Підтримати
Не зважаючи на те, яким шоком було вторгнення Росії в Україну, ніхто не може сказати, що це відбулося без попередження. Місяцями війська стягувалися до кордону. І задовго до того Росія посилала чіткі сигнали. Це відбувалося не лише на Сході України, а й в Криму, Грузії, а особливо в Сирії, де російські дії залишаються безкарними і викликали лише байдужість.
Про це пише Politico, додаючи, що сьогодні глобальна спільнота пожвавилася у підтримці України. Грізна хвиля західних санкцій створила відчутний тиск на російську економіку. Передове західне озброєння на мільярди доларів було відправлене, щоб зміцнити українську оборону. Втративши тисячі солдатів, а також більш ніж 550 танків, понад 1100 бронемашин і щонайменше 110 літаків, російські початкові цілі були повністю розбиті. Росія не зіштовхнулася з такою стіною опору з часів Холодної війни.
США і західні союзники заслуговують за це похвалу. Але також варто визнати, що Росія відчувала, що має право на вторгнення. І що це вторгнення призвело до переселення 11 мільйонів цивільних, коштувало життя тисячів людей і перетворило значні частини України в руїни. Багато років відповідь міжнародної спільноти на російську агресію була, м’яко кажучи, слабкою.
«Шлях до російського вторгнення в Україну був значною мірою прокладений нашою власною бездіяльністю», - йдеться в статті.
Війна ще далеко від свого завершення. А амбіції Владіміра Путіна все ще не розвіяні. Оскільки Захід шукає спосіб стримати Росію й зупинити її наступ, потрібно навчитися розуміти сигнали, які Росія вже зараз посилає. А також зробити корисні висновки з її кривавого семирічного втручання у війну в Сирії.
Це ще не вся війна
Кровопролиття в Україні тепер переходить в нову фазу. Українська армія за підтримки Заходу змогла перемогти у першому раунді. Але ще не час розслаблятися. Все, що світ бачив досі, могло бути тільки першим залпом довготривалої війни, в якій Кремль все ще може перемогти. Сирія демонструє, на скільки Росія здатна адаптуватися і грати в довгу гру.
Як і нещодавня спроба швидкого прориву в Україні, перша фаза російської військової інтервенції в Сирії зіштовхнулася з великими перешкодами. Під командуванням генерала Алєксандра Дворнікова російські сили спочатку почали завдавати удари з повітря по сирійським опозиційним силам, які загрожували самому виживанню режиму Башара Асада. Проводячи масивні бомбардування, Кремль сподівався, що армія сирійського диктатора швидко змінить ситуацію на полі битви. Але цього не сталося. Сухопутні війська режиму в Сирії виявилися не здатні проводити наступ навіть з підтримкою російської авіації. Зрештою, сирійський конфлікт з великою кількістю фронтів виявився нестерпним. Тому Росії довелося адаптуватися.
Дворніков, який зараз командує російськими військами в Україні, відомий під прізвиськом «Різник Сирії». Він належить до «старої гвардії», схильної до жорстоких тактик, які більше відповідають Середньовіччю ніж 21 століттю. Разом з тим, попри всі хаотичні бомбардування й облоги, Дворніков виявився стійким і здатним адаптовуватися.
Одним з проявів такої адаптації був пошук додаткових союзних сил на землі окрім корумпованої й некомпетентної армії Сирії. Невдовзі після початку вторгнення Росія почала відправляти невеликі загони «спецназа». Вони співпрацювали в основному не з сирійськими силами, а з ліванською «Хезболлою», яка здобула хорошу репутацію в перші роки сирійської війни. Коли російські бійці «спецназу» були виведені з Сирії, у декого з них були татуювання з шиїськими іконами на згадку про «братів по крові» з «Хезболли». З часом Росія почала реструктуризацію армії Сирії, змушуючи місцевих міністрів змінювати персонал і створювати абсолютно нові загони. Також на полі битви з’явилися російські найманці. Крім того, сирійські загони відправляли в Росію, де вони проходили спеціальну підготовку.
Росія знає, що Захід може втратити увагу
У випадку війни в Сирії, варто пам’ятати, що Захід перевів свою увагу на терористів «Ісламської держави», втомившись від конфлікту між режимом і опозицією. Крім того, він помилково був впевнений, що сирійська авантюра скоро стане «болотом» для Росії. І це дало Москві у 2016-2017 роках нові можливості.
В той час, як російські літаки бомбардували цивільних, російські дипломати почали використовувати термінологію ООН, зокрема, перейшли до риторики про «деескалацію». Російська несподіване й постійне просування «деескалації» стало найбільшим інструментом для поділу Сирії на так звані «зони деескалації» зусиллями міжнародної спільноти. Для світу перспектива початку затишшя після багатьох років кривавого хаосу, а також обіцянка гарантованого потоку гуманітарної допомоги в регіони, знищені інтенсивним конфліктом, здавалася привабливою. Тому російська пропозиція поділу Сирії була прийнята з радістю. Факт в тому, що США навіть напряму вели переговори по створення однієї з таких зон на півдні Сирії. Хоча всі добре знали, що для цього доведеться змусити своїх сирійських партнерів віддати територію Асаду.
А потім сталося неминуче, про що говорили як сирійці, так і аналітики. Ідея створення зон деескалації була фальшивкою. Вона дозволила режиму в Сирії спільно з російськими й іранськими союзниками захоплювати такі райони деескалації по одному. Три з чотирьох зон потрапили під облогу, їх обстріляли, перетворивши в руїни. А потім у 2018 році всі вони здалися. На півдні Сирії, де Вашингтон був «гарантом» згідно з угодою про деескалацію, американські сили змусили своїх місцевих союзників здатися. Четверта зона деескалації в Ідлібі існує й досі, але лише завдяки потужним військовим зусиллям Туреччини, яка захистила її від атак Асада.
