Країни все частіше легковажать небезпечним словом "війна" - NYT

Коли ракета далекої дії влучає у чиюсь столицю, зазвичай це розглядається як акт війни. Тому у листопаді, коли ракета з 3 була випущена в напрямку аеропорту Ер-Ріяда, ніхто не сумнівався в тому, що наспраді сталося. Саудівська Аравія останні два роки вела відкриту війну проти хуситів, які й випустили ракету.

Про це на сторінках New York Times пише журналіст Джошуа Кітінг, додаючи, що здебільшого гнів саудитів був направлений не на хуситів, а на Іран, який королівство підозрює у поставках ракет єменським бойовикам. Тегеран заперечує ці обвинувачення.

"Ми вважаємо це актом війни", - сказав міністр закордонних справ Саудівської Аравії Адель аль-Джубейр в ефірі CNN.

"Іран не може напрявляти ракети проти саудитських міст і чекати, що ми нічого не будемо робити", - додав він.

У своєму своєрідному дипломатичному "пострілі" Саудівська Аравія також висунула аналогічні звинувачення проти Лівану і його руху "Хезбола". Міністр з питань Перської затоки Тамер Аль-Сабхан сказав телеканалу l Arabiya, що його уряд розглядає агресивні вчинки "Хезболи" як "акт проголошення війни проти Саудівської Аравії з боку Лівана і ліванської партії диявола".

США теж стали частіше говорити про "акти війни", а також отримувати такі звинувачення з боку інших країн. У вересні міністр закордонних справ Північної Кореї Рі Йонг-хо сказав журналістам у Нью-Йорку, що його країна має повне право збивати американські бомбардувальники, "оскільки США оголосили нашій країні війну". Те, що північнокорейський дипломат назвав "проголошенням війни", насправді було повідомленням Дональда Трампа у Twitter, в якому він назвав диктатора Кім Чен Ина "маленьким ракетником, який не протримається довго".

Також сенатори Джон Маккейн і Бен Кардін називали втручання Росії у американські вибори в 2016 році "актом війни". В жовтні з ними погодилася представник США в ООН Ніккі Хейлі, оголосивши, що "коли одна країна втручається у вибори іншої, це воєнні дії".

"Акт війни" у традиційному розмінні - це дії, на які можна дати військову відповідь, це дещо за межею лінії, за якою топлять кораблі і вбивають ерцгерцогів. Але жоден з проголошених за минулий рік "актів війни" не призвів до реальної війни між країнами. І мало хто дійсно вірить, що так станеться. Так, напруга між Саудівською Аравією і Іраном зростає. Але відкритої військової конфронтації між ними немає. Північна Корея і США технічно вже у стані війни. Оскільки після закінчення Корейської війни в 1953 році жодна мирна угода не була підписана. Але жодна зі сторін з того часу, попри риторику лідерів, не наважувалися відкривати справжній вогонь. Тож яка справжня мета всіх цих драматичних заяв про "акти війни"?

В 19 столітті пруський генерал і стратег Карл фон Клаузевіц у своєму творі "Про війну" писав, що війна - це "продовження політики іншими методами". Цю тезу зазвичай трактують як твердження, що війна - це логічне продовження політичного конфлікту. Але частина про "інші методи" теж заслуговує уваги. Війна, за визначенням Фон Клаузевіца, характеризується "методами, які вона використовує": вбивствами, руйнаціями, Позбавленням волі і іншими діями, які у мирні часи розцінювалися б як злочин. Особливі умови війни роблять такі жорстокі вчинки виправданими чи й навіть благородними. Нідерландський вчений 17-го століття Хуго Гротіус, якого називають засновником міжнародного закону, стверджував у своїй праці "Правила війни і миру", що війни можуть бути юридично виправдані і що "для досягнення їхній цілей вони повинні використовувати силу і терор як найбільш ефективних агентів".

Тож "акт війни" - це момент переходу від одного виду політики, яка користується певним набором правил, до іншого. Промова Франкліна Рузвельта про "дату, заплямовану ганьбою", яку він проголосив у 1941 році, була таким моментом переходу. Американський президент тоді зауважував, що за день до атаки японців в Перл-Харбор, яка стала ключовим актом війни, "США були в стані миру" з Японією. Але після атаки існування ворожості стало очевидним, тому президент США попросив Конгрес проголосити, що з моменту падіння першої бомби "між США і Японською імперією почався період війни".

