Загадки бою фрегата «Флора»

Про сміливий прорив турецького пароплавофрегата «Таїф» у Синопській битві DT.UA вже писало («Ворогу не здається… гордий «Таїф», - №44, 14.11.2009 р.). Але мало хто знає, що «Таїф» опинився в бухті Синопа після не менш дивного бою із російським фрегатом «Флора»! Він увійшов в історію як перший бій вітрильника з пароплавами, і багато сайтів пишуть про нього як про подвиг росіян. Назву лише частину джерел:

1. ВМФ Росії. Ми знаємо про Військово-морський флот усе (вихід турецької ескадри до берегів Кавказу).

2. Сайт «Історія російського флоту».

3. Перемога фрегата «Флора» - Всеукраїнська асоціація ветеранів...

4. Історія Російського флоту - форум сайта «Гавань Корсаров».

5. Синопська битва - енцик­лопедія «Вокруг света».

Сайти спираються на праці відомих істориків та письменників: Богдановича, Сергєєва-Ценсь­кого, Звєрєва, Скрицького, ад’ютанта Корнілова Жандра. Згідно з ними, у ніч на 9 листопада 1853 р. (за ст. ст.) на широті мису Піцунда, за 12 миль від берега, 44-гарматний вітрильний фрегат «Флора» був атакований трьома пароплавофрегатами. Нерівний бій тривав і на світанку, фрегат уміло маневрував, врешті-решт відбувся двома-трьома надводними пробоїнами, тоді як пароплави ворога зазнали серйозних пошкоджень і втек­ли з поля бою. Причому флагманський корабель турки повели на буксирі. Блискуча перемога!

Билися з ескадрою віце-адмірала Мустафи-паші. Координував її дії англієць Адольфус Слейд, контр-адмірал турецького флоту, що обіймав посаду Мушавер-паші, головного радника. Битва славна, ура, Скоробогатов! Одне погано: «солідні» сайти й книжки не те щоб свідомо брехали, але вводять в оману буквально з усіх пунктів. Навіть постає запитання - а чи був бій насправді?! Якщо вже блискучий прорив «Таїфа» півтора століття намагаються видати за малодушну втечу, то чи все так чисто з боєм «Флори»?

Мало того що дату за новим стилем усіляко перебріхують, лінуючись уточнити різницю між юліанським і григоріанським календарями у XIX столітті, то ще й різнобій є. Є.Богданович пише, що бій відбувся в ніч із 9 на 10 листопада («Битва славна... Ура, Нахімов!»). Але ні 9-го, ні тим більше 10 листопада бою не мог­ло бути! Бо, як написано в одній історичній книжці, «Аннушка уже пролила масло…».

У ролі Аннушки, на чиїй олії ковзається й розвалюється ця історія, виступає… Втім, дамо слово самому героєві, рішучі дії якого примусять від дати 9 листопада відмовитися: «Обозревши сего числа в самом близком расстоянии порт Синоп, я нашел там… семь фрегатов, два корвета, один шлюп и два больших парохода… я положительно останусь здесь в крейсерстве и буду их блокировать до прибытия ко мне двух кораблей, отправленных мной в Севастополь для исправления повреждений. Тогда, несмотря на вновь устроенные батареи, … я не задумаюсь их атаковать» (із рапорта Нахімова від 11 листопада за №274).

Відтоді миша не могла прошмигнути в Синоп або звідти, не те що пароплавна ескадра! Павло Степанович був людиною серйоз­­ною і справу знав, що й довів незабаром, знищивши ескадру Османа-паші в Синопській битві. Заодно з містом…

Ви скажете, що максимальна швидкість турецьких пароплавів становила дев’ять вузлів, на
250 миль від Піцунди до Синопа їм було потрібно трохи більше доби ходу, - могли й проскочити під носом у Нахімова! Але Ско­робо­гатов пише в рапорті про бій: «…я приказал преимущест­венно целить в адмиральский пароход и с удовольствием заметил, что он был поврежден гораздо более прочих, и видел также, что, отойдя от меня на довольное расстояние, пароход был взят другими на буксир».

Сергєєв-Ценський підтверджує факт буксирування: Нахі­мов бачив у Синопській бухті
«…два парохода - один большой, черного цвета, другой - малый. Большой пароход был тот самый «Таиф», который более двух других потерпел при столкновении с «Флорой». Доведя его на буксире до Синопа, где можно было ему чиниться (здесь были доки), его товарищи ушли в Босфор» («Синопская победа»).

