Підтримати
Скільки всього може статися за один день! За минулу добу лідер «Вагнера» Євгеній Прігожин оголосив про повстання проти Росії, заявив, що його сили захопили Ростов-на-Дону, і рушив зі своїми загонами на Москву. Однак після угоди, укладеної за посередництва Аляксандра Лукашенка, Кремль зняв свої звинувачення проти бунтівного лідера найманців, а Прігожин погодився відкликати своїх бойовиків і виїхати до Білорусі.
Як заколот Прігожина зміг зайти так далеко? І як його наслідки вплинуть на владу Владіміра Путіна і на російську війну проти України? Експерти Atlantic Council спробували пояснити, що події в Росії означають для режима Путіна, українського контрнаступу і партнерства між Москвою і Пекіном.
Якщо Прігожин не заплатить високу ціну, режим Путіна буде в серйозній небезпеці
Бунт Прігожина потрібно розглядати в кількох контекстах. По-перше, війна проти України розколола російську еліту на дві фракції: яструбів, які не хочуть нічого, крім захоплення Києва і військового параду на Хрещатику, і клептократів, які хочуть повернутися до стану речей, який існував до 24 лютого 2022 року.
«Нічого з цього не станеться, тому ніхто не задоволений. З цих двох фракцій яструби набагато потужніші і становлять серйознішу загрозу для режиму. Це ставить Путіна в дуже хитке становище, незалежно від того, чим закінчився бунт Прігожина», - вважає старший науковий співробітник Євразійського центру Atlantic Council і експерт Техаського університету в Арлінгтоні Браян Вітмор.
По-друге, бунт Прігожина також ілюструє небезпеку путінської «венчурної зовнішньої політики», яка передає ключові завдання номінально приватним суб'єктам поза межами звичайної субординації. Російська система базується не на інституціях, а на неформальних патронажних мережах, де Путін грає роль найвищого арбітра. Коли Путін сильний, такий підхід працює до певної міри. Але коли Путін ослаблений, він може вийти з-під контролю.
По-третє, «криша» Прігожина в цій неформальній системі відвернулася від нього. Генерал Сєргей Суровікін і чеченський лідер Рамзан Кадиров вже виступили проти нього. Також важко уявити, щоб командир Росгвардії Віктор Золотов став на бік Пригожина, а не Путіна. Це, ймовірно, пояснює тактичний відступ ватажка найманців «Вагнера». Але навіть якщо безпосередня криза буде вирішена, її першопричина продовжить послаблювати режим.
«По-четверте, якщо Пригожин не заплатить високу ціну за свій бунт, це поставить режим Путіна під серйозну загрозу. Це пов'язано з тим, що політичні зміни в Росії відбуваються за наявності трьох факторів: розділеної еліти (галочка), незадоволеної громадськості (галочка) і відсутності страху. Якщо страх буде вилучений з рівняння, то режим опиниться в небезпеці», - вважає Вітмор.
На його думку вчинок Прігожина ще більше підірве військові можливості Росії у війні проти України саме тоді, коли Київ нарощує свій контрнаступ. Російська еліта не поводиться так, ніби розраховує на перемогу у цій війні.
Це був 1917 чи 1991 рік?
Що означає для Путіна і для війни Росії проти України швидкий і, вочевидь, завершений заколот Прігожина? Це був момент 1917 року чи жалюгідний провал, подібний до спроби перевороту проти останнього радянського лідера Міхаіла Горбачова в серпні 1991 року?
«З точки зору кількості наявних сил, у Прігожина не було жодного шансу. Путін командує регулярною російською армією і військово-повітряними силами, Національною гвардією та іншими збройними формуваннями, які теоретично перебувають під командуванням уряду. Але цар Микола II також мав перевагу сили, коли впав у лютому 1917 року, так само як і Тимчасовий уряд, коли не витримав тиск більшовиків Леніна в листопаді 1917 року», - коментує колишній посол США в Польщі Деніел Фрід.
