Ясміна МИХАЙЛОВИЧ: «Як душоприказник і спадкоємиця авторських прав Мілорада Павича я просто зобов’язана здійснити його бажання і приїхати в Україну!»

02 березня, 2012, 14:39 Роздрукувати Bипуск № 8, 2 березня-9 березня 2012р.
Відправити
Відправити

Мілорад був певен, що єдність чоловічого і жіночого начал притаманна розвитку світової літератури з моменту її виникнення.

Холодний січень 2012 року в Белграді контрастує з теплою, веселою і трохи богемною атмосферою кафе «Нушич» на вулиці Браніслава Нушича, де ми розмовляємо з відомою письменницею, удовою Мілорада Павича Ясміною Михайлович. Перекладати із сербської мови нам допомагає колишня киянка Катерина Глушаєва і… оточення.

- В Україні люблять творчість Мілорада Павича, і ваш покірний слуга є лише одним із численних шанувальників його романів та оповідань. Хотілося б дізнатися, чи є ця любов взаємною, і яке місце посідала Україна в житті автора «Хазарського словника»?

- Мені дуже приємно говорити про наукові, літературні та історичні зв’язки з Україною мого чоловіка. Мілорад був одним із засновників і першим президентом Товариства сербсько-української дружби і приділяв багато уваги культурним зв’язкам між нашими народами. Практично всі його твори перекладено російською і українською мовами, а публікацію їх в Україні найчастіше здійснювало видавництво «Фоліо». Перекладами і вивченням творчості Павича у вашій країні займалося багато дослідників. Насамперед я хотіла б назвати Аллу Татаренко і Павла Рудякова. До речі, на офіційному сайті Мілорада Павича є спеціальний розділ, присвячений українським публікаціям про нього, у тому числі й ваше есе його пам’яті, опубліковане в «Дзеркалі тижня».

Приблизно п’ять років тому планувалися поїздка Мілорада Павича до Києва і цикл його лекцій у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Мілорад дуже радів можливості відвідати Україну, чекав цього візиту, але буквально в останній момент поїздку довелося скасувати через стан його здоров’я. Як душоприказник і спадкоємиця авторських прав я просто зобов’язана здійснити його бажання і приїхати в Україну!

- Ясміно, хотів би поставити вам особисте запитання: як ви познайомилися з Мілорадом Павичем?

- Я захоплювалася творчістю та літературними знахідками Павича, моя дипломна робота була присвячена його текстам. І от якось у мене виникла ідея пошити сукню за мотивами одного з його оповідань. Це оповідання було присвячене карті Белграда. Я перенесла карту на тканину і з допомогою подруги пошила цю сукню. Отже, я прийшла на зустріч з Мілорадом дуже підготовленою, у буквальному сенсі одягненою в його текст. Я була його текстом!

Але з моменту нашого першого знайомства до початку стосунків минуло цілих п’ять років. Через велику різницю у віці ці стосунки здавалися просто неможливими. Ми прожили ці п’ять років у якомусь вакуумі. І тут у нашу долю втрутився сербсько-український зв’язок, який для мене став зв’язком любовним. Між іншим, я вперше відкрито кажу про це! На вечорі після засідання Товариства сербсько-української дружби, де головував Мілорад, ми зрозуміли, що повинні бути разом. І після цього прожили в щасливому шлюбі 17 років.

- Ви сказали, що спочатку полюбили тексти Мілорада Павича, а потім у вашому житті з’явилася людина Мілорад Павич. Чи відрізнялася ця людина від її текстів?

- Це дуже доречне запитання. Коли ми почали жити з Мілорадом, мені було 32, а йому - 62 роки. Крім того, він був славетний сербський письменник, кумир для багатьох любителів літератури. Дійсно, між сприйняттям людини шанувальниками і близькими людьми часто є певна відмінність, і в повсякденному житті знаменита людина часто не зовсім така, якою здається на екрані телевізора. Це стосується не тільки письменників, а й акторів, спортсменів, усіх публічних людей. У нашому ж з Мілорадом випадку це було щось особливе, справжнє велике кохання, яке дуже рідко трапляється. І це кохання продовжилося у спільній творчості - незважаючи на різницю літературних стилів, ми написали й видали дві книжки.

Ви помітили, що головні герої Павича - жінки? У своїй творчості він шукав якоїсь гармонії статей. Він прагнув створити андрогіна, який би втілював цілісність людської натури. Після смерті Мілорада я залишилася без своєї половини, але якимось чином Мілорад перейшов у мене. От тільки не певна, чи змогла я перейти в нього. Зараз, через два роки після смерті Павича, як спадкоємиця його авторських прав, я практично щодня зустрічаюся з ним. Навіть з юридичного погляду в мене дві особистості. Причому за сербськими законами, як спадкоємиця авторських прав Мілорада Павича, я, Ясміна Михайлович, не можу отримувати гонорарів за публікацію своїх власних творів. Гонорари мені призначено тільки за публікацію творів Мілорада Павича. На домашньому комп’ютері в мене є унікальна опція - «перемкнути особистість». Таким чином у метафізичному сенсі в мені співіснують дві людини, дві особистості і дві статі.

- Дуже добре пам’ятаю, як після публікації есе пам’яті Мілорада Павича я отримав мейл… від самого Мілорада Павича. Лист був від вас, однак тоді я навіть припустити не міг, настільки глибокого метафізичного підґрунтя!

