Як формувати психологію переможців?

Школа як єдиний соціальний інститут підготовки до дорослого життя передусім має виконувати функцію симулятора — комп’ютерного пристрою-тренажера, який повністю повторює реальний апарат, наприклад літак. «Літаєш» у ньому, береш участь у боях, розбиваєшся, отримуєш поранення… Перехоплює подих, серце завмирає. Але гру закінчено, руки-ноги цілі. Проте «битому не йметься». Ти входиш в азарт — враховуєш помилки, надолужуєш упущене, і знову — за штурвал. Тобі дається ще один шанс. А потім — ще й ще. І ось нарешті замість гіркоти поразки на губах хмільний смак перемоги.

І заради цього відчуття варто ризикувати.

Бо ти досяг мети. Став кращим. І тепер готовий удосконалюватися у своїй майстерності й перемагати.

Але для цього треба навчатися. І не просто заради якогось ефемерного майбутнього. А для того, щоб стати переможцем сьогодні.

Саме такий підхід до навчання практикують у київському Ліцеї бізнесу і права, в основу роботи якого покладено принцип «навчання в дії». Цим він кардинально відрізняється від традиційних шкільних стандартів у навчанні.

У процесі навчання хлопчики й дівчатка «створюють» власні підприємства, біржі, вступають у партії й борються за перемогу на виборах, беруть участь у засіданнях ООН, ведуть судові процеси, розорюються, збагачуються і, звісно ж, опановують обов’язкову шкільну програму.

Перше вересня всім ліцеєм відзначають у лісі — для адаптації до нового навчального року.

Приймають у ліцей лише з восьмого класу також за незвичайною методикою: крім звичних тестів, абітурієнтам пропонують кілька видів науково-дослідних ігор.

Яким чином видозмінили саму навчальну атмосферу, залишивши при цьому всі міністерські держстандарти? Про це — наша розмова з директором Ліцею бізнесу і права Людмилою ПАРАЩЕНКО.

— Людмило Іванівно, тести на іспитах — зрозуміла річ. Але чому відбірні ігри?

— Це найважливіший тест. Оскільки він дозволяє виділити юнаків та юнок із активною життєвою позицією, необхідною для майбутнього управлінця. Застосовуємо ігровий підхід, розроблений на основі методів, широко використовуваних у підготовці співробітників спецслужб. Ігри організовують ліцеїсти, які вже рік провчилися в нас. Наступного року кращі з них стають «тьютерами» — вожатими груп новоприбулих новачків, яких вони ознайомлюють зі специфікою всього ігрового блоку.

— Як ви оцінюєте класно-урочну систему радянських часів?

— Вона була ефективна, оскільки виконувала соціальне замовлення. Існували незаперечні ідеали — «установки», які дозволяли згуртовувати колектив: один за всіх, і всі за одного, «той, хто погано навчається, — всіх тягне вниз» тощо.

А головне, була гарантована система працевлаштування після школи. Безумовно, не обходилося й без «волохатих лап», але можна було вступити, розраховуючи на знання, — суджу по собі. Я, наприклад, вступала на факультет журналістики, маючи лише знання й золоту медаль.

Сьогодні змінилася не тільки ідеологія, а й самі підходи до життя. Щокроку шкільні відмінники не можуть знайти гідного місця в житті, а трієчники, котрі не боялися експериментувати, інколи досягають багато.

Головна вада класно-урочної системи — в її відірваності від реалій сьогодення. Шляхом жорсткої передачі знань не можна сформувати успішну людину. Нині головне — не просто мати знання, а легко орієнтуватися у великому потоці нової інформації, уміти вибрати з неї потрібну й оперативно застосувати на практиці.

— Чи існує система цінностей взагалі, і де стосовно неї перебуває сам школяр?

— Вічні цінності не залежать від того, в якій соціальній епосі перебуває школа. Це десять біблійних заповідей: не убий, не вкради тощо.

Є й загальнонаціональні цінності, які, на жаль, ще належить сформувати — і не на папері, а в душі кожного. Це найскладніше завдання. Воно вирішується шляхом поступової корекції психології людини.

— Що для цього необхідно передусім?

— Відродити саме поняття власності, відчуття власника, отже, відчуття відповідальності за свою справу. Це цілком інший стиль життя та взаємостосунків. Ми націлюємо вихованців на те, що лідер — це насамперед той, хто здатний брати на себе відповідальність за бізнес, за команду, за країну.

— Як же ви з такими підходами виконуєте держстандарти Міністерства освіти?

— На базі стандартної шкільної програми ми запровадили свій підхід до навчання — «ліцейський стандарт». Навчання в ліцеї, як у вузі, розбите на пари (два уроки поспіль). Таким чином, за день учні вивчають не більше чотирьох предметів, один із яких обов’язково не пов’язаний із сидінням за партою: хореографія, фітнес, акторська майстерність.

Це ігрова педагогіка і проектний підхід, що дозволяє одночасно з подачею теоретичних знань, які, можливо, їм ніколи й не знадобляться, дати те, що корисне й необхідне для життя. І кожен педагог у своєму предметі це застосовує.

Наприклад, математика. Тема «відсотки». Начебто шкільна програма, але ми навчаємо, як вирахувати банківські відсотки, чому змінюється курс валют, як люди на цьому курсі наживають або втрачають гроші.

Або біологія. Намагаємося донести таку установку: «у нашому нестабільному стресовому світі, щоб досягти успіху, я повинен ставитися до свого тіла як до головного ресурсу. Основний капітал — це здоров’я, і, якщо його не буде, дуже важко бути успішним, навіть коли ти дуже розумний». У процесі навчання цю установку ми підкріплюємо тренінгами, спортивною підготовкою, змаганнями. Інший приклад — хімія. Процес біохімічних реакцій в організмі людини показується на прикладі вживання алкоголю й тютюну. Вивчивши внутрішні реакції організму на ці стимулятори, далеко не кожен візьметься за сигарету.

— А якщо все-таки потягне закурити?

— Якщо на території ліцею, то: перший раз — попередження, другий — штраф із батьків у розмірі місячної оплати за ліцей, третій — відрахування з ліцею.

— Стосовно вчителів цей принцип діє також? І взагалі, які критерії їх добору?

— Основне при зарахуванні на роботу — відповідати вимозі до кожного вихователя: «роби, як я», а не «роби, як я сказав». А це означає — не пити, не курити, бути активним, мати хорошу спортивну форму.

У всіх заходах, чи то походи в гори, спортивні й інтелектуальні змагання, наші вчителі беруть участь разом зі школярами. Крім того, існує система учнівських рейтингів. Якщо вчитель, на думку учнів, на найнижчому рівні, він повинен піти.

— А як ви моделюєте доросле життя?

— Протягом року в нас проходить сім ліцейських ігор, пов’язаних із основними сферами нашого життя. Методика — наше ноу-хау — постійно вдосконалюється в «майстерні управління» під керівництвом директора проектно-аналітичної служби Олександра Зінченка. Її проектують учні старших класів.

Перша гра — «Диспути» — націлена на засвоєння одного з головних законів бізнесу: успіху досягає команда. Учать обстоювати свою думку, створювати команду і взаємодіяти в ній на різних ролях.

Далі — «Господарство»: економічні взаємовідносини. Учні створюють підприємства, фірми. Хтось виступає інвестором, хтось — власником компанії. Пишуться й реальні бізнес-плани. Наприклад, наш шкільний буфет було відкрито за бізнес-планом, розробленим учнем школи.

На грі «Фінанси» діє фондова біржа. Тут можна вкласти свої гроші й купити акції. Працюють банки, брокерські компанії. Тут-таки укладаються угоди. Учні все це «проживають» на екрані комп’ютера. Вони можуть отримати хороший прибуток, а можуть і розоритися.

— Розоритися? Але ж це травма для незміцнілої дитячої психіки…

— Навпаки. Хотілося б сказати про користь невдач. Якщо ти «розорився», а твій друг «зібрав» солідний капітал і став переможцем, то тут починають діяти вже інші закони, як-от — бажання переможеного взяти реванш.

— А якщо допущено несправедливість?

— Доведи! Для цього існує гра «Судові змагання»: можна подати судовий позов, виступити в ролі адвоката, прокурора, присяжного засідателя. Усі процеси повністю дублюють європейську систему судочинства.

