Підтримати
Останнім часом багато з тих, хто на Заході спостерігає за подіями в Україні, почали непокоїтися, що хід війни може розвернутися на користь Росії. Масивний артилерійський вогонь дозволя російським військам хоч і повільно, але просуватися вперед на Донбасі. Росія змогла залучити нові сили і намагається створити доконаний факт на місцях, який би відповідав її імперським амбіціям, роздаючи свої паспорти на захоплених територіях.
Кремль, швидше за все, має намір назавжди окупувати схід і південь України, а потім влаштувати наступ на Одесу, яка залишається головним портом України і торговельним вузлом, який з’єднує країну з усім світом. Але якщо подивитися на ширшу картинку, ситуація не така вже й сприятлива для Москви.
Про це в статті для Foreign Affairs пишуть директор кафедри з міжнародних справ Фонду Кербера, екс-голова німецького Фонду Маршалла Ліна Фікс і професор історії Католицького університету Америки, науковий співробітник німецького Фонду Маршалла Майкл Кіммедж, який також працював у Держдепартаменті в 2014-2016 роках.
Список українських військових досягнень довгий і продовжує розширюватися. Армія України перемогла у битві за Київ, успішно захистила Миколаїв, зробивши Одесу недосяжною ціллю для загарбників, а також здобула успіх в обороні Харкова. Останні російські успіхи в порівнянні дрібні. І на відміну від Кремля, Київ переслідує чітку стратегічну мету, мораль його військових висока, а Захід надає підтримку. Якщо армія України цього літа відвоює ще більше територій, сила Києва продовжить зростати. Правда в тому, що попри деякі невдачі, Україна все ще може перемогти, хоч масштаб цієї перемоги, швидше за все, буде обмеженим.
Найбільш вірогідним сценарієм буде те, що автори називають «невеликою перемогою». Україна витіснить Росію з західного узбережжя Дніпра, встановить периметри оборони навколо регіонів, підконтрольних російським військам на сході й півдні, а також захистить доступ до Чорного моря. З часом українська армія може піти в наступ і зламати сухопутне сполучення між територією Росії і окупованим Кримом. Зрештою, Україна може відновити статус-кво, який існував до початку російського вторгнення у лютому. Це буде не та перемога, яка змінить весь світ і про яку мріють західні вчені. Але той факт, що менша і слабша з військової точки зору країна змогла зупинити імперію, все одно вплине на світ. Тому що це стане доказом, що успішний опір проти могутнього агресора можливий.
Звісно ж, існує і сценарій «великої перемоги», за яким війна закінчиться повністю на українських умовах. Це означає, що український суверенітет буде відновлений. А Крим і та частина Донбасу, яку Росія окупувала ще в 2014 році, повернуться до законного власника. На думку авторів, це менш вірогідно. Тому що атакувати важче, ніж оборонятися. І йдеться про контроль над величезною і добре укріпленою територією. В крайньому випадку, Росія буде з усіх сил триматися за Крим. Тому що півострів, де базується Чорноморський флот РФ, став символом «відновлення» російського глобального статусу після розпаду СРСР. Тож Путін навряд чи відпустить Крим без відчайдушної битви.
У будь-якому випадку, після будь-якої з версій перемоги України буде ще «наступний день». Росія не змириться ані зі своєю поразкою, а ні з результатами переговорів про закінчення війни, якщо її не змусять. Будь-яка українська перемога посилить непримиренність Росії. Відновивши військові можливості, Москва використає наратив про приниження, щоб переконати російське суспільство підтримати нову спробу встановити контроль над Україною. Навіть програвши у війні, Путін не залишить українську державу в спокої. Він не буде просто так стояти осторонь і спостерігати на повну інтеграцію України з Заходом. Тому українська перемога буде вимагати не ослаблення західної підтримки, а ще більшого її посилення.
Невелика перемога
Щоб здобути «невелику перемогу» і відновити статус-кво, який існував до лютого, Україні потрібно здобути успіх на півдні і сході. В Київській і Харківській областях українські сили змусили російську армію тактично відступити. Такого ж результату буде важче добитися в Херсоні чи Маріуполі, де Росія зміцнює свої позиції. Але в України є перевага в чисельності резервів. Її військові добре організовані і ними керує хороше командування. А мотивованість українців взагалі поза сумнівом. Сама природа російського вторгнення робить так, щоб в України була вся необхідна воля до боротьби. Київ також користується допомогою найсильніших армій світу, зокрема США. У нього є доступ до даних західної розвідки про російські плани і позиції військ. Армія України вже змусила Росію заплатити високу ціну, завдавши їй тяжких втрат серед особового складу й техніки. Якщо цього літа вона зможе поєднати свою вогневу силу і людські резерви, з’явиться можливість провести контрнаступ на Донбасі й знищити сухопутне сполучення між Кримом і Росією.