Заважав і зустрічний вітер (він ніс ескадру Нахімова на північний схід), отож швидкість турецької ескадри становила знач­но менше дев’яти вузлів. У Синоп Мустафа-паша міг прибути, у кращому разі, на ранок
11-го - прямо в мишоловку!

Ще одне «але»: таким чином, Мустафа від Батума дійшов до Піцунди (стверджують навіть, що він піднімався вище, до Вар­дана, в район нинішнього Сочі, вивантажуючи там бочки з порохом і свинцем), мав багатогодинний маневрений бій із «Флорою», потім пішов у Синоп, а звідти - у Стамбул. Але такий рейд був неможливим! Паро­плавофрегати - це вугільні, колісні пароплави з ненажерливими машинами. Вони потребували частих бункерувань вугіллям і заправок котельні водою, отож хоч на два-три дні мали затриматися в Синопі.

Це підтверджується тим, що «Таїфу», який зумів прорватися крізь стрій кораблів Нахімова, забракнуло вугілля до Стамбула, і він мусив палити деревину, яка була на борту. Про це свідчить і те, що «опасение не иметь достаточно топлива до Севастополя заставило адмирала (Корнілова, який вийшов 25 жовтня 1853 з пароплавами «Одесса» та «Вла­димир» на рекогносцирування до Стам­була. - Ю.К.) отказаться от свидания с П.С.Нахимовым…. и взять курс на Севастополь, куда он и при­был 28 октября». («Вос­точная война 1853-1856», твори А.Зайонч­ковського, том 2, розд. V.).

І Мустафа справді три дні стояв у Синопі. Турецькі пароплави прийшли й пішли на кілька днів раніше, ніж заведено вважати в російської історіографії. Що побічно підтверджує відкликання контр-адмірала Вукотича на рапорт Скоробогатова: «Не­обык­новенное мужество, храб­рость и искусство… при отражении трех больших турецких пароходов, шедших для нападения на Сухум-Кале, спасли редут сей, ибо в то время там был только один тендер «Скорый»; фрегаты же «Мес­семврия» и «Сизополь», корветы «Пилад» и Андромаха», бриг «Пто­ломей», пароходы «Хер­со­нес», «Моло­дец», «Мо­гучий» и «Боец» находились в экспедиции против укрепления Св. Николая под начальством Вице-Адмирала Серебрякова».

Невже командувач російсь­ких військово-морських сил східної частини Чорного моря погано знав обстановку у своєму райо­ні й не відав, що рятувати «редут сей» уже не було потреби? Бо Серебряков «…совершил крейсерство вдоль ближайших турецких берегов, результатом которого было известие о проходе из Трепизонда в Батум и далее к Сухуму четырех неприятельских пароходо-фрегатов. Эти сведения вынудили адмирала Серебрякова повернуть обратно, и на рассвете 9 ноября он прибыл в Сухум» (Зайончковський). Як бачимо, 9 листопада сил у гавані Сухума (сучасне Сухумі) було вдосталь, щоб не боятися за його безпеку. Але Вукотич знав, коли насправді відбувся бій…

Лихий геній
російського флоту

Отже, або бою «Флори» як такого не було взагалі, або він відбувся до 9 листопада. Про дату можна запитати в лихого генія російського флоту Слейда, хоча ні він, ні західна історіографія взагалі жодним словом про це не згадують! Що дивно, беручи до уваги значення бою для вироблення стратегії майбутніх дій на морі. Бій засвідчив, що пароплав - не всесильний і що у віт­рильного російського флоту були шанси.

Генералісимус Суворов невдачі Росії пояснював просто: «Анг­личанка гадит». Ось і на Слейда заведено вішати всіх собак. Він і в знаменитій битві турецьких лінкорів із бригом «Меркурій» брав участь, і на «Флору» нападав, і на «Таїфі» з синопського пекла вир­вався, і взагалі виношував підс­тупні задуми! Але жодним словом не згадує про справу з «Фло­рою» й пише у своїй книжці Turkey and the Crimean war (1859), що Мустафа-паша прийшов у Синоп 19 листопада (7-го за ст. ст.), залишив там «Таїф» і 22-го пішов у Стамбул. Куди прибув 24-го.

