Я думаю про музику…

У Центрі переселенців на Фролівській - неймовірно домашня, затишна атмосфера. Я не шанувальниця баяна, але, як з'ясувалося, я просто не чула його раніше в живому хорошому виконанні.

На маленьку сцену вийшов баяніст зі світовим ім'ям, Юрій Калашников, страшно блідий і на вигляд - дуже слабкий чоловік. Я знала, що він хворий на гострий лейкоз, недавно пройшов сеанс хіміотерапії, і його ненадовго відпустили додому - відпочити перед наступним етапом лікування. А він вирішив витратити цей час на підготовку і власне на сам благодійний концерт на Фролівській, зібравши якусь дещицю грошей на дітей, на медицину, на те, що потрібно.

Я слухала, як він грає, думала про війну і про те, що він із Луганська. Де у філармонії на дошці пошани, можливо, досі висить його фото. Принаймні на сайті Луганської обласної філармонії ім'я баяніста Юрія Калашникова досі значиться серед солістів: "Акомпаніатор-концертмейстер. Заслужений діяч мистецтв України. Викладав у Луганському музичному училищі… викладав на музичному факультеті Луганського педуніверситету ім. Т.Шевченка (з 2005-го - на посаді доцента)… Лауреат Всеукраїнського конкурсу баяністів і акордеоністів (1988 р.), дипломант Міжнародного конкурсу "Фогтландські дні музики" (Німеччина, 1990 р.), лауреат Міжнародного конкурсу "Трофей миру" (Іспанія, 1990 р.), лауреат Міжнародного конкурсу-фестивалю "Аккохолідей" (Україна, 2007 р.) Музикант, який вдало поєднує у своїх концертних програмах виконання музики різних стильових напрямів - класики, фольклору та естрадно-джазових композицій". Ось що там написано досі.

Баяніст об'їздив із сольними концертами півсвіту. І, перш ніж виїхати з Луганська, примудрився виконати план із концертів у Луганській філармонії на півроку наперед. Однак, коли вже з Києва Юрій зателефонував і запитав, чи може отримати зарплату, йому відповіли, що тим, хто виїхав, не платять…

…Із Луганська Юрій із дружиною та її подругою виїжджали наприкінці липня 2014-го. "Нервова система вже не витримувала, - згадує він. - Ми все чекали, що в Луганськ увійдуть українські війська, і все буде нормально. Узяти місто можна було за півгодини, але ніхто цього не робив. Війська стояли під Луганськом, їм ніхто не давав команди, і було незрозуміло, що взагалі відбувається. Місто було в оточенні. Бомбили і вдень, і вночі. Від наших будинків, прямо з центру Луганська, стріляли по українських частинах, які розміщувалися на Металісті, де взяли в полон Надію Савченко. Було страшно.

Ми зібралися, купили квитки на поїзд на 26 липня. Але, за іронією долі, того дня потяги перестали ходити.

Так сталося, що і в інституті, і у філармонії видали тільки половину відпускних. Ми опинилися і без грошей, і виїхати вже було неможливо. Їхали, що називається, на перекладних. Щоб добратися до Києва, довелося зробити солідний гак.Проїхати всі блокпости було небезпечно, але й залишатися вже не мали сил.

Це рішення - зірватися і їхати в невідомість - далося непросто. Тільки приїхавши сюди, ми зрозуміли, що іншого виходу не було.

Як і всі, думали, що їдемо на місяць-два, тому взяли з собою найнеобхідніше - кішку, два моїх баяни й сумку. Приїхали у Васильків, зупинилися в наших знайомих. Та так і осіли тут, найняли житло…"

…Я слухала, як Юрій грає, і думала про те, що йому довелося пережити там, тут, і що він відчуває тепер. Думала про життя, про смерть…

…Знайти роботу в столиці Юрій зміг не відразу. Дружина, теж музикант, згадавши про свою першу професію - викладач вокалу, влаштувалася відразу в чотири місця, зокрема в Центр дитячої та юнацької творчості у Василькові. Навчала співати маленьких діток. Підробляв там і Юрій, ще - акомпанував у танцювальному гуртку. Потім йому вдалося влаштуватися на півставки в педуніверситет ім. Грінченка (у Коледж культури та мистецтв). Його запросили грати в Австрію… Але в лютому, через півтора року після переїзду з Луганська, в Юрія Калашникова виявили гострий монобластний лейкоз. Три місяці він провів у лікарні, не виходячи з палати, без улюбленого баяна, без музики. Тиждень репетицій - і ось він на сцені Фролівської.

…Несподівано без будь-якої видимої причини дуже захотілося плакати. Це було по-дурному, і я дуже стримувалася, але зрештою по щоках покотилися сльози. Стало соромно. Я наділа сонцезахисні окуляри й плакала під ними. Навіть не можу пояснити до пуття, чому. Роззирнулася - побачила, що не тільки я така.

Він грав класно. Людина-віртуоз. Але річ навіть була не в цьому. Точніше - не тільки в тому, що перед нами виступав один із найкращих баяністів світу. Не тільки в тому, що він - один із тих, кому довелося все залишити й починати своє життя з чистого аркуша. Річ була в тому, з яким захопленням, як пристрасно він грав. Він заплющував очі, всміхався до своїх думок, він літав, він ставив ногу на носок, пританцьовував. Я потім запитала Юрія, про що він думав тоді, і він відповів: "Чесно? Ні про що таке. Я думав про музику, поринав у неї". Його явно тішило все - і музичні твори, які він виконував, і те, що є публіка, для якої це можна робити, і те, що публіці вочевидь подобається і його гра, і він сам. І я не знаю, що з цього було важливіше. Мабуть, усе разом.

Темп наростав, музика ставала все задерикуватішою, сльози висохли, з'явилися усмішки, а сам Юрій Калашников, здавалося, оживав на очах, і з кожним зіграним твором його бліде обличчя рум'яніло, а тіло наливалося силою. Я подивилася праворуч - моя мама грайливо поводила плечима, а пальці її руки на коліні відбивали такт музики. Я подивилася ліворуч - моя 15-річна донька, яка годину тому обурювалася, що її тягнуть незрозуміло куди й навіщо, натхненно всміхалася. Хто б міг подумати?!

Привітати Юрія Калашникова на сцену вийшла його колишня учениця Ганна Заславець, солістка-вокалістка Луганської обласної філармонії (як досі значиться на сайті), а тепер - хору ім. Верьовки. Не стрималася й проспівала разок під акомпанемент всесвітньо відомого баяніста. І ще, і ще, і ще…

Потім Юрій подякував усіх, хто прийшов його послухати, і запросив на свої майбутні концерти, які, вірю, неодмінно скоро відбудуться. Через тиждень координатор Центру переселенців на Фролівській Леся Литвинова написала на своїй сторінці у Фейсбуку радісну новину: "Юрію Калашникову стало значно легше. Таке враження, що після концерту він запустив друге дихання. Запустив так активно, що лікарі відпустили його ще на тиждень додому. І, до речі, грошей на третю хімію ми з вами таки зібрали. Я до останнього не вірила, що зможемо, - на дорослих дуже важко збирати. Але змогли ж".

Для тих, хто хоче допомогти наблизити наступні концерти: Приватбанк 5168 7556 1519 1836 Полторак Маргарита Вікторівна (дружина Юрія Калашникова)