ЖИТТЯ ЗАРОДИЛОСЯ В МІНЕРАЛІ? НОВИЙ ПОГЛЯД НА «ДИВА» ПРИРОДИ

Ця книга з виразною назвою «Ключ до таємниць життя» вийшла кілька років тому, але інтерес до неї не зменшується і не меншає й суперечок навколо неї. Утім, чи варто з цього дивуватися, якщо врахувати, що вона не лише намагається пояснити причину цілої низки хвилюючих таємниць — зникнення суден і літаків у Бермудському трикутнику, кульових блискавок і НЛО, полтергейсту, відбитків на Туринській плащаниці, розгадати тунгуський феномен і багато інших незбагненних речей, а й допомагає читачеві в пошуку відповіді на головні запитання буття: хто ми й у чому сенс нашого життя? Автори книги — завідуючий лабораторією геоекології Відділення морської геології й осадового рудоутворення НАН України, академік Міжнародної академії наук Євразії доктор геолого-мінералогічних наук Юрій Кононов і його дружина Зінаїда Кононова. Тут слід зазначити, що Юрій В’ячеславович — людина неординарна. Відомий учений і геолог-практик, він багато років працював експертом і консультантом ООН з геохімії та пошукової геології в Африці (Сомалі, Ефіопія, Танзанія), Південно-Східній Азії (Індія, Непал, Таїланд), а також у Канаді й ряді інших країн. Крім того, життєві університети майстер спорту з альпінізму Ю.Кононов проходив, беручи участь як консультант по Непалу, радиста та перекладача в першій радянській Гімалайській експедиції на Еверест 1982 року. Сьогодні кореспондент «ДТ» розмовляє з Юрієм Кононовим про сміливі, оригінальні ідеї й нові відкриття, які дозволяють пояснити механізм цілої низки див і, на жаль, надто важко пробивають собі дорогу в науковому світі.

— Якщо говорити коротко, у чому суть уявлень, що викликають відверто негативне ставлення у прибічників традиційних, академічних поглядів, які панують у науці про Землю?

— Відкриття, зроблені в геології в останні два десятиліття, за їхнім значенням навіть важко з чимось порівняти. Передусім йдеться про кілька монографій видатного — не побоюся цих гучних слів — українського ученого, провідного науковця Інституту геологічних наук НАН України, доктора геолого-мінералогічних наук Олега Слензака. Хоч це і звучить претензійно, Олег Ігорович продовжує на високому науковому рівні справу великого вченого й мислителя Володимира Вернадського. У результаті досліджень в галузі фізики твердого тіла, хімії та геохімії Олег Слензак відкрив зовсім новий природний стан речовини в земній корі — так звану деформаційну силікатну плазму.

Якби мене зараз почули фізики, вони здивувалися б: «Про що ви говорите? І ми без проблем можемо одержати у своїх лабораторіях дюжину різноманітних плазм. Подібні речі ніхто не вважає відкриттям». Усе правильно, йдеться про плазми штучні. А ця створюється в самій земній корі й набагато переважає за силою всі відомі типи взаємодії — електромагнітний, гравітаційний, сильний і слабкий внутрішньоядерні. Те, про що я вам розповідаю, не визнає жоден фізик, але є ціла низка переконливих доказів, які засвідчують існування деформаційної силікатної плазми. Я не можу їх тут навести: розмова в нас вийшла б занадто спеціальною. Скажу лише, що ця колосальна енергія може викликати навіть внутрішньоядерні перетворення.

— Які ж наукові та практичні наслідки має відкриття, про яке ви розповідаєте?

— Їх дуже багато. Звернімося хоча б до космогонічного. Я маю на увазі визначення віку Землі та Всесвіту. За традиційними уявленнями, йдеться відповідно про п’ять-шість і 20 мільярдів років. Насправді цифри значніші — це багато сотень мільярдів років. Погодьтеся, різниця вельми істотна. Крім всього іншого, знаючи про енергію Землі, можна пояснити причини цілої низки незрозумілих явищ, які відбулися на нашій планеті в минулому чи відбуваються нині.

— У своїй книзі ви приділили багато уваги таємничим подіям у Бермудському трикутнику. Чи можна вважати, що нині їхня причина перестала бути незбагненною загадкою?

