Washington Post: На півночі України війна триває по-іншому

Глибокі траншеї і розкидані спостережні пости позначають український кордон з Росією на півночі. Але вони не могли стримати колони танків, які перетнули кордон 24 лютого.

Тепер, коли російську армію відкинули на свою територію, прикордонники в Чернігівській області насторожено спостерігають, як їхні вороги знову стягують війська і техніку, - пише Washington Post. Тут війна проходить не так, як в інших регіонах України, де російська армія закріпилася на українській землі. На Чернігівщині йде транскордонна війна. Російські танки тупо обстрілюють українські села. Кулі летять через безлюдну землю під час спорадичних перестрілок.

«Кордон вже не ніколи не буде таким, як раніше. Якщо раніше тут був лише протитанковий рів, тепер всю територію замінують», - сказав виданню 30-річний Сергій Хоменко, який командує патрульним підрозділом в прикордонному селі, в якому він виріс.

Хоменко і його підлеглі більше не мають вихідних. Вони живуть на болотах і в лісах, через які проходить кордон, воюючи не лише з росіянами, а й «з комарами завбільшки з кулак». Вони користувалися спеціальними засобами. Але Хоменко каже, що комари вже звикли до них. Минуло 7 тижнів після того, як російська армія відступила з Чернігівської області. На зміну зимі прийшла весна. А десятки тисяч переселенців повернулися додому після відновлення доріг і державних служб.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Війська РФ знову обстріляли прикордонні населені пункти Сумської та Чернігівської області

У прикордонній службі України кажуть, що все це відбулося надто рано. Щодня з російського боку в Чернігівську область прилітає від 2 до 8 снарядів, - каже заступник командира прикордонників у регіоні Олександр Середа. Українським військовим постійно доводиться відповідати на вогонь через кордон.

«В будь-якому випадку, ми готуємося до повторного вторгнення. Вони атакують наші позиції й міста. Росіяни навіть не думають дотримуватися якихось правил бою», - сказав Середа.

Аналогічна динаміка спостерігається в сусідній Сумській області, яку російські війська покинули тоді ж, коли й Чернігів. І в Харкові, де українська армія намагається вигнати ворога за лінію кордону, місцеві чиновники кажуть, що очікують трансформації війни. І що скоро підготовка до оборони замінить гарячі бої. В минулому відносини між жителями по обидва боки кордону були хоч і напружені, але тісні. Сімейні зв’язки були глибокі. Але анексія Криму в 2014 році, а також початок війни на Донбасі, створили напругу між сусідами.

«Колись родичі, друзі і знайомі приходили з Росії з хорошими намірами», - каже Хоменко.

Але після того, як в лютому почалося російське вторгнення, такий стан речей став немислимим.

«Тепер кордон политий ріками крові. Це меморіал тих, хто загинув. Ця лінія тепер асоціюється з життями, принесеними в жертву», - пояснив Середа.

В селі Тихоновичі на самому кордоні, де живе близько 600 людей, двох молодих хлопців, які служили прикордонниками, вбили в останні дні перед російським відступом. Андрій Самусенко і Антон Мягкий були друзями з дитинства. Їм обом було по 30 років. І в обох залишилися сім’ї, які їх любили. Їхні колеги точно знають, як вони померли. Тому що солдати Росії зняли все на відео і розмістили в Telegram-каналі. На відео видно, як росіяни стріляли з гранатомета по пікапу прикордонників, а потім добивали тих, хто вижив.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Росіяни стягують техніку до кордону з північчю України — The Washington Post

Дружина Самусенка - 35-річна Ніна - тепер ростить п’ятьох доньок сама. Вона також на третьому місяці вагітності. Пара зачала дитину за ніч до початку війни. Ніна сподівається, що її шоста дитина буде хлопчиком. Сусіди намагалися їй допомогти, Але вона надто розбита горем. Коли репортери намагалися поговорити з нею про чоловіка, перш ніж розплакатися вона змогла сказали лише три слова: «Він був найкращим». Трохи далі вздовж вулиці живе сім’я Антона Мягкого. Його бабуся - 68-річна Галина Петрівна - особливо захоплюється онуком. Вона знає точно, скільки днів минуло після вбивства Антона, після його поховання і після початку вторгнення. Вона ставить те ж саме питання, що і багато українців: «Чому?»

«Скільки молодих людей було втрачено, заради чого? Я не розумію їхньої мети. Нащо вони нас постійно бомблять? Чого вони чекають? Що ми здамося?» - каже жінка.

Люди в Тихоновичах й інших прикордонних селах віддають все, що може тільки допомогти прикордонникам. Вони готують для бійців їжу, а цивільні чоловіки допомагають в патрулюванні.

«Якщо скажеш, що тобі потрібне молоко, вони принесуть цілий бідон», - сказав Хоменко.

Пам’ятаючи, як легко російські війська перетнули кордон, більшість жителів готуються до нового вторгнення.

«Люди насторожені. Вони чують, що росіяни знову зміцнюються», - каже 45-річний мер села Анатолій Бондаренко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Війська РФ з мінометів обстріляли прикордонні райони Чернігівської області — ОК «Північ»

В день вторгнення у лютому Бондаренко отримав повідомлення з села, розташованого ближче до кордону, про наступ Росії. Він зателефонував кожному жителю свого села, наказавши ховатися. А потім він заховав всі свої документи. Три танки приїхали і збили стовп електропостачання. Деякі місцеві жителі вийшли проти російських солдатів, які поводилися розгублено. Попри суперечки з місцевими, росіяни продовжили наступ на Чернігів. Вони оточили, але так і не змогли захопити місто. Впродовж березня російські літаки й артилерія безжально обстрілювали й бомбардували Чернігів, де живе 300 тисяч людей. По головному відділенню прикордонників в області вдарили щонайменше 30 разів. Будівля сильно пошкоджена. Але більшість цілей Росії взагалі були невійськовими. Вони обстріляли житлові будинки, продуктові магазини, школи. Більше 700 цивільних були вбиті, каже мер міста.

У селах війна змінила ставлення до кордону. Колись це була уявна лінія, якою ніхто не переймався. Тепер люди розглядають її як межу між ними і ордою загарбників.

«Після початку великої війни навіть ті, в кого були брати й сестри в Росії, припинили з ними спілкуватися», - сказав Бондаренко, чия дружина родом з села на російському боці.

Її подруга нещодавно зателефонувала їй і сказала, що не вірить у російські бомбардування Чернігова. І що українцям треба дивитися російські канали, щоб «знати правду».

«Інколи я вмикаю телевізор і дивлюсь російські канали. І розумію, що треба мати залізні нерви і бути психічно здоровим. Тому що людина зі слабкими нервами може розбити телевізор. Це неможливо дивитися. Як тільки я вмикаю ці канали, одразу стаю злим і вимикаю їх. Вони просто зомбі», - сказав Бондаренко.