Отож бою з «Флорою» 9 (21) листопада не було! Ви заперечите, що до російських авторів довіри більше, ніж до турецького найманця? Це як сказати… У книжці The Ottoman Crimean War (1853 - 1856) | BRILL (2010 р.) турецький історик Кандан Бадем посилається (стор. 131) на листи великому візиру, в яких командуючий турецьким флотом обвинувачував Мустафа-пашу: той не дійшов до Сухума. Мустафа виправдовувався кепською погодою. Але його капітани засвідчили, що погода стояла відмінна, адмірал просто не захотів ризикувати йти так далеко. Отже, турків не було біля Піцунди. З ким же бився Скоробогатов?

Далі - цікавіше. Дані щодо могутнього озброєння пароплавофрегатів (62 гармати, зокрема бомбічні!) російські історики запозичать у Жандра, який посилається на показання турків, кот­рі потрапили в полон у Синопі, - але показання ці досить плутані. А ось турецькі історики, як і чимало англійських, пишуть про 12-гарматні пароплави. У такому разі 36 їхніх гармат поступалися 44 гарматам «Флори», а велетенські гребні колеса являли собою доступну мішень, після удару по якій «грізні» пароплавофрегати перетворювалися на слабкі вітрильники! Боюся, нерівність сил у бою справді була...

Як бачимо, неузгодженостей в описі бою багато. А минуло ж стільки років, і в жодній країні сві­ту немає такої кількості істори­ків на службі в держави, як у Ро­сії. Англійці, яких вони так не люб­лять, наприклад, давним-давно простежили політ чи не кожно­го ядра у Трафальгарській битві!

І це не все. Як ви гадаєте, про кого це «не в турецьких костюмах» на містку «Таїфа» пише Скоробогатов? Натякає на англійських радників? Чи на акул пера з Times? Але погляньте на фото Слейда часів служби в оттоманському флоті. Він, як і годиться, у формі турецького адмірала! Так само в турецькій формі ходили згодом німці, офіцери «Гебена» і «Бреслау», коли ті сталі кораблями оттоманського флоту. Отож вірити Скоро­бо­гатову не доводиться. Корес­понденти? Де ж їхні повідомлення? Замазала військова цензура? Де післявоєнні спогади? Не хочуть писати про поразку? А чи була вона?

Та чи не все одно, коли був бій? Можливо, має рацію модератор патріотичного російського форуму tsuchima.su кредо, що сформулював своє кредо, не заморочуючись аргументами: «Бой «Флоры» подвиг, Скоробогатов герой!»? Диявол, однак, ховається в дрібницях, і коли їх кількість перевершує критичну масу, важко вірити в подвиги. Боюся, вони того ж ґатунку, що й «льодове побоїще» на Чудському озері або подвиг «Варяга», який жодного разу не поцілив у ворога…

Під час беатифікації кандидатів у святі церква скрупульозно перевіряє факти їхніх чудес. Історики мають бути ще більш акуратними з чудесами військово-морськими. Так, не було й не могло бути Слейда на палубі «Таїфа». Він пише, що на початку листопада капудан-паша, отримавши повідомлення про російську ескадру, яка крейсирує поблизу Босфору, наказав йому вийти в море на фрегаті «Нус­ретіє». 11 листопада через сильний шторм і обледеніння повернули назад. У Стамбулі дізналися, що ескадра Осман-паші пішла в Синоп за десять чи дванадцять днів до того, а перед нею пішов Мустафа.

Що відповідає російським даним: «…три турецкие же парохода, за пять дней перед тем (следовательно, 31-го октября) от­правлены в Трапезонд». («Плава­ние эскадр Черноморского флота» (из донесения генерал-адъютанта Корнилова), «Русский художественный листок», №3, 20 січня 1854.)

Слейда не було на «Таїфі», хоча «качка», запущена «Трі­єстсь­­кою газетою», все ще крякає зі сторінок книжок та сайтів. Мож­ливо, поясненням плітки слугує той факт, що Мустафа-пашу, який служив у британському флоті й знав англійську, турки називали ферік-інгіліз, анг­лійсь­кий адмірал…

Соромно читати статтю Wiki про бій «Флори»: «В основе этого успеха, с одной стороны, лежала хладнокровная распорядительность и мужество капитана Скоробогатова, храбрость и знание дела его команды, с другой - робость и невежество английского советника и турецкого адмирала, не сумевших воспользоваться ни преимуществом паровых кораблей для одновременной атаки с разных сторон, ни крупнокалиберными бомбическими пушками, которыми можно было атаковать, находясь вне пределов досягаемости русского фрегата».

Не кажучи вже про брехню про всюдисущого, але «боязкого й неосвіченого» Слейда (чиї книжки перевидаються у XXI ст.!), про те, що переваги колісних пароплавів перед фрегатом виявилися сумнівними, про те, що соромно в наш час повторювати байки сталінської пропаганди. Автор статті міг би поцікавитися, яка дальність горезвісних бомбічних гармат, чи справді ни­ми «можна атакувати, перебуваючи поза межами досяжності російського фрегата», і чому вони не досить переконливо показали себе в руках чудово вимуштруваних російських комендорів буквально через десять днів, у Си­нопській битві, хоча було їх там не шість, як під Піцундою, а 76! Плюс чотири пудові єдинороги.

На тонкій ниточці…

То чи був бій? Адже «По доведении о сем деле до сведения Государя Императора Его Вели­чество повелеть соизволил: Ко­мандира фрегата «Флора» Капи­тан-Лейтенанта Скоробога­това произвесть в капитаны 2-го ранга; офицеров представить к наградам и всем объявить Высочай­шее благоволение; нижним же чинам пожаловано: шесть знаков отличия Военного Ордена и по рублю серебром на человека».

Микола I порядок любив над­звичайно, чинами й нагородами не розкидався, службу розумів із дитинства й шанував до самої смерті, отож навряд чи командир «Флори» був якимось аналогом поручика Кіже, «фигу­ры не имеющим». У даному разі нагорода, очевидно, заслужено знайшла героя. Та й Жандр згадує про роль Скоробогатова в обороні Севастополя, де він командував трьома батальйонами. Загинув, як і годиться російському морякові, смертю хоробрих в окопах на Малаховому кургані, а «Флору» потопили на вході в Севастопольську бухту ще у вересні 1854-го. Вічна їм пам’ять.

Однак сумніви залишаються. Маяковський недарма підкреслював надмірну пафосність російсь­кої історії: «Слава! Слава!! Слава героям!!!» За брязканням кімвалів і ревінням фанфар важко розчути шепіт вдумливої музи. Не всіх надихає Кліо, а багато хто просто відмахується від неї. Важ­ко в це повірити, але, за великим рахунком, у справі «Флори» все тримається на тонкій ниточці. Лише ґрунтовний Зайончковсь­кий у своїй «Восточ­ной войне…» наводить правильну дату бою (ніч на 6 листопада) і посилання на джерело: «[85] Рапорт капитан-лейтенанта Скоро­богатова от
11 ноября 1853 г., №623 (Архив Мор. мин. инсп. деп., II отд., 2 стр., 1853 г., д. №600); вахт. журн. фр. «Флора» за 1853 г. (Николаевский центр. архив)…».

Книжка вийшла давно,
1907 р., фундаментальна - три томи з безліччю ілюстрацій. Здавалося б, після неї вже не можна раз у раз повторювати у принципі неможливу дату бою «Флори», як це робили Ценський, Звєрєв та ін. Однак і через сто років нічого не змінилося. І гримлять заклики - не переписувати російську історію!

Дата 9 листопада з’явилася з-під пера взагалі-то ґрунтовного Жандра! Він посилається на офіційне видання військово-морського відомства - журнал «Морской сборник»: «Подробный рапорт Командира фрегата Флора напечатан в Морск. Сборн. 1853 года, 3 12, стр. 155». Рапорт можна знайти в «Русском художест­венном листке» №15 від 20 травня 1854 р. - також із посиланням на Мор. Зб. Читаємо: «Рапорт Командира 44-х-пушечного фрегата «Флора», Капитан-Лейтенан­та Скоробогатова, от 11-го Нояб­ря 1853 года, Командующему отрядом судов, крейсерующих у восточных берегов Черного моря, Контр-Адмиралу Вукотичу 1-му.

6-го Ноября, в половине второго часа пополуночи… увидел впереди на ветре, в одной миле расстояния, три парохода, державшиеся соединено».

Інакше кажучи, ніхто з численних авторів, які писали про битву, не спромігся зазирнути ні в рапорт командира фрегата, ні в працю Зайончковського, не подивувався з очевидних невідповідностей! Їм ніколи, їм головне - подвиг оспівати. Але мало відповістити на запитання про дату бою. Залишаються інші запитання. Зокрема й про рівень російсь­кої історіографії. Ось уже воістину діти лейтенанта Шмідта! До речі, бунтівний лейтенант із не­однозначною репутацією пов’я­заний із нашою темою: він був сином мічмана Шмідта, який брав участь у битві «Флори» і по загибелі свого командира одружився з його вдовою…