— Переконаний, що нам вдалося її розкрити. Дослідники трагічних подій у цьому районі Світового океану (біля берегів Сполучених Штатів Америки), вражені раптовим зникненням літаків і суден, із якими перед тим підтримувався нормальний радіозв’язок. За останні чверть століття звідси не повернулося понад тисячу чоловік. І тому з’явилася «наукова» гіпотеза про те, що людей вознесено у Космос під впливом гравітації чи внаслідок втручання інопланетян. «Ми не можемо визначити своє місце розташування.., не бачимо землі.., ми, здається, заблукали... Ми начебто опускаємося в білі води», — так радирували льотчики п’яти бомбардувальників-торпедоносців США. Уся ланка зникла, як і пошуковий літак, відправлений за ними.

Геологічне підгрунтя подій у Бермудському трикутнику — структура земної кори в районі Саргасового моря. Транспортними каналами, де відбувається витік плазмової енергії, є розлами. Але на їхній нерівній поверхні існують місця, де вона може накопичуватися. А потім у результаті зсувів і деформацій, приміром, викликаних землетрусами, відбувається викид. Проте це вже не витікаюча й розсіяна енергія, а її згусток — по суті, кульова блискавка. Уявіть, що її раптом викинуто на дно океану. Що станеться? Та передусім найпростіше — кипіння, розкладання води на кисень і водень. Вона починає вирувати, знижується її щільність, піднімається величезна маса пари. Тим, хто потрапив у подібний казан, не позаздриш. Судна й літаки провалюються, згоряють і зникають навіки. На додачу такий енергетичний заряд впливає на точність показань приладів.

— Чим же відрізняється геологічна структура Бермудського трикутника? Чому тут транспортні канали, якими витікає плазмова енергія, виходять на морське дно?

— Його рельєф між Пуерто-Ріко й Бермудськими островами надзвичайно складний. Мілководні банки чергуються тут із глибоководними западинами. Район «трикутника» облямований велетенською дугою північноамериканської вихрової структури, де генеруються наймогутніші енергетичні потоки. Цілком імовірно, що на силу енергетичних викидів у «трикутнику» впливає північноамериканська дуга, яка працює за принципом соленоїда.

— У своїй книзі ви приділяєте багато уваги чорнобильській катастрофі, яку, за всього бажання, не зарахуєш до природних процесів. Чи означає це, що тут не все так просто й однозначно, як вважають деякі спеціалісти-ядерники, а також багато людей, далеких і від енергетики, і від науки взагалі?

— З моєю відповіддю на ваше запитання, гадаю, не погодиться більшість тих, кого відносять до розряду серйозних учених. І проте... Геолог Сергій Слензак — молодший брат Олега Ігоровича, проводячи геологічну зйомку в районі ЧАЕС ще до трагічних подій, які потрясли весь світ, з’ясував, що четвертий реактор розташований на самісінькому перетині двох розламів.

— Чому ж геологи не вдарили на сполох і навіть не повідомили про цей малоприємний факт «куди треба»?

— Повідомили. Але хто в той час пов’язував безпеку атомних електростанцій із геологічною будовою й енергетикою земної кори?

— Але нині, вже після трагедії, погоджують?

— Уявіть собі, ні. Приміром, американці лише вимагають, аби АЕС доходили до скельного підгрунтя. І більше нічого.

— А хіба не з цієї причини так і не почала працювати Кримська атомна електростанція?

— Тут, слава Богу, подумали про наслідки можливого сильного землетрусу. Але те, що її не було введено в дію, не пов’язане із проблемою енергетики земної кори. Викиди земної плазми, вступаючи у взаємодію з енергетичними зарядами атомних реакторів, є набагато більшою небезпекою, ніж землетрус. Будівництво атомних електростанцій на розламах чревате найстрашнішими наслідками. Ухвалюючи державні рішення, не можна не враховувати закони розвитку природи. Їхнє порушення занадто дорого обходиться людству. Воно виявляється у вигляді катастроф і різноманітних стихійних лих.

Відразу ж після трагічних подій на ЧАЕС Олег Слензак написав доповідну записку до урядової комісії з ліквідації наслідків аварії. Він доводив, що причина катастрофи — природний викид розламами у земній корі збуджених електронів. Безпосереднім свідченням цього було блакитнувате сяйво навколо споруди реактора, яке спостерігалося до вибуху. На користь цієї версії можна віднести й деякі, що не одержали наукового пояснення, наслідки аварії. Розповісти про це докладно в газетному інтерв’ю я просто не маю змоги, але, повірте, вони не вкладаються в рамки теоретичної фізики...

Доповідна Олега Ігоровича пройшла бюрократичними інстанціями, обростаючи звичайними в таких випадках резолюціями. І зрештою вченому призначили прийом у віце-президента Академії наук України, котрий курирував атомну енергетику. «Молодий чоловіче, ваші уявлення ненаукові», — поважно прорік академік.

