Як Україна виконує положення Конвенції ООН про права дитини – аналіз правозахисників

Сьогодні виповнюється 30 років від дня ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини. За цей час жодній українській владі не вдалося зробити дитину в сім’ю пріоритетом держави, наголошують експерти «Української мережі за права дитини».

«У своїй діяльності наша організація орієнтується на вразливі групи дітей, на допомогу сім’ям, які потрапили в скрутні життєві обставини. У цьому контексті жодна стаття Конвенції повністю не виконується, на кожне досягнення знаходяться численні «але»», - наголошує членкиня правління УМПД, директорка БО «Надія і житло для дітей» Галина Постолюк.

Переклад тексту Конвенції через 30 років залишається подекуди некоректним, а місцями дискримінаційним, зазначають експерти. Наприклад, у статті 23 згадується «неповноцінна дитина» замість «дитини з інвалідністю».

Правозахисники наголошували на важливості роботи МЗС над офіційним перекладом Конвенції і його узгодження з ЮНІСЕФ, однак такі звернення ігноруються, пояснює членкиня правління УМПД, директорка організації «Партнерство «Кожній дитині»» Василина Дибайло

Найсуттєвіше недотримання положень Конвенції фахівці називають розворот реформи деінституціалізації, старт якій дала «Нацстратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки».

За словами фахівців організації, зробивши прорив у розвитку альтернативних форм виховання дитини, Україна знову повернулася на десятиліття назад, не спромігшись відмовитися від радянської системи інтернатів. 

Серед iнших провалів, на яких акцентують увагу експерти Мережі, такі: кількість усиновлених в Україні дітей впродовж десяти років щороку падає; на офіційному рівні лунає, що дитина з інвалідністю має бути відокремлена від інших і навчатися в спецшколі, а не в інклюзивному класі загальноосвітнього закладу.

Крім того, у дітей з інвалідністю в Україні немає рівного доступу до послуг. Найперше – через проблему з діагностикою.

«За статистикою, в Україні близько 2% дітей мають інвалідність, а в США – понад 6%. Це не тому, що в Америці складніші дитячі хвороби, а тому, що і методи діагностики, і розуміння самого поняття інвалідності та належних послуг, які потребують діти, там набагато ширше. Через звуженість медичної моделі інвалідності велика кількість дітей в Україні недоотримує навіть ту недолугу підтримку, яка є», - говорить заступниця голови правління УМПД, очільниця ГО «Соціальна синергія» Маріанна Онуфрик.

Звичайно, є і позитивні напрацювання щодо виконання Україною Конвенції ООН про права дитини, але загалом результати невтішні. Тому Українська мережа за права дитини закликає владу пропрацьовувати кожну статтю Конвенції на результат заради забезпечення прав і найкращих інтересів дитини в Україні.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Україні критична ситуація із захистом прав дітей-експерт

У Міжнародний день захисту дітей чиновники радісно звітують про досягнення, перекручуючи кожен на свою користь сенс насправді сумних цифр. Кабмін із нагоди свята підвищить виплати при народженні дитини (а як же без популізму?) і прийме низку важливих, але не доопрацьованих документів, які в недалекому майбутньому створять купу проблем.

Тим часом для експертів, громадських організацій, для тих, хто постійно працює у сфері захисту прав дитини і щодня зіштовхується з їх порушенням, 1 червня – не свято. Це сумний день, тяжка праця і привід хоча б раз на рік привернути увагу громадськості до дитячих тем. 

Докладніше про побудову системи, в якій тисячі дитячих історій по всій країні не перетворюватимуться на трагедію, читайте у статті Алли Котляр «Чужі діти» для читачів ZN.UA.