стає завтрашній день. Хвилі від неї розійшлися по всьому світу: десятки та сотні виступів заполонили медіа. Захід обговорює можливість «допомогти» Путіну вийти з агресивної позиції, не «втративши обличчя». І це теж важливо, щоб не підвищувати градус протистояння. Але Мюнхен показав марність такої стратегії. Про стимули та стратегії сторін читайте у статті професора Георгія Почепцова «Мир як війна, а війна як мир».