ЗМІЇНИЙ НА ДРОТІ

Здалеку горбатий силует острова нагадує кам’яний пам’ятник підводному човну, тільки замість окуляра перископа виблискує віддзеркалювач маяка. Видовище голих незворушних скель, які, за легендою, богиня моря Фетіда підняла з хвиль для свого сина Ахілла, акумулює тугу. Можливо, охоплений цією тугою, у середині дев’яностих з острова дезертирував на човнику солдат. Підібрали його, врятували від стихії та подальших власних дурниць неподалік Кілійського гирла.

Демілітаризація

Так чи інакше, острівець Левка-Фідонісі-Ілан-Ада-Шерпілор-Зміїний протягом усієї доступної для огляду історії виконував військові завдання — еллінів, венеціанських купців, турків, румунів і, нарешті, братерських учасників Варшавського Договору. Ахілл, на честь котрого жадібні до подорожей стародавні греки навіть спорудили храм на маківці острова, теж був військовим, героєм Троянської війни.

Після перемоги Росії в російсько-турецькій війні 1787—91 рр. одержаний за Ясською угодою острів теж поспішали використати з військовою користю. Гідрографічну експедицію до Зміїного очолював військовий фахівець лейтенант Будищев. Картограф М.Крицький, що склав 1823 року першу схему острова, теж був служивою людиною, капітан-лейтенантом. Будівництво маяка на острові в 1837—43 рр. благословив адмірал М.Лазарєв, той самий.

Після поразки Росії в Кримській війні 1853—56 рр. острів відійшов до Румунії. Румуни використовували форпост своєрідно: на острові розмістився дисбат. Гарнізон острова капітулював без бою в квітні 1944-го.

На кам’янистому п’ятачку досить довго уживалися три роди військ: радіотехнічна рота, прикордонники й моряки. Моряків пепеошники, як і скрізь, називали бакланами, флотські сусідів — чоботами. О 14 годині щодня, як і в усіх військових підрозділах держави, на острові розвід.

— Струнко! Кроком руш! — командував невеличкому гарнізону радіотехнічний майор, комендант острова. У строю змішаної статі марширувала і його дружина-прапорщик. До кінця дня вона підпорядковувалася чоловіку, щоб після відбою командувати майором.

Горді моряки приходили з бідоном за водою тільки після розводу, щоб не віддавати «чоботам» честь, такі були умовності. Воду носили в бідоні, оскільки насос вередував, і привізна вода до маяка не доходила. Її доставляло судно-водовоз. Постачання здійснювалося десантною баржою «Бєляєвка», у якої від старості гвинти оберталися не вроздрай, як годиться, а в один бік.

У чемоданний період евакуації військового добра на острівних кручах командував ставний дядько в камуфляжі з полковницькими погонами, якийсь Григорій Федорович, що представлявся губернатором острова.

— Якого острова, Борнео? — уточнювали капітани суден.

Щоб відчути повноту влади, він свого часу не пустив автора на острів, викресливши зі списків суднової ролі. Автор чотири доби нидів за п’ятдесят метрів від скель із моряками БГК-216, чудовими хлопцями, написав про них потім два нариси, закрутився й не квапився подавати позов у суд на порушника закону про пресу, тим паче що викликати його в суд з острова було неможливо. Невдовзі владу на острові передали в надійні цивільні руки.

Ця напіввійськова сваволя стала останнім вибриком військового порядку, що залишав острів, чи безпорядку, залежно від того, як його сприймати. До вересня 2002-го демілітаризація острова переважно завершилася, про військову комуналку на Зміїному нагадували тільки залишки кабельних обплетень. Робітники «Чорноморгідробуду» штормовими днями видобували з кабелів мідь.

Делімітація

Якщо з демілітаризацією справилися, то з делімітацією виняткових економічних вод виникла заковика.

Спірне питання державної ваги дісталося Україні в спадщину від СРСР, у братерському Бухаресті повноважний міністр Едуард Мезінческу та перший секретар посольства Микола Шутов підписали протокол про повернення Румунською Народною Республікою о 12 годині за місцевим часом острова Зміїний, він же Шерпілор, і включення його до складу СРСР.

Чи вирішила спір формальна незначна близькість Зміїного до берегів СРСР (до наших берегів лише 35 кілометрів, а до румунських — на кілометр більше), чи тінь генералісимуса Сталіна налякала, але подія відбулася.

З позначенням держкордону не поспішали, його офіційно застовпили тільки в лютому 1961 року, а поділ економічних просторів і континентального шельфу й зовсім затягнувся. СРСР наголошував на тому, що довжина берегової смуги радянського узбережжя в цьому районі вп’ятеро перевищує довжину румунського берега, і відповідно ділив по паях морські горизонти.