Проблема, з якою зіткнулися російський цар і лідер Тимчасового уряду Алєксандра Керенський, полягала не в наявності сили в теорії, а в її існуванні на практиці. Царський режим був застарілим, підірваним багатьма факторами, але особливо поразкою у Першій світовій війні. Уряд Керенського застряг у цій війні і також зазнав невдачі. Перед поваленням цар і Керенський втратили довіру російського суспільства і величезної частини держави, якою вони номінально керували.
На думку Фріда, в цьому полягає і проблема Путіна: Прігожин підняв заколот на знак протесту проти ще однієї невдалої російської війни, війни Путіна проти України. Втім, ватажок найманців «Вагнера» розвернув свої війська, так і не дійшовши до Москви. Схоже, він уклав якусь угоду. Але з ким і про що?
«Яких би домовленостей не досяг Прігожин, авторитет Путіна ослаб, як і у випадку Горбачова після того, як Борис Єльцин розгромив спробу державного перевороту в 1991 році. Але у 1991 році путч провалився. Прігожину, здається, щось вдалося», - зауважує Фрід.
Російська війна проти України йде погано. І критика Прігожина, який вважає цю війну невиправданою, а російське військове керівництво - некомпетентним, зараз сильніші, ніж будь-коли. Можливо, це не момент 1917 року для Росії. Але гарячий подих поразки наближається до Путіна.
Після заколоту російські солдати зіткнулися з кризою довіри
Звісно, важко сказати, що саме сталося під час так званого бунту Прігожина, який був відкликаний після переговорів з Лукашенком. Від того, чи зможуть Путін і його еліти згуртуватися для відновлення домінування після відкритого виклику, будуть залежати подальші події і те, чи похитнуться російські війська на полі бою в Україні.
«Авторитарні режими на кшталт путінського покладаються на створення відчуття невразливості, а виклики від таких польових командирів, як Прігожин, ставлять цей міф під сумнів», - коментує науковий співробітник Євразійського центру Atlantic Council Даг Кляйн.
Якщо після відступу Прігожина бійці «Вагнера» швидко повернуться на фронт, Київ навряд чи зможе скористатися тотальним хаосом в таборі ворога. Але сам факт, що значна частина військ Москви виявилася не лояльною до Росії, матиме реальний вплив на полі бою. А російські військові будуть змушені ще більше, ніж раніше, сумніватися, наскільки вони можуть довіряти тим, з ким мають воювати пліч-о-пліч.
Путінський режим, можливо, і витримав виклик Прігожина, але майже кожен аспект цього епізоду вказує на те, що російська система крихка, як ніколи раніше. Все це сталося тому, що Росія катастрофічно програє у своїй війні проти України. І головна частина українського контрнаступу ще попереду.
Перемога Лукашенка, яка може підірвати його становище в Білорусі
Коли Лукашенко в суботу заявив, що домовився з Прігожиним, це стало приголомшливим поворотом. Сам ватажок найманців підтвердив розворот вагнерівських колон і повернення їх на окуповану частину України. Несподіване посередництво Лукашенка може дещо зміцнити його позиції зараз. Але в довгостроковій перспективі його режим теж зіштовхнеться з наслідками заколоту «Вагнера», - вважає білоруська журналістка і дослідниця Ганна Любакова.
Дедалі більша немотивація і деморалізація діями Росії може викликати занепокоєння у владної вертикалі, військових колах і серед еліт Білорусі. А хаотичний розвиток подій у сусідній країні призведе до того, що політика та рішення Лукашенка будуть піддаватися сумніву. З ослабленням влади Путіна режим у Мінську може опинитися в ситуації, коли його підтримка з боку Росії зменшиться.
Від початку повномасштабного вторгнення Лукашенко декларував непохитну лояльність Кремлю. Він дозволяв атакувати Україну з білоруської території, ігноруючи бажання більшості білорусів. Лукашенко зробив ризиковану ставку на швидку перемогу Росії у війні проти України, по суті, поставивши все на цей результат. Пропаганда в Білорусі стверджувала, що Росія не може програти. Однак збройне повстання Прігожина свідчить про політичну кризу всередині Росії і руйнує міф про російську непереможність.
