Заборонена конференція

Коли в жовтні 1987 року, рівно чверть століття тому, нині депутат Львівської обласної ради, голова комісії з питань культури, історико-культурної спадщини та духовного відродження, а тоді завідувач відділу Львівського міськвиконкому Орест Шейка в перші роки горбачовської перебудови організував на Личаківському кладовищі прибирання могил видатних львів’ян, він і гадки не мав, що це приведе до виникнення першої в Україні незалежної громадсько-політичної організації часів перебудови - Товариства Лева. Організації - передвісника Товариства української мови та інших громадсько-політичних рухів.

Серед перших членів були Андрій Квятковський, Леся Масловська, Юрко Лукомський, Василь Качмар, Мар’яна Гиба, сестри Тимчишин, брати Дідули, Левко Захарчишин, Олександр Кривенко, Дзвінка Калинець-Мамчур, Андрій Кирчів, Юрій Волощак, Мирослав Решетило, Тарас Стецьків та багато інших не менш відомих громадських діячів.

«Нам пощастило… Компартійна влада намагалася скерувати нашу пристрасть у русло етнографії, - згадує ці події Левко Захарчишин, - мовляв, нехай там бавляться культурою, аби не лізли в політику. Вони не розуміли, що від національної культури до національної свідомості - один крок. А ми це добре розуміли, а радше, відчували і з усією пристрастю юних сердець ринули в цей наш бій за свободу і гідність».

П’янке відчуття свободи наче магніт притягувало до Товариства Лева юних (і не лише юних) романтиків. Самі того не розуміючи, вони кинули виклик системі.

«Це нині багато що сприймається буденно. Але один з ідеологів Львівського міськкому компартії, - розповідає Орест Шейка, - після першого доброчинного концерту, організованого Товариством Лева у палаці культури імені Гагаріна, назвав звертання «вельмишановне товариство!» заграванням з публікою, а вислів «дай Боже» - пропагандою релігії за межами церкви. Це лише підтверджує, як непросто було в тодішньому Радянському Союзі щось сказати, прочитати, намалювати, заспівати чи навіть почути з того, що можна було охарактеризувати як несумісне з марксистсько-ленінською ідеологією.

А в 1987 році ми спробували своїми думками, прагненнями, діями розмити межі можливого. Пригорненням до народних традицій, захопленням гончарними виробами, поезією Антонича і Симоненка, співанням ще вчора недозволених пісень, організацією перших вертепів та гаївок… Це дало підставу М.Гориню якось сказати: «Не заважайте дітям бавитись, вони знають, що роблять».

Коли ми зустрілися з учасниками, які висловили бажання прибирати могили на Личаківському кладовищі, - продовжує розповідь Орест Шейка, - то серед них побачив своїх знайомих - Василя Качмара, з яким учився в художній школі, Остапа Патика, інших. І мені стало зрозуміло, що я потрапив у своє середовище. А ще мені запам’яталося, що жодного разу, коли ми там працювали, не падав дощ».

…Отак і виходили молоді ентузіасти щосуботи і щосереди на прибирання могил. Знайомилися із славною історією Львова, його видатними людьми. Спільна праця об’єднувала. Із часом визріла ідея створити Товариство Лева. Опрацювання статуту доручили Мирославу Решетилу, Дарі Ткач, Андрієві Квятковському.

Звичайно, про це знали в міськкомі комсомолу. Тому, коли 19 жовтня 1987 року в клубі лісотехнічного інституту молодь зібралася на свої перші збори, Оресту Шейці у комітеті комсомолу сказали: «Оресте, дивись, щоб тебе часом не обрали головою цього товариства». «Ні, в жодному разі», - запевнив той. Але більшістю голосів його було обрано першим головою Товариства Лева.

Не всім подобалося те, що «левенята» робили. Через рік мала відбутися звітно-виборна конференція товариства. Але рішенням Львівського міськкому та обкому КПРС її проведення заборонили. Як пізніше стало відомо від голови Українського фонду культури - відомого поета та громадського діяча Бориса Олійника, вказівка надійшла особисто від секретаря ЦК КПРС Єгора Лігачова.

Але самого товариство все ж таки не заборонили. Діяли різні секції: етнографічна, туристична, екологічна, театральна, інші. Методами театрального мистецтва учасники товариства осмислювали минуле свого народу. Театр створювали і надихали Ігор Марков, Сашко Кривенко, Тарас Стецьків, Сергій Архипчук, який був фаховим режисером, і, звичайно ж, директор Роман Турій. Де тільки не побували його учасники!

Свою підтримку товариству висловили голова Львівського відділення Українського фонду культури скульптор Еммануїл Мисько та поет, громадський і державний діяч Ростислав Братунь. Саме він у 1987 році допоміг товариству познайомитись із багатьма поважними львівськими інтелігентами. Більше того, його називали «хрещеним батьком» Товариства Лева у Львові. Невдовзі він став народним депутатом СРСР.

«За формою товариство було історико-культурним явищем, оскільки будь-яка політична діяльність була під забороною. Але перехід до політики був лише питанням часу. Товариство Лева за три роки зробило те, що раніше здавалося неможливим. Воно розбурхало народну активність, розбудило масову свідомість», - вважає колишній учасник товариства Тарас Стецьків.

На думку ще одного учасника товариства - науковця, історика та публіциста, доктора історичних наук, професора УКУ Ярослава Грицака, у 1953-1963 роках, в умовах стабільності та відсутності масового терору, в Україні народилось і зросло перше покоління, яке вдало стартувало і яке не було зупинене репресіями.

«Щоб ми не робили в подальшому житті, те, що було в нас найкрасивішим, найвагомішим, - уже позаду, - із сумом каже він. - І це було товариство Лева. Йдеться не так про особисту долю кожного з його учасників, як про долю всього товариства, тих декількох десятків чи сотень людей, які були в ньому. Це були 15 хвилин нашої слави».

Закінчити розповідь про 25-річний ювілей Товариства Лева хочеться враженнями Левка Захарчишина: «Революції роблять романтики. Поступово вони розходяться своїми дорогами. Юність змінилася зрілістю. Родина, діти, робота… Потім приходять прагматики, не обтяжені комплексами правди й чесності, які завжди знають, як і що робити. Прагматики стають циніками, а вже за ними йдуть відверті бандити. Все - як завжди».

Члени Товариства Лева саме й були такими романтиками. За інерцією кілька з них іще стали депутатами місцевих рад і навіть Верховної Ради, але на цьому їхня активна публічна місія й скінчилася. На жаль, таке життя.

Але, як переконані учасники Товариства Лева, які зібралися днями на святкування свого ювілею, щодня народжуються і виростають нові нерозважливі романтики, яких не влаштовує цей цинічний світ. Які нічого не боятимуться і за якийсь час, як це було з колишніми учасниками Товариства Лева, з юнацьким запалом рушать у похід у пошуках ідеалу. Вони, можливо, ще не знають, що ідеалу немає у природі, але саме цей наївний юнацький ідеалізм і дає можливість робити світ кращим.