Сьогодні така риторика може здаватися дещо пафосною, оскільки країни рідко офіційно оголошують одна одній війну. У світі досі багато збройних конфліктів: від Афганістана до М'янми і Південного Судану. Не бракує також тероризму і політичного насильства. Але війн в традиційній формі, в яких національні уряди оголошують війну іншим, а армії відправляються на врожі території, більше не відбувається. Ворогуючі країни накладають один на одного економічні санкції, влаштовують кібератаки і фінансують ворогуючі табори бойовиків у Сирії чи Ємені. Це все ще "політика, яка ведеться іншими методами", але ці методи відрізняються від тих, які Фон Клаузевіц називав війною.

Для таких змін є багато пояснень: економічна глобалізація, висока вартість сучасного озброєння, столітній "цивілізаційний процес", описаний в книзі Гарвардського психолога Стівена Пінкера під назвою "Кращі ангели нашої природи". Але нещодавно експерти-юристи з Єльського університету Оона Хетавей і Скотт Шапіро в своїй книзі "Інтернаціоналісти" висунули цікаве твердження: уряди більше не проголошують один одному війни, тому що це незаконо. Вони вказують на пакт Келлогга-Бріана від 1928 року, яким більшість країн світу відмовилися від війни як інструменту національної політики. Цей документ історики і дослідники міжнародних відносин часто критикують, тому що невдовзі після його підписання почалася найкривавіша війна в історії людства.

Але Хетевей і Шапіро простежують ДНК угоди через Нюрберзький трибунал до створення ООН і сучасного (офіційного) стану миру, який триває вже досить довго. Навіть скептикам доведеться визнати, що все ж дещо у світі змінилося. Сьогодні війна розглядається як відхід від цивілізованої політики.

Очевидним ускладненням, звісно, є факт, що світові головні сили в певному розумінні завжди у стані війни. Росія Володимира Путіна використала гібридні методи, щоб дестабілізувати Україну і інших сусідів. Китай говорить про мир, в той час як відправляє сили в Південно-Китайське море. А вбивство у жовтні чотирьох американських солдатів із "зелених беретів" у Нігері (хоча більшість американців і не підозрювали про присутність армії США в цій країні) відкриває новий раунд дебатів про законність і цілі американської "війни проти тероризму", яка триває вже 16 років.

США не оголошували війну з часів Другої світової, але лишаються втягнутими в найбільш криваві конфлікти, здебільшого завдяки акту про "Дозвіл на використання військової сили", який був ухвалений після теракту 11 вересня 2001 року. Хоча бойові групи, проти яких цей акт був спрямований, більше не існують.

Коли хтось говорить про "акт війни" з боку іншого, це служить виправданням для певного плану дій. Це сигнал від урядів, який повинен згуртувти народ навколо прапора, закликати союзників на допомогу і застерегти ворогів від агресивних дій. Перчатки зняті, а надзвичайні насильницькі дії з цього моменту виправдані правильними намірами. Але коли війна так і не починається, коли немає Рубіконів, які можна перейти, а лінія між війню і миром не чітка, сила цього сигналу поступово згасає. І розмови про "війну" починають дорівнювати обміну образами.

Зараз ціна термінів, таких як "акт війни" і "проголошення війни" надзвичайно низька. Навіщо називати війною щось, що не передбачає відправку військових сил з метою змусити іншу силу здатися? Чому б не говорити в таких випадках про кризу? Автор зауважує, що легковажне ставлення до термінології може одного дня спровокувати дещо непоправне, а саме справжню війну.

Раніше видання New York Times писало, що спроба світу заборонити війни в минулому столітті була наївною, але дала певні плоди. Після Другої світової війни завоювання майже повністю зникли. Їхня кількість скоротилася до одного випадку на приблизно чотири роки. Захоплена площа скоротилася до в середньому 5772 квадратних милі на рік. І вірогідність, що кожне людське покоління зіштовхнеться із завоюванням за своє життя, скоротилася з 1,33% до 0,17%. Тобто це може статися раз чи двічі за століття.

Також колишній посол США в Україні Джон Гербст наголошував у статті для Atlantic Council, що саме Росія розпалює війну в Донбасі і про це варто пам'ятати. Москва веде війну низької інтенсивності в Донбасі, щоб дестабілізувати уряд в Україні, спричиняючи постійні українські втрати, захоплюючи шматок за шматком українську територію і створюючи тиск на економіку.