Білоруські демократичні сили та полк імені Кастуся Калиновського, який воює в Україні проти російських військ, використали ці хаотичні події, щоб закликати еліти та військових стати на їхній бік. Святлана Ціхановськая вкотре заявила, що це можливість звільнити Білорусь від диктатури. Повстання «Вагнера» стане для неї ще одним аргументом, щоб представити Росію як джерело нестабільності і конфліктів. Вона апелює до білорусів, які хочуть триматися подалі від війни проти України.
Україна може скористатися російською розгубленістю
Найкращий шанс для України на успішний контрнаступ - це атакувати вглиб російського тилу і змусити росіян відступити з їхньої багатошарової лінії оборони, яка простягається на тисячу кілометрів, щоб не бути оточеними і відрізаними від своїх ліній постачання.
«Навряд чи навіть найсміливіші представники українського військового керівництва коли-небудь уявляли собі атаку на штаб-квартиру Південного військового округу Росії в Ростові-на-Дону, звідки Росія керує війною в Україні, але це саме те, що зробило раптове повстання групи «Вагнера», - підкреслює полковник ВПС США у відставці Джон Барранко.
Якими б не були справжні мотиви Прігожина чи результат його заколоту, кілька речей залишаються очевидними: в російському тилу панує величезна плутанина, і будь-яка довіра рядових російських солдатів до свого керівництва зникла. Як тільки армія втрачає довіру до своїх лідерів, моральний дух падає, а разом з ним і воля до боротьби. Група «Вагнера» скоро зникне, а це був найефективніший підрозділ, який воював на боці росіян проти України. Ще не відомо, що чекає найманців: їхні підрозділи поглине російська армія чи вони будуть розформовані, а бійців розподілять між різними російськими формуваннями.
«Коли завдаєш удар королю, краще, щоб він був смертельний»
Деякі речі незмінні цьому мінливому світі, і одна з них полягає в тому, що лише відносно невелика кількість людей приймає всі важливі рішення в Росії. І в кожної такої людини є багато грошей, багато зброї або і того, і іншого. У певні моменти історії ці еліти змагаються між собою, щоб визначити, хто з них стоїть вище. В результаті хтось стає головним, дехто гине, а інші підкоряються. Нещодавні події слід розуміти як останній епізод у цій багатовіковій історії.
«Угода, яка зупинила безпосередню загрозу з боку «Вагнера» для Москви і відправила Прігожина до Білорусі, навряд чи стане кінцем цієї історії. Це лише початок», - вважає колишній заступник помічника міністра оборони США зі спеціальних операцій і боротьби з тероризмом Вільям Вешлер.
Може здатися, що Путін переміг. Але його ослабив як сам факт заколоту Прігожина, так і те, що все закінчилося лише шляхом переговорів і компромісу, а не публічною демонстрацією грубої сили. Росіяни найбільше з усіх державних інститутів шанують свою армію. І за Путіна цю армію знову принизили, виставивши корумпованими, неефективними і некомпетентними. Як і після провалу у спробі захопити Київ торік, Путіну потрібно зосередитися на тому, щоб зміцнити своє становище серед тієї невеликої групи росіян, застосувавши грубу силу. Від цього буде залежати його виживання. Ті, хто вперто сподівається, що російська війна проти України закінчиться шляхом переговорів, і далі будуть розчаровуватися.
«Що ж до самого Прігожина, то йому варто замислитися над відомим застереженням Ральфа Волдо Емерсона: «Коли ви нападаєте на короля, ви повинні його вбити». Дійсно, на даний момент йому, можливо, варто триматися подалі від вікон на верхніх поверхах, оскільки в останні роки вороги Путіна часто були особливо незграбними біля них», - вважає Вешлер.
Прігожин - диявол, якого Китай не знає
Китай готується до цілого ряду політичних і військових наслідків на тлі українського контрнаступу. Але він, схоже, здивований бунтом Прігожина. Пекін намагатиметься публічно не ставати ні на чий бік у внутрішньополітичній боротьбі в Росії. Проте авторитетні державні ЗМІ, такі як «Женьмін Жибао», натякають, що Пекін хотів би, щоб Путін переміг Прігожина. І таку китайську позицію зрозуміти зовсім не важко. Нинішній лідер Росії був надійним прихильником відносин з Китаєм, має глибокі особисті зв'язки з китайським керівництвом, змирився з роллю Москви як молодшого партнера Пекіна і до цього часу значною мірою підтримував політичну стабільність всередині Росії, - пояснює старший науковий співробітник Atlantic Council Джозеф Вебстер.
