Шукач фумарол
— Щодня сейсмостанції реєструють у Приельбруссі поштовхи до трьох балів, а іноді трясе й по кілька разів на день, — каже Іван Сердюков, присьорбуючи чай із чашки з силуетом двоголового Ельбрусу. — Вже виявлено чотири локальні точки підвищеної температури. Всі чотири температурні плями розташовані на розламах земної кори. Це підтверджують знімки з космосу.
Ветерани альпінізму, приїхавши на 60-річній ювілей українського табору «Ельбрус», знаходять тривожні точки на саморобній карті. Карта скопійована з німецької, яка провисіла на «Притулку одинадцяти» ледве не до сімдесятих.
— Спостерігаються не лише температурні стрибки, але й рухи земної кори.— Сердюков грає розклепаним гаком із німецьким клеймом, щоправда, без свастики. — Над проблемою працюють чотири інститути Російської академії наук: геології, географії, фізики Землі та геофізики.
Для патріархів одеського альпінізму ворожий гак не дивина. Вони не тільки гаки знаходили, але й німецькі консерви. Перші збори українських альпіністів стартували в 1946-му з руїн будинку відпочинку працівників культури БАКСАН-РОТФРОНТ — своєї бази в УРСР тоді ще не було.
— Отут, під язиком Великого Азау, я знайшов фумаролу, проталину. Утворилося ціле озерце поталої екологічно чистої води, — Сердюков показує точку на карті. Пакує до рюкзака американські датчики, проводи, самописи. Завтра він потягне 15 кілограмів цього добра на Ельбрус до Скель Пастухова й вище.
Іван Іванович Сердюков — доцент єдиної в РФ кафедри надзвичайних ситуацій Кабардино-Балкарського університету. Ветерани шанують Івана Івановича за те, що він людина не лише науки, але й гір. У період з 1991-го по 1992-й, коли табір втратив статус українського, відставний ракетник Сердюков був директором табору «Ельбрус». Сусідні бази пустували чи й зовсім були занедбані, а «Ельбрус» квітнув наметами. Перекладними діставалися сюди ентузіасти з Києва, Одеси, Харкова, чиїми руками цей табір упорядковувався, доглядався й розвивався від пам’ятного 1947 року.
— Коли ж прогнозується виверження Ельбрусу? — запитую навпрямки.
— Циклічність вулканічної активності в районі — приблизно 100–101 рік, — відповідає спокійно. — Період визначено за відкладеннями попелу з Ельбрусу у Волгоградській області. Тому виверження або локальний викид очікується приблизно через рік. Навіть якщо станеться танення льодовиків, змете багато селищ, зміниться клімат у регіоні.
Натягає рюкзак і шльопає в бік Ельбрусу.
Тиснява на Ельбрусі
На кінцевій станції третьої гілки ельбруської канатки «Мир» стовпотворіння. Групи пробираються рядком до фундаменту «Притулку одинадцяти». Одні ковзають у кросівках, інші стрибають з гори на титанових «кішках». По льодовику, виїдаючи вимоїни й оголюючи тріщини по флангах, несуться потоки поталої води, але народ не здається, пре з напором.
— Кур-р-рва-а-а! — кричить знесилений хлопчак із Кракова. Автор до нього «сів на хвіст», легше підійматися слід у слід. «Ратраки», схожі на трактори важкі гусеничні снігоходи, носяться туди-сюди, розмелюючи натоптані в снігу ланцюжки слідів. За 450 доларів «ратрак» доставляє інтуристів, минаючи схожий на ярмарок «Притулок одинадцяти», чи не до сідловини, де вони непритомніють, оскільки в поспіху й нетерпінні не пройшли східчастої акліматизації. Безтямних еменесівці строплять, як на лісоповалі, й тягнуть спочатку нижче, потім вантажать до «ак’ї», пластмасових ночов, — оживлення поставлене на потік.
Наші «сніжні барси», не змирившись зі старістю, ощадливими крочками тупотять до Скель Пастухова. А їм в обличчя вихлопи «ратраків» — дим у чистому та ще й розрідженому повітрі особливо шкідливий. Майнове розшарування досягло вершини Ельбрусу.
Багатих іноземців лякають роздуті банки, й вони їх викидають. А наші підбирають і використовують, пенсильванська тушкованка ситна, сам покуштував. Банки ж здуваються від розрідження.
Проте, незважаючи на вихлопи й метушню, дует відважних одеських панянок у складі Валентини Семенюк і Віри Митюхіної благополучно досяг Західної, підконтрольної МНС, вершини Ельбрусу. Валентина Семенюк підкорила Ельбрус дуплетом, тобто двічі за сезон, причому з інтервалом у тиждень. Останнє сходження було шістнадцятим.