У свою чергу, Росія вже вичерпала більшу частину своїх військових активів включно з технікою і боєприпасами. Хоча в неї все ще є резерви, які можна відправити на поле битви. Виснаження російської армії помітне по її солдатах. Багато підрозділів зазнали таких тяжких втрат, що стали неефективними. Не виключено, що російська мораль може бути вищою, ніж вважають спостерігачі. Її важко виміряти точно. Втім, вона точно нижча, ніж українська мораль. Росія воює, тому що так вирішила. Корупція і вертикальна структура командування в російській армії підривають зусилля військ. Це нелегка війна для Росії.
Однак, вона все ж проводить поступову мобілізацію, стягуючи резервістів і спеціалістів, при цьому уникаючи масового призову. Це вплине на хід війни. У Путіна все ще є варіант масової мобілізації і формального оголошення війни, щоб використати всю силу російської армії. Але мобілізація, підготовка і передислокація необхідного матеріального забезпечення займе час. Тож ключова мета стратегії України - це створити факти на місцях і зробити ціну їх зміни аж занадто високою для Росії. Для цього знадобиться потужний український наступ у найближчі 2-3 місяці.
Війна після війни
Поєднання військових невдач і тиску санкцій може, зрештою, змусити Москву скоротити свої цілі. Тож розумне перемир’я може бути досяжним. Але, швидше за все, довгострокова мирна угода неприйнятна для Путіна. Росія вже поводиться з захопленими нею регіонами так, ніби це російська територія, а не як розмінною монетою на потенційних мирних переговорах. Експерти в сфері російської розвідки Андрєй Солдатов й Іріна Бороган кажуть, що у Кремлі хочуть більше війни, а не менше.
Тому Україна і Захід повинні розуміти, що Росія не змириться з поразкою. Після невеликої української перемоги восени цього року може початися нове російське вторгнення в 2023 році. Росії доведеться перегрупувати свої сили, що буде нелегко під тиском санкцій. Навіть більш важливим завданням для Путіна, ніж його імперські завоювання, буде збереження влади. Тому що автократи, які програють війни, часто закінчують погано. Путін може тимчасово змиритися з тим, що його відкинули до позицій, які в нього були перед вторгненням. Але він точно не змириться з втратою України назавжди. Він може продовжити вести бої невеликих масштабів, влаштовувати ракетні обстріли й бомбардування за допомогою авіації, поки після часткової чи повної мобілізації не надійде підкріплення. Або ж Путін може цинічно використати перемир’я, щоб виграти час, ведучи порожні переговори. Саме це він робив до вторгнення 24 лютого.
У свою чергу, щоб стримати майбутні російські атаки, Україна, швидше за все, попросить про збільшення поставок зброї. Заходу буде важко задовольнити ці українські потреби, оскільки Росія буде добиватися ослаблення санкцій, при цьому намагаючись внести розкол між Вашингтоном і його союзниками. Теоретично, Захід міг би надати Україні гарантії безпеки в обмін на її нейтральний статус. Однак, Росія, швидше за все, спробує випробувати на міцність ці обіцянки, відновивши атаку. Тому й ослаблення санкцій, якщо воно взагалі буде, потрібно проводити дуже повільно. «Не довіряй і перевіряй» - таким має бути гасло, коли йдеться про відносини з путінською Росією.
Ще один ризик полягає в тому, що навіть невелика українська перемога може супроводжуватися ядерними погрозами Путіна. Російський автократ відійшов від правил Холодної війни, використовуючи ядерну зброю з політичних міркувань, а не з огляду на національну безпеку. Щоб залякати своїх ворогів, він може наказати провести технічну підготовку до потенційного застосування ядерного арсеналу. Захід повинен відреагувати на такі погрози стримуванням, пославши чіткий сигнал, що Путін нічого не доб’ється, якщо завдасть ядерний удар. Якщо це не спрацює, і російський автократ виконає свої погрози, НАТО повинен розглянути обмежену реакцію за допомогою звичайного озброєння або проти російських сил на території України, або в самій Росії. До того часу Заходу потрібно збудувати широку коаліцію, щоб засудити і стримати ядерні погрози, поєднуючи санкції з погрозами дати відповідь на путінські ядерні натяки. Китай не приєднається до цих зусиль, але, боячись ядерної нестабільності, він може схвалити задум.
І, нарешті, якщо Україна здобуде невелику перемогу, Київ і його партнери повинні готуватися до багаторічного конфлікту. Президент Володимир Зеленський порівняв післявоєнну Україну з Ізраїлем, який повністю орієнтований на самооборону. Путін тим часом, продовжить шукати уразливі місця Заходу. Після санкцій, запроваджених 2014 року, він втручався у президентські вибори в США. Так само він спробує поєднати кібератаки, дезінформацію і «активні заходи», щоб нашкодити політичним партіям і лідерам, які не подобаються Росії. Путін буде намагатися підірвати внутрішню стабільність «антиросійських» країн. Заходу доведеться стримувати Росію у найближчому майбутньому. Зрештою, він не може нічого зробити, щоб вплинути на Москву зсередини. Лишається тільки протистояти їй і чекати, коли там з’явиться менш войовнича влада.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google