Периферія мішені

Боротьба з тероризмом починається з усунення першопричин.

2020: EU Security Union Strategy

Коли ви читаєте щось про черговий терористичний акт і вам здається, що вас це жодним чином не стосується (бо за формальними ознаками ви зовсім не схожі на об'єкт атаки), саме в цей момент ви стаєте основною ціллю терористів.

Від часів відчайдушних кинджальників, романтичних бомбістів, ідейних револьверщиків і аж до фанатичних шахідів та божевільних lonely wolves визначення тероризму і його цілі змінювалися неодноразово. Ключовими залишилися основні поняття: об’єкт атаки як centre of gravity (деякі професійні терміни краще залишити в оригіналі) цільової аудиторії та залякування широких мас населення, яке потенційно може підтримувати вищезгадану цільову аудиторію. Статистика терористичних актів свідчить, що сам акт ніколи не обмежується одним об'єктом, а завжди зачіпає технологічне і соціальне середовище.

Якщо проводити аналогію з військовими операціями — це відтинання основних сил противника від його тилів, руйнування логістики та деморалізація резерву.

Отже, в момент медійної фіксації події і вашого реагування на неї ви стаєте мішенню терористів. Основною.

Це зухвале парадоксальне твердження базується на різниці між масовим сприйняттям таких явищ (яке формується здебільшого політичними трилерами) і професійними дефініціями.

Є такий термін «арифметика тероризму». В цій логіці «5-3» не дорівнює двом. В арифметиці тероризму рівняння має такий вигляд: 5-3=20. У перекладі цивільною мовою це означає: друзі, родичі і просто добрі знайомі ліквідованих терористів із дуже високою ймовірністю стануть до тих самих лав, із яких вибули їхні (заарештовані чи страчені) близькі.

Тому щоразу, коли ви читаєте переможні реляції силових структур про те, що вони когось там ліквідували чи знешкодили, тримайте в голові арифметику і її «переможні» наслідки.

Конкретна подія, «казус Протасевича», з одного боку — повністю підтверджує цю «арифметичну» тезу. З іншого — з усією наочністю показує, яким чином модифікуються гібридні методи війни у сфері інформаційних та психологічних операцій.

Немає якоїсь спеціальної потреби додатково кваліфікувати затримання і публічні результати допиту Протасевича. В СРСР це називалося «розправою з інакодумцями», що породило масштабний дисидентський рух. Той факт, що політична Білорусь і надалі живе й діє за правилами Радянського Союзу, з одного боку — повертає нас до похмурої історичної спадщини, але з іншого — показує нам яскравий приклад модернізації сучасних гібридних загроз.

Подивімося уважніше на цю складову. Антитерористична концепція потребує розширення і вдосконалення відповідно до сучасних гібридних загроз. Особливо у сфері розширення її суспільної частини. Те, що зараз модно називати «залученням громадянського суспільства». Країни Балтії та Польща, наскільки я знаю з особистого досвіду, вирішують цю проблему дуже ефективно. Основна суперечність у тому, що тероризм удосконалюється швидше, ніж системи, які йому протистоять.

Але, перш ніж прийти до методологічної частини тексту, давайте поясню сам заголовок цього допису. Притямна частина суспільства пафосно, та загалом щиро обговорює жертву, яку нам показали. Ніхто не замислюється над тим, чому її показали саме вам. Якщо розглядати ціллю впливу білоруську опозицію, як це намагаються подати, то було б достатньо десятка флешок із цим інтерв'ю та докладним поясненням особистої перспективи тим, кому би ці флешки доставили. Оперативні можливості білоруського КДБ це дозволяють. Публічність в авторитарних країнах не має жодного практичного сенсу. Тому медійне явище «інтерв'ю з Протасевичем» розраховане не на внутрішню аудиторію, а на зовнішню.

Логіко-семантична конструкція тексту не відповідає вікові, статі, профілю інтерв’юера. Це очевидно навіть не дуже підготовленому глядачу. Такі речі не бувають випадковими помилками. Це — тип повідомлення. Це для того, щоб ви помітили і обговорювали.

Колись у Радянському Союзі у скульпторів була така технологія прийняття робіт, яка називалася «шостий палець». Наприклад, ви робите скульптуру й на одній нозі ліпите шість пальців. Пильна художня рада, що складалася з комуністів, які шукали недоліки, це помічала. Скульптор уклінно дякував партії та уряду за вчасно виявлену помилку, і роботу затверджували.

Вам показали те, що мусило вас шокувати. І ця масова реакція стовідсотково запрограмована й передбачена в усій цій операції. Ми бачимо лише верхівку айсберга.

В інформаційних операціях вживається таке поняття — «серії». Це послідовності дій, які приводять до очікуваного ефекту. Вони ніколи не бувають однотипними, але завжди враховують динаміку середовища та очікувані реакції цільових аудиторій.