Одеський слід на Шхельді
Колектив станції в барокамері |
— Завдяки наполегливим діям двох Академій — РФ та України — вдалося просунути ідею створення міжнародного центру, — каже заступник директора з наукової роботи Володимир Портниченко.
Боротьба за два захмарні гектари обсерваторії, два прибережні, найбільш ласі, гектари з барокамерою та 16 соток довгобуду в селищі Ельбрус тривала без малого три роки. Незважаючи на те що російські колеги були кровно зацікавлені у взаємовигідному науковому тандемі, місцеві судові інстанції затято не хотіли визнавати право власності однієї братньої держави на території іншої. Витримали 16 судових розглядів, вони проходили на фоні почастішання нападів на російські маяки в Криму. І лише у червні 2006-го було ухвалене рішення апеляційного суду РФ на користь України. Якби цього не сталося, то під час демонтажу від українського телескопа вартістю 18 мільйонів гривень залишилися б «дрова».
— Центр витримав 16 перевірок контрольними органами, починаючи від «Котлонагляду» до ФСБ, і, напевне, шістнадцята не остання, — каже директор Українського центру Володимир Тарадій.
Серед добровольців, що їх замикали в барокамері центру, було дві команди, які націлилися в Гімалаї: України, на чолі зі старшим тренером національної збірної Мстиславом Горбенком, і Краснодарського краю. Хлопці разом і на пам’ятній фотографії, яка висить у лабораторії. Чим не приклад розумного співробітництва?
...Зрозуміло, захоплених людей в державі завжди вистачало, але варто брати до уваги й міжнародне визнання досягнень. Причому не позавчорашні, присмачені голосіннями про втрачене, а свіжі відомості.
Ледве не стратегічним туристським ресурсом є білі плями на карті держави Непал, їх залишилося мало, і багато експедицій облизуються, дивлячись на ці незаймані піки. У Королівстві нетоптані «кішками» височини бережуть, як кажуть, на чорний день. Ще в 2000-му Мстислав Горбенко та Валентин Симоненко набачили з вертольота нескорену класичну вершину з неприступною стіною. У 2006-му, нарешті, було добуто згоду від його високості короля Непалу династії Бхавандра: українцям таки дарували «білу» вершину. А між тим, для високогірного Непалу це те саме, що розкупорити нафтову свердловину. Чим не визнання?
Конституція та національне надбання
Нині у світовому альпінізмі намітився явний ухил у бік індивідуалізму, скелелазіння в калошах по красноярських стовпах, а пляжний колективний волейбол не в пошані. Тому й ремствує старший тренер національної збірної України Мстислав Горбенко, що «вкоротилася лава запасних». А з другого боку, дошкуляє технічний альпінізм. Наприклад, у Франції гаки в скельні стіни вбито з розрахунком трьох типорозмірів: «Ікс- ель» і так далі, як шмотки. Тільки примірся, і вперед!
Що далі? Будемо запрошувати китайських інструкторів, не схильних до вірусу індивідуалізму? Але наші, доморослі, поки виростають за невигубним законом генетики, вони сухорляві, за свій рахунок мотаються у Форос на тренування, поки Америка бореться з ожирінням. І спасибі за цей генетичний експеримент товаришу Сталіну.
Ці люди — національне надбання, як телескоп поблизу Чегета, і тому, відповідно до статті Конституції України «Про національне надбання», на цю виняткову обставину треба зважати. І фінансувати цілеспрямовано. Для очевидної користі держави.
Навряд чи варто оскаржувати приналежність морени, посилатися на старі формуляри профспілки працівників вугільної промисловості, що в Донецьку — претензії тільки порушать крихкий баланс взаємин. Але дружити щиро, конструктивно, щедро, послідовно з дирекцією нинішнього ТОВ «Ельбрус» конче потрібно. В одній перевіреній десятиліттями зв’язці продовжувати першопроходження, адже по «білій плямі» пробираємося, тому що навіть коли є страховка, «пурхати» вкрай неприємно, це вам підтвердить будь-який альпініст, котрий зривався.
Коли автобус «неоплан» брав зворотний курс на Одесу, кияни, які прижилися по бідності поруч у наметовому таборі, втирали сльози.
Хазяїн сезонної харчевні Ельбрус Муратович помахав услід із сараю-кухні. На фронтоні було написано: «Краще гір можуть бути тільки горці». Ще, мабуть, підкорювачі гір, голови яких обсипані сивиною, як горді піки долини Шхельди.
У розрідженому повітрі, крім проростання судин, відбувається невивчена поки доктором Портниченком кристалізація душі, очищення. Кристали зовсім інакше іскряться в розрідженому сяючому повітрі. Табірний пес Джек, розштовхуючи грудьми юніорів, втискується в шеренгу на шикуванні, а потім проводжає групи на маршрути.
Перед П’ятигорськом мигнула криклива реклама й поруч слоган: «Краса гір врятує світ». Від абсурду.