Як виховати чепуруна?

Більше половини всіх скарг при зверненні до дитячого психолога звучать приблизно так: «Дитина зовсім не думає про порядок! Якщо я не приберу, то іграшки (книги, зошити, дискети) і одяг валятимуться в найнесподіваніших місцях місяцями. Говорити про це марно: вона мене ніби не чує!» Блакитна мрія всіх батьків — щоб дитина була акуратною, прибирала у своїй кімнаті, складала одяг перед сном, мила за собою посуд. Чи можливо це?

Якщо ви згадаєте всі зауваження, претензії та вимоги, які звучать на адресу дитини протягом доби, то напевно з подивом зауважите, що левова частка їх припадає саме на тему чистоти і прибирання. І все, мов горохом об стіну, ну не хочуть наші діти зрозуміти важливість цього процесу. Лінь чи впевненість, що хтось зробить це за них? А може, ми, дорослі, щось робимо тут не так?

Насправді потреба бачити навколо себе чисте, прибране помешкання з’являється у дітей досить пізно. Власне, на той час вони вже не діти і навіть не підлітки. Бажання наводити порядок найприроднішим чином формується зазвичай після підліткового віку. Найчастіше — тільки коли людина заводить свою сім’ю і будує власне житло. Поки дитина живе на території дорослих і, хочемо ми того чи ні, займає підлегле становище, вона ні за що навколо себе не відповідає. І це нормально. Безумовно, кожен із нас може згадати два-три приклади з життя друзів і знайомих, у чиїх сім’ях живуть діти-акуратисти, предмет гордості батьків і заздрості навколишніх. Але це швидше виняток із правил. Ці дітлахи з ранніх років люблять розставляти все по своїх місцях і наводити порядок зовсім не завдяки правильному вихованню, а винятково через особливості характеру. Це, як правило, маленькі педанти з яскраво вираженим флегматичним темпераментом. Зворотним боком медалі при цьому є страх перед будь-яким порушенням звичного ходу подій, відступом від правил і відсутність безпосередності в поведінці, безініціативність і невміння азартно віддаватися грі з однолітками. Діти, котрі захоплено грають, нездатні, вийшовши з гри, різко повернутися до нудної повсякденності, тому іграшки залишаються там, де їх залишили. Тож, дорогі батьки, перш ніж «нападати» на своїх чад із приводу неакуратності й прагнення все навколо себе перетворити на хаос, запам’ятайте: небажання наводити лад — це вікова норма, у той час як наявність подібних навичок — радше приємний виняток.

Але це зовсім не означає, що мрію привчити свою дитину до порядку треба забути до кращих часів. Просто мета вашого виховання в цьому напрямі звучатиме дещо інакше: чи можуть батьки полегшити собі (саме собі!) життя, і якщо так, то як? Безумовно, можуть. І починати треба дійсно рано — уже з двох-трьох років. Тільки при цьому необхідно, по-перше, пам’ятати про сказане вище, а по-друге — дотримуватися кількох правил, про які ми поговоримо нижче.

Правило перше. Як ви вже зрозуміли, природної відмінності чистого й неприбраного помешкання дитина не помічає. Тому твердження типу «Подивися, як у тебе в кімнаті брудно! Цього не повинно бути!» будуть марними. Дитина у віці двох-чотирьох років якщо й погоджується робити щось «як велика», то тільки «купуючись» на мотив наслідування вас і потребу у вашому схваленні, прагнучи бути дорослою. Саме на це вам і слід спиратися у своєму бажанні виховати у малюка акуратність. Це має бути гра, наслідування ваших дорослих дій, причому дій спільних. Миє мама підлогу — нехай і малюк повозить по підлозі ганчіркою. Миє бабуся посуд — дайте і їй потримати щось, що важко розбити навіть за дуже великого бажання. Тато пилососить — нехай малюк потримається за ручку пилососа поруч із великими татковими руками. Чи нехай натисне кнопку вмикання пилососа — це взагалі суцільне задоволення в такому віці. Просто ставте дитину поруч із собою і показуйте, що і як треба робити (основний механізм виховання в цьому віці — наслідування). Особистий приклад набагато дієвіший, аніж численні повчальні історії про «хороших і поганих дітей». Однак тут є одне невелике «але». Привчання до якихось навичок передбачає наявність їх і в інших членів сім’ї. Якщо будинок утримують у порядку, рано чи пізно дитина природним чином підтягнеться до цього рівня в особистих звичках. Якщо ж «робочий безлад» у вашому домі — справа звична і підлогу миють лише принагідно, то навряд чи слід лицемірно закликати малюка до регулярного прибирання: він реагуватиме лише на те, що бачить «за фактом».

Правило друге. Якщо є можливість, то краще обмежити територію, на якій дитині дозволено грати: виключити кухню, ванну, спальню батьків, їхні робочі столи. У кожного члена сім’ї має бути своя територія, і у малюка в тому числі. Крім того, площа, із якої вам доведеться збирати іграшки, помітно зменшиться.

Правило третє. Прибирання не повинно переривати гру чи перешкоджати її продовженню. Адже для нас це просто гра, а для дитини — найважливіше заняття в житті, тому поставтеся до нього з повагою. Якщо він залишив на підлозі недобудований замок із кубиків, прибрати його — значить перервати творчий процес, який може вже не відновитися. Недоречно починати прибирання, якщо у дитини гості, як і відривати її від якогось цікавого заняття. У цьому разі прибирання матиме негативний емоційний відтінок, який навряд чи піде на користь.

Якщо ви взялися за прибирання в дитячій, то краще не робити це за відсутності дитини чи без її участі. Зрозуміло, що її внесок буде поки невеликий і більше схожий на спробу знову влаштувати розгардіяш. Потерпіть: спільна дія тут дуже важлива, у малюка не повинно складатися враження, що хтось виконає за нього його обов’язки. І не лайте його — він старається як може. Навпаки, якнайчастіше хваліть маленького помічника за будь-які дрібниці в процесі прибирання. Нехай навіть він просто тримає мішок для іграшок, поки ви їх туди складаєте, або дістає те, що закотилося під диван і дорослому дістати важко. І обов’язково скажіть малюкові про те, що без нього ви не впоралися б.

Добре було б закріпити за дитиною одну чи кілька справ, яку в сім’ї виконує тільки вона. Нехай це буде одна квітка, яку треба регулярно поливати, чи поличка в кімнаті, із якої лише маляті довірено витирати пилюку. Це дуже важливий крок. Дитина остаточно починає почуватися «як доросла» в нелегкій справі підтримання чистоти.

І, нарешті, остання порада: не чекайте негайних результатів, не розраховуйте на швидкий ефект у вихованні акуратності в маленької дитини. Гасло цієї важливої й непростої справи, мабуть, звучить так: «чекайте відповіді». І якщо все зроблено правильно, то «відповіді» ви дочекаєтеся обов’язково.