ЗОЛОТИЙ КЛЮЧИК НАМАЛЬОВАНО ЧИ МОЖНА БУДЕ ВіДіМКНУТИ НИМ ДВЕРі В МАЙБУТНЄ?

Ставлення до безпритульних у нашому суспільстві неоднозначне. В одних вони викликають жалість, в інших — мало не огиду і бажання відмежуватися. Більшість людей сприймають бездомних дітей як потенційних злочинців, наркоманів, алкоголіків. Підстави для подобного є. Проте наша держава робить ганебно мало профілактичних кроків, практично не намагається виправити ситуацію на початковій стадії. А либонь маленькі волоцюжки, жебраки та паче з ними поки що аж ніяк не невиправні маргінали. Напевно, варто лише показати їм, що світ не обмежується вокзалом, підвалом, дитячим приймальником- розподільником і міліцією.

На початку квітня цього року тридцять дітей, котрі перебували в одеському притулку «Світлий дім», десять днів відвідували творчо- навчальні майстер-класи, організовані фондом «Мистецтво, культура й наука» та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні за сприяння посольства Королівства Нідерланди, Київської держадміністрації та столичної соціальної служби. Результат перевершив найсміливіші сподівання. Діти продемонстрували такі творчі здібності, свободу мислення, інтелектуальний потенціал і бажання вчитися, що дали б фору багатьом дітям із благополучних столичних шкіл!

Заняття в майстер-класах з основ хімії, математики, суспільствознавства (права) й мистецтва (фотографії та живопису), знайомство з азами комп’ютерної грамоти більше ніж переконливо довели це. Усі викладачі, що десять днів працювали з дітьми, відзначали їхній допитливий розум, відкритість, неудаваний інтерес і потяг до знань. Щиро зізнаюся, картини, написані хлопчиками й дівчатками з притулку, вражають. Без перебільшення можна сказати, вони стануть справжньою окрасою будь-якої виставки. До речі, кияни й гості столиці могли переконатись у цьому — роботи маленьких художників експонувалися в галереї «РА».

Мав, тисячу разів мав рацію відомий психолог Григорій Костюк, стверджуючи, що «мистецтво педагогічного керівництва полягає в тому, щоб уміло пробудити і спрямувати «саморух» дитини». Керівництво фонду зацікавлене в подальшому розвитку проекту. З цією метою виставка дитячих робіт вирушає в тривалу подорож нашою країною та зарубіжжям. Планується випуск каталогу, де буде зведено воєдино результати реалізації проекту (найбільший розділ видання збираються присвятити фото- й живописним роботам хлопчиків і дівчаток). Потім каталог розішлють потенційним спонсорам — у представництва різноманітних міжнародних організацій, посольства тощо. Але... приміром, ніхто не відгукнеться й не захоче допомогти. Вийде, що золотий ключик, за допомогою якого, образно кажучи, відмикаються двері в цілком інший, яскравий і цікавий світ, і самі двері залишаться лише намальованими на полотні. Чи не стане це ще одним гірким розчаруванням для дітей, і без того битих життям?

Безумовно, сама ідея акції — чудова. І дуже хочеться вірити, що знайдуться добрі люди, котрі допоможуть хоча б згаданим тридцяти хлопчикам і дівчаткам звестися на ноги, зажити нормальним, повноцінним життям. А як бути з рештою безпритульних? Адже їх, тільки за даними офіційної статистики, в Україні близько двохсот (!) тисяч. Тут зусиль навіть усіх благодійних фондів, разом узятих, на жаль, замало...