Ситуація навколо білоруської спортсменки Христини Тимановської - це подія, яку легше уявити на Олімпійських іграх у Токіо 1964 року, ніж на Олімпіаді 2021 року. Через кілька годин після того, як Тимановська отримала «притулок» у Польщі, білоруського активіста Віталія Шишова знайшли мертвим у київському парку, поліція не виключає версію вбивства.
Події цього тижня, після того, як у травні білоруський диктатор примусово посадив літак Ryanair, щоб захопити іншого опозиційного активіста, підкреслюють, як Олександр Лукашенко перетворює Білорусь на міжнародного вигнанця, пише Financial Times.
Ситуація з Тимановською сягає корінням у радянські часи. 24-річна спортсменка поскаржилася у соцмережах, що тренери «знайшли» для неї естафету, до якої вона не готувалася, оскільки інші білоруські спортсмени не пройшли достатньо допінг-тестів для участі у змаганнях (обставини, які вимагають розслідування).
Після того, як керівники команди спробували відправити її додому через те, що вони назвали «емоційним, психологічним станом», Тимановську захистила поліція Токіо, а Варшава запропонувала гуманітарну візу.
Ситуація викликає думки про диктаторські режими: очільником Олімпійського комітету Білорусі є Віктор Лукашенко, син Олександра Лукашенка. Свого часу син Саддама Хусейна Удей очолював олімпійські та футбольні асоціації Іраку.
Міжнародний олімпійський комітет заборонив обом Лукашенкам приїжджати до Токіо після того, як білоруські спортсмени звинуватили владу у політичній дискримінації. Білоруські спортсмени брали участь у протестах, які спалахнули після того, коли рік тому Лукашенко заявив про свою «перемогу» на виборах.
Відтоді було заарештовано близько 35 тисяч білорусів. Багато молодих людей покидають Білорусь. Віталій Шишов очолював Білоруський дім в Україні, який допомагає емігрантам рятуватися від переслідувань. Його друзі сказали, що за Шишовим стежили.
Про стеження говорив і активіст Роман Протасевич, перед тим як сісти на рейс із Греції до Литви, але літак примусово посадили в Мінську.
Опозиційна боротьба видає паранойю Лукашенка. Критики стверджують, що санкції Заходу лише загнали його в обійми президента Росії Володимира Путіна, в той час як білорусам стало гірше. Але Лукашенко роками грав з Брюсселем проти Москви, при цьому лише посилюючи владу.
Західні країни більше не налаштовані терпіти його жорстокого ставлення до власного народу та порушення закону, як вдома, так і за кордоном.
Світлана Тихановська, яку багато білорусів вважають справжнім переможцем минулорічних виборів, закликала Вашингтон та Лондон посилити санкції проти режиму Лукашенка.
Захід повинен прислухатися до цих закликів. ЄС пішов далі, ніж США та Велика Британія, запровадивши санкції не лише проти фізичних осіб, а й галузеві заходи, які забороняють імпорт білоруських нафтопродуктів та калію - найприбутковіший експорт країни.
Але необхідно усунути кілька лазівок, які обмежують дію галузевих санкцій. Так само, як Захід вже робив після вторгнення Росії в Україну, США та Велика Британія повинні запровадити галузеві санкції проти Білорусі.
Через три десятиліття після падіння Берлінської стіни білоруський режим виглядає як історична аномалія. Білоруси заслуговують солідарності Заходу, щоб режим Лукашенка нарешті прислухався до послання, яке виборці надіслали йому рік тому, резюмує видання.
Режим білоруського диктатора Алєксандра Лукашенка продовжує використовувати викрадення, захоплення заручників і політичні вбивства як засіб боротьби з інакомисленням та залякування опозиції.
У травні в аеропорту Мінська примусово посадили літак Ryanair, аби затримати засновника опозиційного Telegram-каналу NEXTA Романа Протасевича. Разом із журналістом затримали його дівчину Софію Сапегу. Після затримання Протасевича погрозами та катуванням змусили дати інтерв’ю із «каяттям».
Минулого тижня режим спробував взяти у заручники легкоатлетку Христину Тимановську, яка виступала на Олімпіаді в Токіо.
Представники білоруської збірної спробували депортувати легкоатлетку, але Тимановська відмовилася летіти і звернулася за допомогою до МОК.
Докладніше про те, як працює гібридна терористична атака, читайте у статті соціального психолога Олега Покальчука «Периферія мішені» у ZN.UA.