The Economist: Війна в Україні - помста за тиху смерть імперії СРСР

Поділитися
The Economist: Війна в Україні - помста за тиху смерть імперії СРСР © Сергій Нужненко / Радіо Свобода
Навіть коли Путіна не стане, будь-якому його наступнику буде важко повернути Києву всі відірвані території й при цьому зберегти легітимність вдома.

Імперії - це завжди велика сила. Їхній занепад зазвичай супроводжується геополітичними конвульсіями й війнами. Крім того, їхні громадяни - це цілі народи, які живуть аж надто тісно один з одним. Перетворення імперії на низку національних держав з чітко визначеними суверенними народами й кордонами рідко проходить гладко і без великого конфлікту.

Вторгнення Росії в Україну саме такий випадок, - пише на сторінках The Economist професор Кембриджського університету Домінік Лівен. В 1880-х роках головний юридичний радник міністра закордонних справ Росії написав, що якби національний принцип, згідно з яким кожен народ має власну країну, був застосований до величезної території під контролем Романових, Габсбургів і Османів, це породило б хаос. Він мав рацію. Знадобилося дві світові війни, багато менших війн, геноцид і масштабні етнічні чистки, щоб перетворити імперську мапу Центральної і Східної Європи у повоєнну національну географію після 1945 року. Значна частина Близького Сходу досі страждає від наслідків занепаду Османської імперії. А Британська і Французька імперії лише на короткий час заповнили ту порожнечу, яка залишилася після Османів. Етнолінгвістичним й демократичним національним державам Європи були важко пустити коріння у світі, де приналежність традиційно визначалася місцевою громадою, релігією, династією й регіоном.

Наслідки краху імперії зазвичай проявляються через покоління чи й більше. Вихід Бангладеш зі складу Пакистану стався через 24 роки після розпаду Британської Індії. І попри те, що кінець Британської імперії відбувся відносно спокійно, пост-імперіалістичні конфлікти досі точаться на території від Ірландії, до Близького Сходу і Фіджі. Найгірший з них - це конфронтація Індії й Пакистану за Кашмір.

Найбільш страшним прикладом сповільненого впливу розпаду імперії стала міжвоєння Німеччина. Як і Росія в 1991 році, Німеччина в 1919-му стояла на колінах, але зберегла статус найпотужнішої держави в регіоні. Суміш з пост-імперіалістичних образ і відновлення сили призвело до розриву Версальського миру, що розпалило нову світову війну. І тут не обов’язково порівнювати Адольфа Гітлера і Владіміра Путіна. З Гітлером чи без нього Німеччина, цілком можливо, з часом поставила б під питання післявоєнний порядок в Східній і Центральній Європі.

Після 1945 року СРСР вижив як імперія. І тепер проявляються наслідки його розпаду. Було справжнім чудом, що імперія з такою кровожерливою історією й потужним апаратом спецслужб розпалася за період з 1985 до 1991 року майже без жодного пострілу, зробленого, щоб її захистити.

«Вторгнення в Україну - це запізніла помста старого апарату спецслужб СРСР за те, що він вважає 30 роками приниження, відступу й поразки», - йдеться в статті.

З західної точки зору, майже безкровний розпад радянського комунізму був майже казкою. З’явилося переконання, яка жахливо нагадувало європейські погляди перед 1914 роком, що сучасна західна цивілізація зупинила колесо історії, а ліберальні цінності нарешті здобули перемогу. Але для росіян 1990-ті роки не були казкою. Економіка і політичні інститути розпалися. Тривалість життя скоротилася. Росія перетворилася з супердержави в жебрака. Саме тому так багато росіян люблять Путіна.

Як це завжди відбувається, втрату радянської імперії найбільше оплакували її еліти. Це сильно поразило їхнє відчуття статусу, самоповаги й важливості для світової історії. Втрата контролю над Україною стало особливою трагедією для росіян. Адже цей контроль був ключем до існування Росії як імперії. Незалежність України в 1991 році визначила долю СРСР.

Автор визнає, що через всі ці причини, він був переконаний, що незалежна Україна може вижити лише за умови збереження хороших відносин між Росією і Заходом. Київ в такій ситуації міг діяти як міст між ними. Але коли Україні довелося обирати когось одного з них у 2014 році, сталася катастрофа.

Початкова стратегія Путіна провалилася. Він, напевне, тепер спробує завоювати весь Донбас, також шматок суходолу на півдні, щоб сполучити його з Кримом. Якщо йому це вдасться, Україна ніколи не прийме такий новий кордон як основу для довгострокового миру. Смілива війна за незалежність проти вторгнення російського монстра зіграє центральну роль в українському національному міфі. Навіть коли Путіна не буде в Кремлі, будь-якому майбутньому уряду Росії буде важко залишити Донбас, не кажучи вже про Крим, і при цьому зберегти легітимність. Якщо інші війни за кордони, такі як в Кашмірі, можуть бути орієнтиром, тоді російсько-українська війна може тривати в напівзамороженому стані десятиліттями, підриваючи міжнародну стабільність. Не виключено, що цей конфлікт переросте навіть у ядерне протистояння.

Поділитися
Дивіться спецтему:
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі