Підтримати
Росія вже шість тижнів поспіль намагається ракетними ударами знищити енергетичну інфраструктуру України. В Москві прямо зізнаються, що роблять це для того, щоб зламати українців морально і змусити Київ сісти за стіл переговорів. Але чи це спрацює?
Ще в 1994 році ветеран війни в Перській затоці майор ВПС США Томас Гріффіт захистив дисертацію під назвою «Стратегічні удари по національним системам енергопостачання». В своїй роботі він проаналізував ефективність ударів по електромережах для досягнення військових і політичних цілей. Зокрема, він оцінив досвід Другої світової війни, а також війн в Кореї (було знищено 90% мережі Північної Кореї), у В’єтнамі (85-90%), а також під час першої війни США проти Іраку (понад 90%).
Вплив на армію
Гріффіт підкреслює, що практика бомбардування електромереж застосовувалася з 1930-х років і зазвичай переслідувала чотири основі мети: деморалізувати цивільне населення, підвищити ціну для політичного керівництва і змусити його змінити поведінку, створити перешкоди для військових операцій і підірвати оборонне виробництво.
«Втрата електромережі не дуже вплине на армію з трьох причин. Перш за все, на військових споживачів припадає відносно невелика частина національної електроенергії. Наприклад, в США ціле Міноборони споживає лише приблизно 1% електроенергії. І в основному вона йде на периферійні функції, такі як обігрів і кондиціонування. Лише незначна частина енергії використовується для забезпечення важливих функцій, таких як комп’ютерне обчислення чи комунікації. Попри те, що військові споживачі беруть мало з мережі, вони мають пріоритетний статус. Це означає, що якщо хоч якась електроенергія буде доступна в національній мережі, військові, швидше за все, її зможуть використати», - йдеться в дисертації Гріффіта.
Він також підкреслює, що більшість сухопутних тактичний підрозділів завжди покладаються на власні джерела енергії. Тож якщо сухопутні, морські чи авіаційні військові бази через ворожі удари втратять доступ до електроенергії, вони, швидше за все, будуть забезпечені аварійними генераторами. Гріффіт підкреслює, що військові можуть використовувати генератори, здатні виробляти до 1500 кВТ, які можуть працювати впродовж тривалого часу.
«Під час Корейської і В’єтнамської війн американські сили майже повністю покладалися на генератори, тому що місцеві системи електрозабезпечення не могли дати необхідну потужність», - пояснював військовий.
В своїй дисертації майор Гріффіт зауважує, що удари по електростанціям і мережам може принести тактичну користь, створивши тимчасове спантеличення. Але загалом їхній вплив буде мінімальним. Тому що військові все одно будуть мати доступ до електроенергії, скільки б її не лишилося в країні. Крім того, вони будуть мати альтернативні джерела забезпечення.
Зупинка оборонної промисловості
На думку Гріффіта, найбільш переконливий аргумент на користь ударів по електромережам - це мета уповільнити або зупинити оборонне виробництво. Після Другої світової війни Аналіз стратегічних бомбардувань силами США (USSBS) рекомендував знищувати електромережі, але лише в контексті впливу на оборонне виробництво як важливого фактору для перемоги у війні над країною, яка не здатна імпортувати.
«А тому бомбардування електромереж для впливу на виробництво найбільш ефективне в разі тотальної війни на виснаження проти великої держави. Натомість, у короткій війні, в якій ворог має запаси військових матеріалів, зупинка оборонного виробництва не вплине на здобуття перемоги. В обмеженій війні проти невеликої країни з зовнішньою підтримкою такі атаки теж не дадуть результату через здатність країни замінити втрату енергії збільшенням імпорту і розпорошенням виробництва, що продемонстрували Північна Корея і Північний В’єтнам після знищення їхніх мереж», - йдеться в дисертації.
Майор Гріффіт також пояснює, що обстріли мереж і електростанцій також пов’язані зі стратегією підвищення ціни для політичного керівництва. Створення проблем для цивільного населення розглядається як спосіб вплинути на лідерів і змусити їх змінити свою політику. Саме такою була логіка бомбардувань у В’єтнамі і Кореї. Але в обох випадках зусилля не були успішними. І, на думку американського військового, навряд чи такі операції принесуть бажані результати в майбутньому. На думку Гріффіта, для цього існує кілька причин.
«Перша з них - це націоналізм і високий рівень рішучості країн в будь-якому конфлікті. Він перекреслює звичний розрахунок ціни і вигоди, яким можуть користуватися країни за межами конфлікту. Якщо регіон або питання в конфлікті належить до важливих національних інтересів, тоді пошкодження електромережі не переважить ту ціну, яку лідери країни готові заплатити», - пояснює майор Гріффіт в своїй дисертації.
Також він вказує на те, що під час війни політичні лідери не схильні змінювати взятий ними курс. Тому що така зміна буде означати втрату престижу і політичної влади. І цього вони можуть боятися більше, ніж «поразки» у війні.
«Втрата електромережі навряд чи переважить ціну, яку політичне керівнцтво готове заплатити», - вважає американський військовий.
Майор Гріффіт робить висновок, що удари по енергетичній інфраструктурі може бути корисною для досягнення військових цілей, але лише за певних умов. По-перше, країна, яку атакують, повинна бути уразливою до таких руйнацій. Її система повинна бути дуже централізованою і не мати зв’язків з іншими системами. По-друге, стратегія бомбардувань повинна бути зосереджена на зупинці оборонного виробництва в довгостроковій перспективі.
«Завдавати удари по електромережах, щоб підірвати моральний дух цивільних, збільшити ціну для лідерів чи вплинути на військових - це буде марною місією і контрпродуктивною з точки зору політичних цілей війни», - робить висновок Гріффіт.
Як захистити електромережу?
Він також вказує на кілька способів, як країни можуть відреагувати на удари по їхній інфраструктурі електропостачання. Наприклад, з належним рівнем підготовки, можна зробити свою систему менш вразливою. Можна збудувати невеликі генеруючі станції і сполучити їх між собою в систему. Звісно, такий підхід вимагає багато часу і грошей. Крім того, його варто застосовувати до початку будь-якого конфлікту. Однак, є й інші методи, які застосовувалися в розпал війни.
«Один з них - це укріпити будівлі, в яких розміщені генеруючі потужності, або, як робили Німеччина і Японія в часи Другої світової війни, збудувати вибухостійкі стіни навколо важливого обладнання. Серед інших способів захисту об’єктів - використання камуфляжу чи створення підземних активів. USSBS виявив одну таку підземну станцію в Німеччині після війни. Також повідомлялося, що у Північному В’єтнамі їх було п’ять. Операторів можна навчити швидко перенаправляти потік електроенергії. Також можна купити запасне обладнання і виділити національні ресурси для пришвидшення відбудови системи», - йдеться в дисертації.
Раніше аналітики RAND Corp теж зауважували, що удари по Україні за допомогою ракет і іранських безпілотників не врятує Росію від поразки у війні. В аналітичному центрі зауважили, що російські удари, безусмовно, створять проблеми для українців. Але Москві не варто розраховувати, що це зламає їх морально і змусить тиснути на власне політичне керівництво.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google