Очевидність ситуації лишає поза увагою два дуже важливих чинники цієї трагедії. Це дівчина і батько жертви. Ми всі зосереджуємося (ну як усі, нам здається, що ми уособлюємо якусь значну величину) на конкретній особі з виразними слідами фізичних і психологічних тортур. На підставі цього кейсу, навіть лише через зовнішнє спостереження, цілком можна заповнити європейський формуляр із документування тортур.

Але подивімося трохи ширше. Периферія завжди атакується легше, ніж центр. Ефект може бути значно сильніший.

Усі подруги і дружини дисидентів в усіх країнах, які це подивилися, всі батьки дисидентів зазнали цілком очевидної психологічної атаки. Кожна з цих цільових аудиторій завагалася, чи не варто їм стримувати своїх близьких від такої долі. Звісно, якась частина, навпаки, радикалізується і стане дорослою, дієвішою. Але маса здригнеться.

Тобто в даному випадку вістря атаки спрямоване не на лідерів опозиції. (Хоча є деякі підстави брати це словосполучення в лапки.) Вістря атаки спрямоване на широкі маси прибічників змін, «тил» опозиції. І не лише білоруської.

Як усе це нас торкається, крім того, що суспільно-політична реакція суспільства — дуже керована й передбачувана?

По-перше, важливо змінити основні принципи, за якими об'єкти можливих терористичних посягань структуруються. Категорування цих об’єктів мусить враховувати специфіку сучасного інформаційного простору. Можна з високою ймовірністю припустити, що, крім Протасевича, в оперативній розробці і супроводі перебувають ще кілька схожих персон. За сукупністю обставин, остаточний вибір пав саме на нього.

Це означає, що можна виділити набір рис особистості, які в певний час можуть зробити її привабливою як мішень для спеціальних операцій противника. Розробка методики ідентифікації таких об'єктів і їх категорування з урахуванням положень базової проєктної загрози дуже на часі.

Компетентність більше не може зводитися лише до вдосконалення службових навиків і отримання чим більше інформації із закритим доступом.

Є питання формалізації об'єктів можливих терористичних посягань. Воно здається дуже бюрократичним на перший погляд, але це та нормативна база, яка дозволить класифікувати сучасний тероризм сучасними методами.

Тут є три складові — визначення проблеми, моніторинг, формування та позиціювання алгоритмів реакції на події у громадянському суспільстві. Проблема в тому, що термін «терористичне посягання» в сучасному правовому полі не визначений. Це приблизно як із поняттям «саботаж». Явище є, а статті в ККУ нема.

Потенційна жертва професійною мовою називається «об'єкт підвищеної небезпеки». Основний параметр — це привабливість, зовнішня або функціональна. У наш час, якщо ми говоримо про потенційні жертви, їхні впізнаваність, миловидність, статус є достатніми критеріями для первинного позиціювання. Якщо говорити докладніше, то це може бути такий класифікатор: пріоритет (експертна оцінка вразливості), сфера компетенції, динаміка, чинники впливу, ступінь захищеності.

Є таке поняття як «террогенність» наслідків. Якщо спостерігається достатня кількість ознак загроз, то прогноз наслідків може бути значно ефективніший. У нашому випадку конфліктність ситуації з Протасевичем безпосередньо впливає на дуже різні середовища, що безумовно передбачає ескалацію подальшого насильства.

Українська соціальна система характеризується власними террогенними чинниками, це понад десяток класів загроз. Але в них зовсім не враховується когнітивна сфера, яка сьогодні стає основним полем бойових дій неконвенційної війни.

З погляду сучасних технологій, тероризм повинен сприйматися як механізм соціального управління, що діє шляхом залякування суспільства. Чим слабший керівний механізми держави, тим ефективніший тероризм.

Проблема розпізнавання загроз терористичного характеру впирається у виробничу психологію старої бюрократії в силових структурах. Річ не у фізичному віці, а в бюрократичних підходах в умовах повної відсутності національної ідеології, яку належало б захищати. В бажанні просто допрацювати до пенсії, а там хай буде, що буде.

Важливо розуміти ще й таке. Шельмування Лукашенка як божевільного диктатора — можливо, цілком справедливе з клінічного погляду. Але залишає поза увагою той простий факт, що білоруське КДБ давно перебуває у прямому офіційному управлінні російського ФСБ. І що Лукашенко в таких справах сам нічого не вирішує. Ну хоча б тому, що це не його масштаб — суто з психологічного погляду, не кажучи про клініку. Нема ніякого Лукашенка і КДБ в цій трагічній історії. Є лише Путін і ФСБ.

Ну й не можна сприймати першу серію серіалу як усе кіно. Ніколи не поспішайте зі швидкими оцінками дійових осіб, ми вже мали досвід.