Я вважав раніше й переконаний нині, що «мирний атом» — надзвичайно небезпечна забава. Єдиний шлях порятунку людства від передчасної загибелі — широке використання альтернативних, відновлюваних джерел енергії природного характеру — води, вітру, морських припливів, тепла Землі.

— Юрію В’ячеславовичу, книгу «Ключ до таємниць життя» ви присвятили 100-річчю від дня народження «духовного Вчителя сучасності, практика нового життя на Землі» Порфирія Корнійовича Іванова. Відповідно до його уявлень, природа — це три живі тіла: повітря, вода й земля, збагачені цілющою енергією, електрикою природного характеру, струмом магнето. «Я прийшов у Природу відкритим тілом, — пише ця непересічна людина (його висловлення наводяться у вашій книзі), — став крокувати землею своїми босими лапами, щоб наелектризуватися, щоб набратися цих сил і цими силами володіти». Очевидно, Порфирій Іванов мав на увазі ту саму енергію нашої матінки-землі, про яку ми розмовляємо?

— Безумовно. Досі ми говорили про її неймовірну руйнівну силу. Але головне призначення земної плазми — життєтворення. Така енергія зберігає та живить життя, яке буде на Землі доти, поки наша планета виробляє плазму. По суті, ця енергія і є чарівним еліксиром, котрий шукали середньовічні алхіміки. Люди ще багато століть тому шукали відповідь на запитання, звідки людина черпає величезну кількість енергії, потрібної для підтримання її життя. Адже вона не може її одержати ані з їжею, ані в результаті механічних рухів. Десь, запевняли наші предки, існує еліксир життя. Та ось же він! Цю енергію виробляє сама Земля.

Ви ніколи не замислювалися, чому вугри в період розмноження прямують за багато тисяч кілометрів — із Балтійського моря в Саргасове? Одна річ, коли в епіцентр потужного енергетичного викиду потрапляють судна чи літаки, і зовсім інша, коли подібна енергія розсіяна цілим водним басейном. Вона викликає тут буквально вибух життя, інтенсивне зростання й розмноження. Пригадайте, як буйно в Саргасовому морі розвиваються водорості. Такий «бенкет» органіки, як і високу родючість вулканічного попелу на суші можна пояснити неймовірно сильним енергетичним підживленням. Причому нестримний ріст водоростей у Саргасовому морі свідчить про постійний плазмовий подих Бермудської тектонічної структури.

— Прочитавши вашу книгу, я зрозумів, що ви зв’язуєте з енергією Землі й походження життя на нашій планеті.

— За останні десятиліття в суперечках про її виникнення зламано чимало списів. Вважаю, є підстави говорити про два етапи розвитку. Спочатку був плазмовий, коли, як мені здається, могли з’явитися певні енергетичні форми. Потім, мабуть, виникли мінерало-органічні. Первинні елементи — гідроксили, вуглець, азот та інші містилися в кварці. Останній і став колискою життя. Коли ця органіка витісняється з кристалу, ми отримуємо... муміє. Олег Слензак справедливо називає його «пражиттям». До речі, у Гімалаях мені вдалося знайти муміє в гнейсах, у складі яких нині ніякої органіки немає й близько.

— Намагаючись пролити світло на багато загадкових, незбагненних явищ, які заганяють у безвихідь представників офіційної науки, ви посилаєтеся на природні (хоча досі й невідомі більшості вчених мужів) природничі процеси. При цьому, як я розумію, і вам, й іншим першопрохідникам нерідко дістається «на горіхи». Нове, несподіване, що суперечить звичному погляду на речі, зазвичай зустрічають у штики. Проте існує ще одна, зовсім не академічна точка зору. Її адепти (серед котрих серйозні вчені й навіть нобелівські лауреати) вбачають у подібних проявах таємничих сил промисел Божий. Тут слід говорити не про природу, а про Творця, стверджують вони.

— А ким тоді створено саму природу? Як виник Всесвіт? Звісно ж, спочатку було Слово, був образ. Відкриття геоплазми дозволяє по-новому поглянути на наше середовище проживання. Матеріальна субстанція, вироблена земною корою, насичує життєвою силою повітря, воду й землю, розсіюючись у них без залишку. Геоплазма благотворно впливає на життя і, зокрема, здоров’я людини. Це можна вважати абсолютно доведеним. Порятунок цивілізації та її подальший прогрес — у розумінні життя Землі й тих величезних можливостей, які вона нам дає для виживання в нинішніх нелегких умовах. Скільки можна дивуватися «великим загадкам» природи, не намагаючись нічого зрозуміти й заздалегідь відкидаючи всі раціональні пояснення!