Наприклад, торік подавали позов на організаторів гри «Фінанси» за неправильну побудову гри, внаслідок чого стало можливим формування тіньового ринку. Суд присяжних позов не задовольнив.

— А на вчителів позови подають?

— Часто. Одного разу клас подав позов на свого куратора за те, що той занадто суворий, отож вони готові обійтися без нього. Обвинувачення спрацювало дуже грамотно. Присяжні винесли рішення на користь класу. Ми змушені були з цим погодитися. Рік клас був на самоврядуванні. Але потім вони звернулися до дирекції з проханням повернути їм куратора, причому саме того, котрого самі ж «звільнили». І не розлучалися з ним аж до випуску.

А взимку нинішнього року подали позов на шкільну ЦВК, звинувачуючи її в співучасті у фальсифікації виборів президента школи. Аргументи: неявка потрібної кількості виборців і наявність «липових» бюлетенів за кандидата, який переміг.

Самі вибори президента школи відбувалися раніше, під час ще однієї ліцейської гри — «Політика».

Ця гра дає уявлення про те, наскільки на все наше життя впливає політика й чому за керівні державні та політичні посади ведеться така жорстка боротьба. У нас є партії, що презентують своїх лідерів, створюючи їм потужний PR і антиPR. Пропозиції, як і в житті, — від популістських до цілком реальних. У результаті переможці протягом року відповідають за життєдіяльність ліцейського середовища. І якщо працюють погано, то ризикують піти з ганьбою, припустімо, через той-таки суд.

— Чи допомагає ваша методика ліцеїстам прилучитися до загальносвітової системи цінностей? Якщо так, то яким чином?

— Добрий рівень знання мов і наявність організаторських здібностей дозволяють старшокласникам реалізувати себе під час міжнародної загальноосвітньої програми гри «Модель ООН». Ліцей отримав право на її організацію в Україні: учні імітують засідання Генеральної Асамблеї ООН. На засідання з’їжджаються делегати з «усіх країн світу» — тобто учні різних шкіл. А наші ліцеїсти представляють центральний орган ООН, дублюють його роботу.

Нинішнього року тему засідання «Спорт на благо миру й розвитку» учасники підкріпили демонстрацією своєї фізичної підготовки, завершивши гру участю в спортивному пробігу.

— Наскільки активно ліцеїсти беруть участь в ігровому блоці? Адже завжди знайдуться ті, кому це нецікаво.

— Ми не вираховуємо відсотків. Чому? Уявіть, у процесі консервації в приготовлений розсіл кладуться огірки. Усі вони різні за розміром, формою, але смак виходить однаковий. Так само й ми — створюємо «культурний розсіл» — освітній простір, у якому кожен може знайти своє місце. А коли цей простір створено, то навіть ті, хто начебто займав позицію спостерігача, однаково задіяні.

— Як часто залишають ваш ліцей і з яких причин?

— У процесі навчання йде досить жорсткий відсів. У середньому до закінчення школи її залишають до двадцяти відсотків учнів. Лише деякі — за порушення шкільного статуту. І річ навіть не в тому, що вони не впоралися, просто розкриваються їхні основні здібності. Буває, ми не можемо донести до дитини те, що обіцяли її батькам. Унаслідок цього вона просто не в змозі вписатися в нашу систему. У такому разі рекомендуємо їм пошукати навчальний заклад, який найбільше відповідає схильностям дитини.

— Але ж ліцей — платний. Ви втрачаєте гроші.

— Зате зберігаємо імідж. Ми дотримуємося принципів, які необхідні для чесного бізнесу, — за кожне своє слово треба відповідати. Якщо не можеш виконати своїх же зобов’язань — не маєш права брати гроші. Адже для нас, як і для батьків, дуже багато важить результат.

— То в чому ж полягає ваша основна місія?

— Ми не просто готуємо хлопчиків і дівчаток до входження в доросле життя. Наше завдання набагато ширше. І полягає воно у формуванні певної категорії управлінців, лідерів, які б могли не тільки вести за собою, а й бути ініціаторами принципово нових стандартів мислення, людей, здатних на ментальному рівні створювати нову психологію держави в цілому. Причому психологію переможців — якої Україні так бракує.