Прігожин - це диявол, якого Пекін не знає. Керівник групи найманців «Вагнера» має мінливий темперамент, з яким китайському керівництву було б важко впоратися. Пекін, ймовірно, також був стурбований його коментарем про те, що Росії «потрібно вирвати сторінку з книги Північної Кореї», оскільки Китай не може дозволити собі ще одну ядерну державу-ізгоя на своїх кордонах. Експерт зауважує, що на момент написання його коментаря, Путін, схоже, вже переміг. А Прігожин вирушив у вигнання в Білорусь.
Втім, якщо ватажок «Вагнера» колись спробує відновити свою спробу державного перевороту, Китай не зможе підтримати Путіна, надавши йому розвідувальні дані. Це було б надто ризиковано. Хоч у Прігожина складні і часто конфліктні відносини з російськими спецслужбами, він, схоже, має зв'язки з елементами ГРУ, а також з іншими силовими структурами Росії. Приголомшливе просування «Вагнера» говорить про щонайменше мовчазну згоду деяких фігур у російській військовій розвідці. Більше того, «Вагнер» і ГРУ мали спільну базу в Краснодарському краї Росії ще у 2020 році.
«Відповідно, якщо китайські спецслужби обміняються розвідданими з російськими колегами про антипутінських змовників, вони зіштовхнуться з високою ймовірністю викриття і ризикують завдати довгострокової шкоди двостороннім відносинам, якщо «антипутін» очолить владну вертикаль в Росії. Більше того, обмін будь-якими розвідувальними даними про потенційних організаторів перевороту не лише ризикує скомпрометувати методи і джерела, але й стане визнанням того, що спецслужби КНР шпигують всередині Росії», - пояснює експерт.
Якщо ситуація знову загостриться, Пекін може спробувати дозволити Кремлю перекинути війська з Центральної Азії до Москви за негласною домовленістю. У Таджикистані перебуває до 7 тисяч російських військових, а ще 500 - дислокуються в Киргизстані.
«Китай міг би запропонувати гарантії безпеки урядам країн Центральної Азії, що опосередковано дозволило б Кремлю ще більше скоротити свої сили в регіоні і перекинути їх до Москви. Однак, такі зусилля несуть ризики для Кремля і Чжуннаньхая і може виявитися неефективним. Доля Путіна значною мірою визначатиметься лояльністю його підлеглих, а не кількістю солдатів у Москві», - пояснює експерт.
На його думку, в разі повторного загострення Сі Цзіньпін, швидше за все, обмежиться лише вербальною підтримкою Путіна, яку він може висловити особисто. Але не більше. Втім, без значного ризику для себе Пекін не зможе вплинути на події в Росії.
Що означає спроба перевороту Прігожина для контрнаступу України?
Захоплення «Вагнером» штабу Південного військового округу в Ростові-на-Дону, який значною мірою слугував передовим командним центром російських військових зусиль, погіршить своєчасний контроль над російськими військами. Заплутаний або порушений ланцюг командування суттєво вплине на здатність російських військових вести ефективну глибоку оборону і перешкоджатиме скоординованій відповіді на українські наступальні зусилля, - пояснює асистент програми «Передова оборона» в Atlantic Council Джейкоб Мезі.
«Блокпости, встановлені російським урядом, і навіть навмисне пошкодження траси М4, призначеної для стримування «Вагнера», також обмежать здатність російських військових перекидати сили і засоби між фронтами в Україні», - вважає Мезі, вказуючи на повідомлення про те, що що деякі російські підрозділи не протидіяли початковому маршу «Вагнера». Це теж може знизити впевненість Москви у лояльності своїх військ і офіцерів.
Хоч бунт Прігожина виявився нетривалим, він все одно створить слабкі місця в командній структурі російської армії, які Україна може використати на полі бою.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google