Румунська сторона пропонувала провести лінію розмежування по географічній паралелі й далі по середній лінії, проведеній між Кримом й узбережжям Румунії. При такому варіанті країна Рад втратила б ділянки шельфу й економзони площею майже в сім тисяч квадратних кілометрів. Переможець у війні, ясна річ, на поступки не йшов. Розв’язання проблеми відклали, дружити либонь збиралися вічно.

Ситуація в регіоні загострилася після успішного буріння з платформи «Сиваш» у районі родовища «Олімпійське» на континентальному шельфі. На думку генерального директора ДАТ «Чорноморнафтогаз» Валерія Ясюка, запаси нафти в районі Зміїного наближаються до 10 мільярдів тонн, ще можна видобути 10 мільярдів кубометрів газу. Деякі емоційні експерти навіть вважають, що насправді обсяги порівнянні з каспійськими.

Правда, бентежить глибина залягання. Видобування вуглеводнів на глибині 2—2,5 кілометра неймовірно дороге. Освоєння родовища на шельфі в районі острова Ахілла голова правління «Чорноморнафтогазу» Ігор Франчук оцінює в 100 мільйонів доларів. Прибуток від його експлуатації протягом десяти років сягне 180 мільйонів: без створення консорціуму з іноземною часткою капіталу не обійтися.

З 1986 року за узгодженням із румунською стороною на острові діє тимчасовий порядок охорони виняткової морської економічної зони України. Відповідно до цього порядку, промислове буріння на шельфі неприпустиме. Хоча Україна визначала своє буріння розвідувальним, сусіди сполошилися. Румунська влада не обмежилися нотою і недавно подала позов у суд при ООН. Позиція Румунії тверда наче скеля: острів вони вважають скелею.

А прогнози розвитку можливих подій на шельфі виглядають часом зловісно. У недавньому інтерв’ю Бі-бі-сі Франчук осадив ура-прожектерів, заявивши, що міркувати про серйозний український проект видобування поки що рано, потрібні значні кошти. «Чорноморнафтогаз» хотів би розробляти шельф разом із Румунією, а суперечки залишити політикам.

А якщо суперечка затягнеться на десятиліття, що далі робити, як жити? Дуже просто: жити щасливо й заробляти гроші.

На острові побудували красень-причал, спроможний приймати судна з осадкою до восьми метрів. Треба думати, причал не пустуватиме при роботі каналу в Бистрому, земля у відкритому морі завжди потрібна: підремонтуватися, прийняти воду чи паливо. Круїзні судна, що проходять із верхнього Дунаю у Вілкове, зможуть швартуватися тут: спокуса походити доріжками, де потріскують черепки тисячолітніх амфор, велика. Спасибі військовим, що вберегли острів від археологічного пограбування.

Будівництво причалу робітникам і водолазам плавбудзагону №2 далося нелегко. Торік штормило немилосердно, у відкритому ж морі, де потужний розгін хвилі, чекати на вікно стерпної погоди можна тижнями. Нібито й гроші виділили, а роботи переривалися. Однак основний причал таки здали. Нині, коли в місті почали вчащати дощі, роботи на острові не припиняються. Для завершення будівництва причального комплексу й берегоукріплень уряд виділив 1719,9 тис. грн.

Заходи ці невідкладні: перешийок звужується, бризки накату в свіжу погоду перелітають через острішшя дахів житлової зони, море шматує берег, погрожуючи розділити острів надвоє. «Якщо буде два міні-острова, один румунський, а інший наш, проблеми буде знято», — легковажно жартують на материку. Нині ударно будується друга черга споруд, причал для маломірних суден. Причал конче потрібен для катерів, що регулярно ходитимуть з Кілії (з січня 2002 року Зміїний включено до складу Кілійського району Одеської області). На ізмаїльському судноремонтному заводі доводять до ладу бувалий у бувальцях транспортний рефрижератор «Косатка», що стане вантажним і пасажирським мостом між островом і великою землею.

Обладміністрація передбачила заходи щодо водопостачання й відведення вод. Дніпропетровські геофізики пробурили чотири сорокаметрові свердловини, які вже забезпечують мешканців технічною водою. Установка системи очищення продукує два кубометри питної води на добу. За своєю якістю вона краща від водопровідної на материку.

Господарство

Хто ж нині хазяйнує на острові? У січні 2003 р. сесією Одеської обласної ради створено комунальне підприємство «Острівне», на яке покладено функції з обслуговування території острова та об’єктів, керованих обладміністрацією. Його директор Віктор Острогляд уповноважений укладати договори з підрядчиками на проведення робіт. Зараз він успішно працює приблизно з десятком підрядчиків.

