В Україні облік новонароджених-відмовників ведеться в контексті «пакунків малюка» – експертка

Сьогодні Україна тринадцятий раз відзначає День усиновлення. Минулого року українці всиновили 986 дітей, іноземці - 248. Найбажанішими для усиновителів залишаються здорові малюки без великої кількості сиблінгів. Про проблеми усиновлення маленьких українців редакторці відділу соціум ZN.UA Аллі Котляр розповіла експертка з прав дитини Людмила Волинець.

Відповідаючи на запитання, чи збільшується кількість малюків, від яких матері відмовляються в пологовому будинку, на тлі «посилення» традиційних причин наслідками пандемії коронавируса, Волинець відзначає:

«Точної цифри я не маю. Але знаю, що вона в межах 350-400 дітей. Це те, що фіксується як відмови».

За словами експертки, до 2000 року дітей-відмовників щорічно було близько двох тисяч. Жінка могла написати в пологовому будинку заяву про те, що відмовляється від виховання дитини і не заперечує проти її усиновлення, звідси починався облік.

Але з 2004 року ситуація змінилася, тепер жінки, які не хочуть виховувати своїх дітей, пишуть заяву, що не забиратимуть їх із медичної установи. Тепер це стосується не лише новонароджених, і таку статистику ніхто не веде.

«Трапляються також ситуації, коли жінка, народивши, втікає, не залишивши жодного документа. Або ж надходить у пологовий будинок без документів. І тоді в медичних записах значиться ім'я, яке жінка вирішила назвати. Тобто тепер  цей показник складніший, і фіксується далеко не все», - пояснює Волинець.

Зараз облік новонароджених, від яких відмовилися в пологовому будинку, ведеться переважно в контексті «пакунків малюка». Вважається, що кількість відмов зменшилася завдяки цій ініціативі. Таке твердження експертка вважає маніпуляцією певними життєвими обставинами і документами.

«Офіційної інформації про те, скільки дітей втрачають батьків через те, що ті не хочуть їх виховувати, немає. Було б добре, якби держава рахувала, скільки батьків щорічно дають згоду на усиновлення їх дітей іншими людьми. Такої статистики теж немає», - додає Волинець.

Станом на сьогодні статус дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, за статистикою Мінсоцполітики, мають 68 тисяч дітей. Але на обліку з усиновлення перебувають лише понад 11 тисяч дітей.

Справа в тому, що за законом опікун дитини може не дати згоди на її усиновлення. Під опікою зараз перебувають близько 50 тисяч дітей. Опіка, за даними Мінсоцполітики, зазвичай сімейна: коли діти осиротіли не внаслідок асоціальності батьків, а, наприклад, унаслідок їхньої смерті.

Традиційно дітей віком до п'яти років, здорових і без братів-сестер, по всій країні - не більше двох десятків, каже Людмила Волинець.

«Чому? Потрібно розуміти, як дитина втрачає батьківську опіку, за винятком випадків смерті батьків. Наприклад, через відмову матері забрати його з медзакладу тощо », - пояснює експертка.

Від моменту, коли дитина реально втрачає сім'ю, до моменту, коли вона з'являється в базі на усиновлення, проходить щонайменше два роки, а іноді - все дитяче життя.

Наскільки тривалий цей період, залежить від ефективності законів, а також від наявності й готовності тих, хто забезпечує їх виконання. Тому, якщо сьогодні лише дві третини ОТГ забезпечені кадрами, і немає положення про службу у справах дітей у територіальних громадах, це і є частковим поясненням, чому процес розтягується в часі.

«А в усиновителів свої закони. Умовно я поділяю  їх на дві групи. Тих, хто хоче всиновити якомога молодшу дитину, таким чином замінюючи її народження. І тих, хто зустрів дитину без сім'ї та став  мужньо боротися за те, аби  вона отримала  статус  і її потім можна було всиновити. Безліч дітей у країні долають цей шлях, щонайменше, два роки, і тому їхній шанс потрапити до усиновителів, котрі  хочуть найменшеньких, істотно знижується», - зазначає експертка.

У Мінсоцполітики заявляють, що подали законопроєкти до Верховної Ради, однак вказаних проблем ці документи не вирішують.

Наприклад, один з них присвячений тому, що інтернатів в країні не повинно бути. Ідея хороша, але в законопроєкті зводиться до того, що із законодавства вилучається слово «інтернат» - його не має бути ніде, ні в якому вигляді. Водночас залишається норма закону про те, що якщо дитина - підкидьок, то процес її усиновлення, який триває близько трьох місяців, можна почати не раніше, ніж за два місяці. А де дитина має знаходитися ці п'ять місяців? На це автор не звертає уваги.

Якщо законодавство стосовно дітей побудовано таким чином, що є періоди, коли дитина вже не в своїй родині, але ще не в прийомній, виникає питання: де вона має бути? Найпоширеніша відповідь - в прийомній сім'ї.

«Я не проти. Тоді в країні їх має налічуватися  не менше семи тисяч. Але за п'ять років законодавчого існування реально їх з’явилося всього 220. При тому  що ОТГ – понад 1400. В такому вигляді, в якому виписане законодавство, патронат не працює», - додає Людмила Волинець.

Говорячи про те, чи змінилася кількість бажаючих усиновити дітей, експертка нагадує, що через зміни в системі обліку значно зменшується група дітей віком до п'яти років.

«У 2019 році постановою Кабміну ухвалено рішення про обов'язкову підготовку кандидатів в усиновителі. Але при цьому процес не організували так, аби не перешкоджати бажанню всиновити дитину. Все це разом призвело до зменшення охочих усиновляти», - підсумовує Волинець.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Україні близько 15 тисяч дітей потребують сімейного влаштування, але їх «не бачать» – експертка

Більше про те, чи стало менше дітей, які потребують сім'ї, і чому офіційна статистика не відображає реальність, читайте в інтерв'ю Алли Котляр з експертеою з прав дитини Людмилою Волинець «Хороші історії є. Але не всі їх можна розповісти – передісторія занадто трагічна» для читачів ZN.UA.