Зброя горя

Письменник Роберт Юнг, розповідаючи історію американських учених-атомників, назвав свою книжку "Яскравіше за тисячі сонць". Це була цитата з давньоіндійського епосу, що оповідає про зброю, яка багаторазово перевершувала силою все коли-небудь існуюче і в результаті стала загрозою всьому живому.

У сучасних війнах, де фізичне знищення ворога вже не є пріоритетом, а захоплення території - лише інструмент вирішення власних внутрішніх проблем, найбільш грізною зброєю є людські маси.

У розпал нинішньої навали біженців на хирляві кордони Євросоюзу ЗМІ обійшла драматична фотографія потонулого трирічного біженця з Сирії. Світ захлиснула хвиля віртуального співчуття й цифрової скорботи, а голоси, що задають раціональні запитання з приводу непередбаченого напливу величезної маси іноземців, змушені були сором'язливо замовкнути.

У 1970-х роках, під час найзапекліших боїв у Бейруті, світ теж обговорював не громадянську війну, що переросла в кривавий мусульмансько-християнський конфлікт, а долю маленького італійського хлопчика, який впав у колодязь за десять кілометрів від місця боїв, а рятувальники ніяк не могли його дістати.

Як велика кількість інформації не є еквівалентом знання, так і інтенсивність комунікацій не є ознакою інтелекту.

Маси, переконані, що вони автоматично розумнішають з кожним днем, насправді значно неосвіченіші й керованіші, ніж відверто безграмотний, який щосили прагне вчитися.

Якщо раніше ворог силоміць гнав цивільне населення захоплених територій поперед себе на мінні поля, щоб створити безпечний коридор для прориву, то тепер, створюючи надлишковий тиск страху й горя в одному місці та ілюзію легкого й безпечного благополуччя в іншому, мільйони людей кидають у такі економіко-психологічні наступи, рівних яким історія ще не знала.

При цьому всі учасники процесу цілком щирі у своєму горі й сподіваннях, які напряму не мають нічого спільного з планами гуманітарної окупації, гвинтиками якої вони є.

Наприкінці вересня міністри внутрішніх справ ЄС схвалили план розподілу 120 тисяч сірійських біженців протягом двох років, попри заперечення деяких держав. Прибуття понад півмільйона мігрантів у Європі вважається найгострішою міграційною проблемою від часів Другої світової війни й викликало в суспільстві стан, близький до паніки. Лідери Європейського союзу вирішили виділити ще 1 млрд євро, а США - 415 млн дол. (до 4,5 млрд виділених раніше) представництвам ООН у Лівані, Йорданії, Туреччині та інших країнах регіону, щоб утримати біженців хоча б у межах цих країн.

Україна в цій ситуації перестала бути пріоритетом, тим більше - інструментом боротьби Заходу з Росією. "План Мореля" не є приватною думкою відставного дипломата. За даними DW із дипломатичних джерел у Парижі, компромісні пропозиції в цілому розробили ще наприкінці липня Вікторія Нуланд і статс-секретар МЗС РФ Григорій Карасін, а довести їх до пуття доручили Морелю. Трагічне голосування в Раді 31 серпня - фатальна спроба почати виконання цього плану, який прямо веде до визнання суб'єктності "ДНР"/"ЛНР".

Частиною цього плану з усією очевидністю є маніпуляція статусами й настроями біженців.

Станом на 14 вересня кількість внутрішніх переселенців в Україні досягла 1 млн 483 тис. осіб, або 1 млн 164 тис. сімей. Міністр соціальної політики вважає нинішню ситуацію в десятки разів складнішою, ніж після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

А тепер представники "ДНР" і "ЛНР" у тристоронній контактній групі в Мінську вимагають, щоб вимушені переселенці не мали права голосувати або висувати свої кандидатури на місцевих виборах
25 жовтня.

Вимушені переселенці зі Сходу - зовсім не агресивно-слухняна меншість, якою легко управляти через інструментарій соціальної допомоги. Тобто спочатку так і виглядало, оскільки будь-яка людина приголомшена і пригнічена такою ситуацією, лише з часом починає визначатися з поведінкою. Нині ця активізація збіглася зі сплеском політичної активності в суспільстві, яке почало ставити новій владі - нібито владі Майдану - неприємні запитання на які вона не відповідає..

І якщо до політичних радикалів і добровольців, як ми бачимо, цілком можна застосувати старий інструментарій, то з переселенцями це аж ніяк не пройде. По-перше, їхні сімейні зв'язки не переривалися, і вони добре знають реальну ситуацію: де влада щось робить, а де просто бреше.

По-друге, їхні настрої неможливо лінійно оцінювати за "патріотично-ватяною" шкалою, хоча для офіційної пропаганди вона надзвичайно зручна. Ці люди можуть водночас симпатизувати Україні й ненавидіти її чиновників, що, наразі вже стає загальнонаціональним трендом.

По-третє, ті з переселенців, хто воює на Сході або бере активну участь у громадському житті України, являють собою яскравий, але вкрай незручний для чиновників приклад дієвого патріотизму. На цьому новому тлі дедалі важче займатися традиційною патріотичною демагогією.

Тобто в досить консервативному українському суспільстві з'явилась і зміцнюється нова соціальна верства, яка відіграє роль соціального ферменту. Із цим шумуванням жодному міністерству культури чи пропаганди не впоратися. Тому простіше вдавати, що це - неврахована величина. І загалом якось підвісити їхній статус на гачки передвиборних обіцянок. Номінально ці півтора мільйона - не бог зна яка електоральна величина, але якщо помножити її на новоутворені соціальні зв'язки, то потенціал виходить дуже значний.