Видання пише, що через низьку пропускну здатність і неуважність міжнародна спільнота погоджувалася на всі російські «перемир’я», гуманітарні «вікна» і «коридори», локалізовані процеси «примирення», а також на всі дипломатичні ініціативи на зразок Конституційного комітету за підтримки ООН. Це були лише російькій трюки, покликані просто виграти час, щоб розділяти й завойовувати.
Росію також включили в механізми ООН, через які вона отримала точні координати десятків лікарень на територіях Сирії під контролем опозиції. Російська армія використала ці дані, щоб знищити ці лікарні й педіатричні клініки одну за одною. ООН, зрештою, довелося почати розслідування всіх бомбардувань. Але генеральний секретар Антоніу Гутерреш піддавався постійному російському впливу, відкладаючи це розслідування. Зрештою, у висновках про російську участь у бомбардуванні лікарень так і не згадали.
Путін знає, що Захід уникає ризиків
Тож, попри все вище описане, Росія не зіштовхнулася з жодними наслідками. Жодна санкція не була запроваджена.
«Окрім цієї безкарності, варто також засвоїти два інші пов’язані між собою уроки: осуд не змушує Росію йти на поступки, а впевненість у безкарності живить її жагу до ще більшої агресії», - йдеться в статті.
Ніщо не викриває геополітичну співучасть Росії у злочинах в Сирії, як застосування хімічної зброї режимом Асада. З 2012 року було здійснено щонайменше 340 хімічних атак. Коли щонайменше 1400 цивільних були вбиті в Східній Гуті, саме російські дипломати стали тими «голубами миру», які переконали президента Барака Обаму нікого не карати. Пропозиція зібрати й знищити весь сирійських хімічний арсенал була лише тупим відволікання уваги. І адміністрація Обами купилася на цей трюк.
В подальші роки режим Асада здійснив 300 хімічних атак, застосовуючи, зокрема, зарин. А Обама пізніше сказав, що він «дуже пишається» своїм рішенням не завдавати удар по Сирії після застосування хімічної зброї у Східній Гуті в 2013-му. І це багато говорить про те, наскільки його мислення відірване від реальності. Варто розуміти, що Росія зробила висновки з цих епізодів. Вона тепер вважає, що бажання Заходу уникнути ризиків б’є будь-яку необхідність захистити базові норми.
Що все це означає для України?
Зрештою, Росія точно усвідомлює низьку пропускну здатність Заходу, його коротку увагу і схильність уникати ризиків. Зважаючи на відносні успіхи політики США і Європи з підтримки України, поширена самовпевненість і розмови про «перемогу» можуть поступово перерости в недбалість і неуважність. Власне, війна триває біля кордонів Росії, а не Америки. Москва грає в довгострокову гру, а не Вашингтон. Тому що війна проти України почалася 8 років тому, а не в лютому 2022-го. Чи будуть політики у Вашингтоні так само зосереджені на Україні й всіх найменших подіях на фронті через 6 місяців, як і сьогодні? Навряд чи.
Російська адаптація в Україні потенційно може мати різні форми. І їх важко передбачити. Кремль, швидше за все, вдасться до відправки більших контингентів російської армії чи й навіть залучить іноземних найманців.
«Але важливіше те, що Росія спробує заморозити нетермінові фронти, щоб сконцентрувати ресурси в місцях найвищого пріоритету. Москва може розворушити конфлікт в неочікуваних місцях, таких як Придністров’я, щоб відволікти увагу й створити нову невизначеність. Якщо Україну спішно захистить себе і навіть завдасть Росії великих втрат, Москва почне говорити про локальні режими припинення вогню. Але вони будуть порушені, засипані пропагандою і двозначністю, використані, щоб виграти час для перегрупування, а потім як виправдання для нової ескалації», - йдеться в статті.
Якщо ж Росія зможе консолідувати й розширити контроль над Донбасом, її здатність інвестувати в наступальну кампанію на одній лінії фронту за раз сильно зросте. Якими б не були привабливими майбутні заклики Москви до деескалації, Заходу потрібно бути дуже уважним до справжніх російських намірів і не повторювати помилки, допущені в Сирії. Зважаючи на те, що війна продовжиться ще кілька місяців, якщо не років у менш інтенсивній формі, США і Європі потрібно вже зараз чітко й публічно говорити про свої цілі в Україні. Двозначність приносить користь Росії, а не Україні.
Перейшовши до більш методичної кампанії менших масштабів, перемішаної з «припиненнями вогню» і операційними паузами, Росія зможе тільки покращити власні можливості з затягування війни. У свою чергу, Захід опинитися під тиском через необхідність підтримувати надзвичайно дорогу й вибагливу до ресурсів програму підтримки України. Лише за два місяці США витратили 33% своїх запасів ракет Javelin і 25% запасів ракет Stinger. Без потужного збільшення федеральних інвестицій у виробництво зброї на поповнення всього того, що було передано Україні, підуть роки. І в часи змагання між великими державами це дуже не вигідна позиція.
США також повинні визнати, що російське вторгнення в Україну - це частина ери безкарності, яка стала результатом багатьох років безкарного авторитаризму й злочинної агресії. Щоб накреслити червоні лінії й зміцнити глобальні норми, потрібні рішучі дії, готовність йти на ризик й довгострокова злагодженість. Сьогодні ж все залежить від України. Для Путіна, чиї позиції вдома значно кращі, ніж прийнято вважати у Вашингтоні чи Лондоні, продовження нинішнього курсу - це єдиний варіант.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google