Чи руйнується світовий порядок, яким ми його знаємо, на наших очах? Є підстави так думати. У вихідні в Нью-Делі пройшов цьогорічний саміт G20, і лідери Росії і Китаю навіть не вважали за потрібне з'явитися на ньому.
Коло провідних індустріальних держав і країн, що розвиваються, лише зі скрипом узгодило підсумкове комюніке, яке містило в кращому випадку теплі слова про війну в Україні. При цьому лідером вільного світу виступив 80-річний президент США, якого переважна більшість американців не хотіли б бачити на чолі своєї країни знову. Але альтернатива - це Дональд Трамп, - пише Der Spiegel.
У той же час, північнокорейський лідер Кім Чен Ин, вочевидь, планує зустріч на вищому рівні з Владіміром Путіним, щоб обговорити постачання зброї і боєприпасів для продовження російської війни проти України. Путін давно веде бізнес з Іраном, безпілотники Тегерана тероризують українське цивільне населення вже багато місяців. А лідер Китаю Сі Цзіньпін з самого початку чітко дав зрозуміти, на чиєму він боці в конфлікті. Він вже рік не розмовляє з президентом США Джо Байденом. Але навесні Сі Цзіньпін здійснив триденний візит до свого «старого друга» Путіна в Москву.
«Союз світових політичних лиходіїв настільки міцний, що у Вашингтоні у вжиток повернулося слово, яке, здавалося, розчинилося в круговерті історії - «вісь зла»», - пише видання, нагадуючи, що президент Джорж Буш-молодший згадував цей термін після терактів 11 вересня 2001 року. Тоді до цієї осі він зарахував Ірак, Іран і КНДР.
Чи стала вісь зла сильнішою, демонструючи Заходу, на скільки він став слабким?
Зброя для диктатури кам’яної доби
Немає сумнівів, що Китай, Іран і Північна Корея намагаються скористатися ситуацією. Сі Цзіньпін розглядає війну в Україні як можливість зробити росіян молодшим партнером в альянсі проти США. Іран хоче вийти з-під жорсткого режиму американських санкцій за допомогою Путіна. А північнокорейському Кіму терміново потрібна сучасна російська зброя для його диктатури кам'яної ери.
«Тим не менш, було б передчасно співати сумну пісню про кінець Заходу і ліберального світового порядку. Адже пакт поганих хлопців - це, перш за все, пакт відчаю», - йдеться в статті.
Те, що лідер Китаю пропустив саміт G20 і тим самим принизив ненависного сусіда в Індії, можна розглядати як жест сили. На саміті, однак, звучала й інша інтерпретація, згідно з якою Сі Цзіньпін вирішив, що краще залишитися вдома через погану економічну ситуацію в його країні та внутрішню критику. Через непрозорий характер режиму у Пекіні, ймовірно, ніколи не вдасться остаточно з'ясувати, яка з інтерпретацій була правильною.
Однак, немає жодних сумнівів, що Китай бореться з гіркими економічними і демографічними проблемами. Країна переживає кризу на ринку нерухомості, багато молодих науковців не можуть знайти роботу. Успіх Комуністичної партії Китаю завжди базувався на забезпеченні зростаючого процвітання в обмін на лояльність населення. Як довго буде діяти ще цей соціальний контракт? Населення можна примусити до спокою на деякий час, приклад Ірану це доводить.
Але самокритика Заходу ґрунтується на набагато більш фундаментальному занепокоєнні: що, якщо ефективність автократії виявиться сильнішою, ніж схильна до хаосу демократія? Такі страхи не можна назвати повністю безпідставними, якщо поглянути на потрясіння років правління Дональда Трампа в США.
Ейфорія 90-х змінилася блюзом після 11 вересня
Тим не менш, є всі підстави довіряти ліберальній демократії та її здатності до самокорекції.
«Хто всерйоз вірить у майбутнє режиму, який б'є молодих жінок до смерті за те, що вони не хочуть носити хустки? Або кремлівського правителя, який спалює молодь своєї країни у війні, мета якої - відродити потьмянілі великодержавні фантазії минулого століття? В правителя який зараз сприяє тому, що найбільш кваліфіковані чоловіки і жінки масово залишають країну? Можна подумати, що залицяння Путіна до північнокорейського диктатора - це розумний тактичний хід. Але наскільки відчайдушним треба бути, щоб просити зброю в людини, якій ледве вдається прогодувати власний народ?», - йдеться в статті Der Spiegel.
Демократії Заходу, а особливо США, впродовж останніх трьох десятиліть нагадували пацієнта з маніакально-депресивним розладом. Крах комунізму й ейфорія 90-х змінилися похмурими настроями після 11 вересня: абсолютно безглузда війна в Іраку, фінансова криза і, нарешті, Дональд Трамп.
«Було б добре, якби ми всі змогли знайти шлях назад до середини: до самокритики, яка, однак, не переходить у пораженство», - пише німецьке видання.
Слова Джорджа Буша про «вісь зла» були фатальними, оскільки вони стали виправданням глибоко ірраціональної політики. Але Заходу все одно варто бути впевненим у собі, щоб розрізняти правильне і неправильне, добро і зло, хоч як це старомодно не звучить.