- Це справді так. Мілорад похований на алеї великих людей у Белграді. Коли виникло питання про пам’ятник на його могилі, я заборонила писати дати народження і смерті. Я мала на це право! Мілорад вважав, що життя, як роман або оповідання, не повинно мати кінця. Цю нескінченність і втілює відсутність традиційних дат на його могильній плиті.

- Творчість Мілорада Павича є самобутньою і багатогранною. А чи є в Ясміни Михайлович улюблена книжка Павича?

- Ви ставите складне запитання. Як уже було сказано, я закохалася спочатку в слова Павича. Але після того як ми почали жити разом, уже не могла читати тексти Мілорада як звичайний читач. Зараз, як його душоприказник, я теж не можу бути звичайним читачем. Мілорад присвятив мені роман «Інше тіло», драму «Вічність і ще один день», низку оповідань. Практично у всіх книжках, написаних Павичем в останні сімнадцять років життя, ми переплітаємося. Тому після його смерті я ще жодного разу не наважилася перечитати ці книжки. Але ваше запитання було про улюблені книжки - чесно кажучи, я найбільше люблю його оповідання. Як на мене, Мілорад Павич є одним з найцікавіших оповідачів коротких історій у світовій літературі!

- Книжкою, що прославила Мілорада Павича на весь світ, став виданий 1984 року роман «Хазарський словник». Ви якось сказали, що часом почуваєтеся принцесою Атех. Чому?

- Практично в кожній героїні Павича живе принцеса Атех, і він шукав її все життя, поки ми не зустрілися. Я можу цілком переконливо довести, що принцеса Атех - це я.

Якщо ви пам’ятаєте, принцеса Атех у романі очолювала секту ловців снів. Зараз я отримую (здебільшого електронною поштою) багато листів від людей, яким сниться Мілорад. І в цих снах, незалежно від того, кому вони сняться, я бачу сьогодення, живого Мілорада. Ці сни ввійдуть до нової книжки, яку незабаром буде опубліковано. Тобто, я в цьому разі виступаю як збирач і редактор чужих снів про Павича. Питання, що хвилює мене в цьому зв’язку, - хто буде автором книжки? Адже певною мірою Мілорад продовжує писати - тепер уже через ловців снів про нього!

- Ясміно, ми багато говорили про вас як про жіночу іпостась Мілорада Павича. Але, наскільки мені відомо, крім усього іншого, ви є цікавим і самобутнім автором. Розкажіть, будь ласка, про свою творчість!

- Мене дуже часто про це запитують: мовляв, не так уже й часто два письменники живуть і творять разом. Писати - це означає бути в страшній самотності. Оскільки Мілорад час від часу йшов у цю самотність, до своїх літературних героїв, я теж почала писати белетристику. Спільно ми написали дві книжки, і читач, який їх прочитає, напевно зрозуміє, що йдеться про два абсолютно різні літературні стилі. Ваш читач може також відчути ці відмінності, бо мій роман «Паризький поцілунок» перекладено російською мовою. Нині, коли я читаю на літературних форумах відгуки на кшталт: «Ця книжка абсолютно не схожа на тексти Павича!», мені стає смішно. Читачі чомусь очікують, що я наслідуватиму його стиль. Мені здається, саме тому російська літературна критика насторожено сприйняла мій роман. Якщо коротко сформулювати відмінність наших стилів, то я - людина, яка з реальності робить літературу, а Мілорад був людиною, яка створювала з літератури реальність. Напевно, тому в моїх творах Мілорад Павич є частим літературним героєм під своїм реальним іменем.

- Які ваші улюблені письменники, крім Мілорада Павича?

- Я неодноразово казала й писала про те, що в мене два літературні кумири: Павич і Булгаков. Дуже люблю перечитувати «Майстра і Маргариту». Крім того, мені подобаються так звані нудні романи Умберто Еко (між іншим, вони були знайомі з Мілорадом і періодично спілкувалися), а також книжки Дена Брауна. Я поділяю ідею останнього про наявність чоловічого і жіночого начал у християнстві. Близька мені і творчість сербських письменниць, серед яких найулюбленіша - Олена Дімітрієвич. Напевно вам це ім’я ні про що не каже, але її книжка «Листи з Ніша» стала для мене відкриттям (можливо, тому, що я сама народилася в цьому місті).

- Як показав Мілорад Павич, текст можна перекласти з чоловічої мови на жіночу, і навпаки. Але не менш складною проблемою є переклад тексту іноземними мовами. Які почуття виникають у вас, коли бачите численні переклади книжок Павича?

- Книжки Мілорада перекладено більшістю мов світу. Часто нам надсилали книжки, навіть назв яких ми не могли зрозуміти - наприклад, у випадках перекладів ієрогліфічною писемністю. Щодо якості перекладу сам Мілорад казав, що гарний текст може витримати навіть посередній переклад, бо несе значущий зміст. Він ретельно контролював переклади своїх книжок англійською, російською, французькою і німецькою мовами, бо досконало ними володів. До речі, більшість перекладачів книжок Павича - жінки, що надзвичайно тішило Мілорада. Він вважав, що чуттєве жіноче начало обов’язково має бути присутнім у літературі, надавати їй цілісності.

Мілорад був певен, що ця єдність чоловічого і жіночого начал притаманна розвитку світової літератури з моменту її виникнення. Він був переконаний, що було два Гомери: чоловічий і жіночий. Перший написав «Іліаду», а другий «Одіссею». Ці книжки надто відрізняються за стилем та емоційним тлом, щоб бути творами одного автора. І це - лише одна з таємниць андрогіна, що відкрилися Мілораду Павичу в історії світової літератури!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК