В Україні близько 15 тисяч дітей потребують сімейного влаштування, але їх «не бачать» – експертка

Сьогодні Україна тринадцятий раз відзначає День усиновлення. За цей час жодній українській владі не вдалося зробити державним пріоритетом дитину та сім'ю.

Упродовж 10 років кількість усиновлень неухильно падала. У 2009 році, коли країна вперше відзначила День усиновлення, українці всиновили 2 381 дитину, а іноземці – 1 426. У 2020-му – 986 і 248 відповідно, тобто загналом втричі менше.

Не кращі справи і з альтернативними формами влаштування дітей в сім'ю – прийомними сім'ями та дитячими будинками сімейного типу (ДБСТ). МИнулого року перестали функціонувати 288 прийомних сімей, на зміну їм прийшла лише 171. Закрився 61 ДБСТ, створено було 82. Кількість дітей у цих сімейних формах збільшилася лише на 431 дитину.

«І не тому, що дітей, котрі потребують сімейного влаштування, в Україні стало значно менше, як стверджує Мінсоцполітики. На жаль, з низки причин офіційна статистика не відбиває їхньої реальної кількості. А тому, що процеси влаштування дитини в сім’ю гальмуються штучно», - наголошує експертка з прав дитини Людмила Волинець у розмові з редакторкою відділу соціум ZN.UA Аллою Котляр.

На думку Волинець, не варто очікувати зменшення кількості дітей-безбатченків, коли в країні зростають смертність населення працездатного віку; злочинність та кількість осіб, які відбувають покарання. А шлях до сирітства дитини з одним із батьків удвічі коротший, ніж у тих, хто має обох зареєстрованих батьків.

«Дитина без батьків – завжди похідна від якісного стану дорослого суспільства, а не від кількісного, як стверджує Мінсоцполітики, вважаючи, що зі зниженням  народжуваності  зменшується й кількість дітей-сиріт  та позбавлених батьківської опіки. Сирітство – більш інтегрований показник. Це наслідок процесів у дорослому суспільстві, які призводять до усунення від батьківських обов'язків», - каже Волинець.

Реальної статистики за кількістю дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування в нашій країні немає. Діти роками чекають на рішення суду, переходять з однієї установи до іншої, утримуються в лікарнях за соціальними показниками. Офіційна статистика враховує лише тих, кого держава визнала сиротами або позбавленими батьківського піклування. Як приклад Волинець наводить ситуацію, коли бажаючих взяти під опіку немає, а сім'я дитини – глибоко асоціальна.

Станом на сьогодні в Україні створено понад 1,4 тисячі територіальних громад, та чи всі вони мають прийомні сім'ї, ДБСТ та вільний ресурс, щоб влаштувати туди дитину, запитується експертка.

«Мають зійтися дві якості – розуміння проблем дитини та  пошук найкращої форми. І ця найкраща  форма має бути в органу опіки та піклування, який приймає рішення. Якщо є бажання діяти в інтересах дитини, але влаштувати її нікуди, то кращі  інтереси дитини ніколи не будуть забезпечені. Треба  дивитися на речі реально», - пояснює Людмила Волинець.

Кількість прийомних сімей та ДБСТ зменшується, кількість дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, не визнаних такими державою – збільшується. І це серйозна проблема. За словами експертки, майже в кожній прийомній сім'ї та ДБСТ є діти без статусу та фінансового забезпечення. Таких дітей нікуди більше влаштувати, і вони живуть коштом інших дітей, яких держава визнала і платить гроші.

Дуже часто орган опіки та піклування вважає, що йому вигідніше оформити дитину під опіку, тому що не потрібно здійснювати соціальний супровід, оплачувати послуги опікуна.

«Так трапляється тому, що в центрі не бачать реального стану речей, не розуміють, що відбувається, і не хочуть регулювати законодавство під нові ситуації. Наприклад, під судову реформу, яка різко загальмувала розгляд цивільних справ, зокрема з набуття дітьми статусу дитини-сироти, позбавленої  батьківського піклування,  або з питань  усиновлення», - додає Людмила Волинець.

Згідно зі свіжою статистикою, у першому півріччі 2021-го українці всиновили 542 дитини. Але цей самий період співпав з великою кампанією передачі повноважень щодо дітей від райдержадміністрацій в ОТГ. Експертка сумнівається, що цей процес аж ніяк не позначився на цифрі.

Під час процесу ліквідували управління усиновлення в обласних службах у справах дітей. Їх передали обласним структурам Нацсоцсервісслужби, скоротивши кількість співробітників.

Відповідаючи на запитання про те, хто зараз уповноважений займатися питаннями усиновлення на місцях, Волинець каже:

«Ніхто. Якщо розглядати всиновлення з моменту появи кандидатів в усиновителі. Якщо з моменту втрати дитиною сім’ї – то територіальні служби у справах дітей. А їх у багатьох ОТГ створили суто  формально. Рішення прийняли, та людей не набирають. І не планують це робити. Недавно Мінсоцполітики офіційно визнало, що в 5% громад узагалі не створено таких служб».

На думку експертки, зараз в Україні близько 15 тисяч дітей не мають статусу, який повинні мати – їх не виявили; суди не ухвалили рішень; деякі діти вже не в сім'ях, але роками перебувають в санаторіях; деякі без статусу – у прийомних сім'ях та ДБСТ.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Новонародженого, якого залишили у «вікні життя» львівської дитячої лікарні, готові усиновити 18 пар

Більше про те, чи стало менше дітей, які потребують сім'ї, і чому офіційна статистика не відображає реальність, читайте в інтерв'ю Алли Котляр з експертеою з прав дитини Людмилою Волинець «Хороші історії є. Але не всі їх можна розповісти – передісторія занадто трагічна» для читачів ZN.UA.