Не на останньому плані озеленення голого острова. За греків острів Левки був кучерявим. Ще роки чотири тому в дворику маяка, де колись містився монастир, животіли три з половиною хирляві аличі. Росли вони поруч із бетонованою ємністю для води, видобуваючи корінням вологу зі щілин. На острові немає джмелів, і мічман Сомов під час цвітіння запилював квітки за допомогою пензлика-флейца. Але ємності прогнили, вода пішла, й дерева загинули.

Для озеленення острова виділено 25 тисяч грн., — здається, пристойно, але витрати багатократні, справа копітка: спочатку довбають кайлом лунку, потім насипають землю, привезену з материка. Зі 100 саджанців, висаджених цього року, прижилося лише 60. А попереду сезон зимових штормів. Скільки дерев дочекаються весни?

Перелітні птахи, для яких Зміїний щось на кшталт аеродрому підскоку, напевне оцінять першу спробу озеленення. У весняний період на острові спостерігається до 234 видів птахів. Восени менше — 156 видів, 37 із них червонокнижні. В окремі роки на острові відпочиває до 45% орнітофауни країн СНД.

Птахи полетять грітися в Африку, а остров’янам тут зимувати. Поки що опалення на острові електричне, але передбачено й аварійне, пічне. Пічки приведено в зимову готовність, завезено вугілля та дрова.

Триває реконструкція маякового містечка. З острова нарешті вивезли з дотриманням заходів безпеки ящик ізотопних батарей для живлення миготливих вогнів маяка: ізотопи були головним болем остров’ян ще з радянських часів. Сміття і брухт ще до кінця не видалено, адже десятиліттями на острів усе завозилося про запас і нічого не вивозилося.

На острові прокладено тротуари, доріжки освітлено світильниками, щоб мрійники та парочки могли спуститися до напівдиких пляжів із солдатськими назвами «Дамський», «Бандитський» тощо. У людних місцях установлено біотуалети. У перспективі планують будівництво ВЕС із п’яти вітряків на плавучих платформах загальною потужністю 500 кВт. Вітру в окрузі не бракує, недавно зірвало шифер із дахів, погнуло флагшток.

— Але все відновлено, — поспішив уточнити Віктор Острогляд. Островом він не просто «хворіє», він ним марить, як і весь персонал підприємства «Острівне». Перебуваючи в справах на материку, «начальник» Зміїного мотається по організаціях, узгоджує, ув’язує.

Острогляд поспішав у банк «Аваль», що відкриває на острові філію. Вивіску й усе необхідне завезли на острів з осені. Завдяки заступникові міністра, робиться багато, щоб на Зміїному могли жити в людських умовах до 150 жителів і командированих, студентів-практикантів, працівників рибоохорони, фахівців пункту регулювання руху суден, співробітників постійного поста МНС й інших служб. Уже налагоджено надійний поштовий, мобільний і телефонний зв’язок: номер телефону острова — 743-15-10. На пошті можна придбати предмети першої або другої необхідності: мило, шкарпетки, гребінець. Якщо умови проживання дозволять, можна буде запрошувати на острів, що є геологічною пам’яткою, наукові експедиції найзнаменитіших університетів світу — ясна річ, не безкоштовно.

Гальмує відсутність генплану забудови острова. Для його розробки обладміністрація виділила 50 тисяч гривень.

Перспективним виглядає створення на острові господарства з вирощування мідій. Свіжі молюски під соусом турист зможе покуштувати в місцевій кав’ярні. Планують будівництво центру розваг, де любителі підводного археологічного дайвінгу зможуть відпочити від глибин.

Чи стане острів меккою підводного туризму? Всі природні передумови до цього є: неподалік острова живуть три види «червонокнижних» крабів, вода навдивовижу чиста. Інтерес до дайвінгу прорізався й на батьківщині. Подивіться, що робиться в сезон у Новому Світі, за аквалангами черга.

Ясна річ, для розвитку потрібні кошти, інвестиції.

* * *

Спливе час, і схили зазеленіють якимись ботанічними гібридами особливої стійкості. Хвилі злижуть із скель язики відпрацьованого мастила, яке солдати зливали з дизель-генераторів. Якісь осколки відколються, обрушаться в море, глибини біля берега серйозні. Пірне туди заморський євролюбитель, побачить на дні уламок із наскельним написом «Дембель неизбежен», подумає: від Ахілла залишилося. Не зрозуміє, почне цілитися підводним «Ніконом», а потім помітить дату «93» і спливе. Загубник не дозволить навіть плюнути спересердя.