Повертаючись до теми кремлівського тиску на Захід за допомогою сірійських біженців, можна констатувати, що ця тактика принесла організаторам значний успіх. Захід відреагував на організовані хвилі біженців приблизно так, як Україна на "зелених чоловічків" і "ввічливих людей" - здаючи позиції і водночас намагаючись домовитися, тобто в середньотерміновій перспективі прирікаючи себе на поразку.

Неспроможність поточної внутрішньої політики, повна залежність від зовнішнього фінансування й при цьому абсолютне нахабне ігнорування вимог донорів щодо реформ і боротьби з корупцією робить Україну легко прогнозованим гравцем у "Великій Російській Грі".

У світлі сірійської хвилі біженців фактично спільну російсько-американсько-європейську платформу щодо України озвучив у понеділок, 28 вересня, на засіданні Генеральної Асамблеї ООН Генсекретар організації Пан Гі Мун: "У нас замало грошей для того, щоб рятувати достатню кількість людських життів, у нас тільки половина того, щоб допомогти народу Іраку, Південного Судану і Ємену. І тільки третина - для Сирії. Наш відповідний план для України фінансовано на 39%".

Враховуючи те, скільки з цих грошей ще можуть украсти, доводиться констатувати, що як на контрольованих Україною східних територіях, так і в житті переселенців навряд чи щось зміниться на краще.

Як перевести цих людей зі стану повільно зростаючого невдоволення у стан швидкого агресивного збудження? Потрібно процес ферментизації суспільства прискорити в кілька разів, створити надлишковий тиск, перепади настрою. Когнітивна, тобто пізнавальна сфера спроможностей людини влаштована таким чином, що сентимент, почуття, завжди бере верх над розумом.

По-перше, з'явиться новий тип переселенців, які селяться на спустілих хуторах і занедбаних селах. Спочатку ближче до кордону, потім уже вглиб України. Формально пред'явити їм буде нічого - війни ж немає, громадяни як громадяни. Потім до них приїжджатимуть у коротку відпустку… тобто в гості їхні знайомі. Просто погостювати, відпочити. Місцеві їх помічатимуть, але перш ніж комусь спаде на думку їх перевірити, гості прощатимуться.

По-друге, дедалі більшу активність набиратиме розгойдування церковно-релігійної тематики. Принишкла після провалу "Русского мира" московська агентура поповнюватиметься тітушко-семінаристами і "ватою", що постала духом.

Завданням цих зведених загонів із перших і других персонажів будуть не стільки вчинення власне агресивних дії, скільки їх вчинення від імені переселенців загалом. Противникові вкрай важливо зруйнувати створений з великими труднощами консенсус між географічно різними частинами населення України, оскільки дуже багато часу й коштів вкладалося в ідеологему "розподілу по Дніпру".

Адже ціна питання не в тому, щоб обрати Плотницького і Захарченка головами місцевих адміністрацій (історія кримського Аксьонова це підтверджує). Йдеться про ліквідацію соціальних зв'язків, здатних розвиватися самостійно, без участі влади - байдуже, в лапках чи без. Йдеться про ліквідацію громадянського суспільства в Україні.

Як і у випадку з використанням пугала ІДІЛ для Заходу з наочною демонстрацією "м'якої сили" біженців, ситуативні союзи тут виникатимуть якнайнесподіваніші. Якщо ліквідація (вже через непотрібність) добровольців як військово-політичного феномену - частина плану з підвищення керованості державою, якому, звичайно ж, сепаратисти мають аплодувати, то громадянські ініціативи, що задають зайві запитання, будуть наступними.

Російська агентура, образно кажучи, підштовхуватиме переселенців у спину або влаштовуватиме перформанси від їхнього імені. Пік цього дійства має збігтися з осіннім "тарифним шоком". Десь посередині циклу мають отямитися копальники бурштину, показавши повну неспроможність силовиків і в такий спосіб заохотивши радикалів. Українська влада зберігатиме горде мовчання, бо сказати наразі нема чого і брак виразної реакції на спробу блокади Криму - цьому підтвердження.

Переміщені особи дуже вразливі емоційно. У нашій свідомості не виникає образу "людини, що біжить". Цей узагальнений "біженець" завжди йде або їде.

І не тільки тому, що з самим явищем у тій чи іншій формі ми зустрічаємося вже при його фіналі. Коли люди таки вціліли й якось починають облаштовуватися на новому місці.

Наше українське мислення категорично не бажає ототожнюватися з непередбаченою частиною сюжету, коли людина вмить втрачає практично все, крім життя. Жахлива мить вибору без вибору, соціальна смерть, невідомість і невизначеність. Але - життя.

Це називається екзистенціальною кризою - стан тривоги, почуття глибокого психологічного дискомфорту, коли питання про сенс буття раптово матеріалізується у вигляді непереборних обставин.

У цьому стані людьми дуже легко управляти, якщо чітко вказати, хто винний у всіх їхніх бідах. Причому брехати необов'язково, можна просто говорити гіршу частину правди, посилюючи стан горя, перетворюючи людей на біологічну зброю. Зброю горя.

Деактивувати її можна тільки правдою, але всією правдою. Часткова, як говорилося вище, лише ставить детонатор образи в бойове положення.

Давайте говорити одне одному правду, ще є час.