Вудсток закінчився

Народна любов до пісень тим сильніша, чим драматичніші життєві обставини. У пісні головне не зміст. Набагато важливіше - кількість голосних, які можна красиво й багатозначно інтонувати.

За півтора року революційна термінологія в Україні пройшла через усі еволюційні етапи - обожнення, осміяння й девальвацію. Як виявилося, владі нічого було сказати "від першої особи", і вона за визначенням не мала права використовувати ці слова.

По-перше, вона "поцупила" їх у справжніх повстанців, завбачливо позбавивши їх можливості говорити від імені народу. По-друге, чиновник і водночас революціонер - це взаємовиключні поведінкові установки, як, наприклад, богобоязливий маніяк. Зазвичай про таких говорять, що вони страждають на біполярний розлад, а не є лідерами нації.

Тому влада, немилосердно фальшивлячи, але старанно доінтонувала революційно-військові тексти практично до повного шансону. Відбулася інвентаризація легенди Майдану.

І ось вибух біля Верховної Ради перевів цей стидний процес дискредитації смислів у зовсім іншу фазу - вирівнювання електоральної маси. Революційний фестиваль під час війни закінчився.

Залишилася тільки війна. Якої ж немає, чи не так?

Її конституційне заперечення голосуванням за зміни цілком законне й не може вважатися злочинним. Як цілком законними вважалися свого часу рабство, Голокост, апартеїд і багато інших рішень конституційних "більшостей".

У 1988 р. американські психологи Тейлор і Браун опублікували в "Психологічному бюлетені" статтю "Ілюзії і благополуччя: соціально-психологічні перспективи душевного здоров'я" (Taylor S. E., Brown J. D. Illusion and wellbeing: A social psychological perspective on mental health. Psychological Bulletin. 1988). Вони стверджували, що самообман не просто природний, він - запорука благополуччя.

Як відбувається інвентаризація легенд?

Ми постійно брешемо собі про три речі. Вважаємо себе кращими, ніж ми є насправді. Вважаємо, що значно краще контролюємо перебіг свого життя, ніж це відбувається в дійсності. І ми віримо у своє світле майбутнє, попри факти, за якими не особливо складно було б зробити правильний прогноз.

Це допомагає людям тримати самооцінку на належному рівні, бути самовдоволеними і самовпевненими. Це той базис, на якому будуються усі без винятку політичні маніпуляції масовою свідомістю.

У маси більше, ніж в індивідуума, є запит на "погладжування". Вона інфантильна й водночас жорстока, як одомашнений умілим дресирувальником хижак. Окремих бунтівливих осіб, котрі виламуються з цієї системи, оголошують радикалами, бунтарями, агентами ворожих країн. І на них відкривають сезон політичного або справжнього полювання.

Ми мислимо історіями. А історії керують нашим життям. Чим далі історія в часі, тим більше в ній узагальнень, інтонацій. Із хроніки вона перетворюється на билину, українську думу.

А якщо вона починалася зразу з пісень?

Із 15 по 18 серпня 1969 р. на одній із ферм містечка Вудсток відбувся знаменитий фестиваль рок-музики, що його, незважаючи дощ, відвідало близько півмільйона хіпі (нічого спільного з нинішніми хіпстерами). Панували sex, drugs, rock-n-roll. Болото, маріхуана, загальна радість і паніка держави - фермери, не продавайте молоко для хіпі!

Подія з часом перетворилася на культурний міф, підтриманий державою, яка вчасно зметикувала, що коли пиятику не можна заборонити, то її треба очолити. І якщо розставити правильно подієві акценти епохи, то подія, тріумф рок-музики стане у свідомості громадян важливішою, ніж війна у В'єтнамі, яка на той час уже входила у свою критичну фазу.

В'єтконг, його китайські й радянські союзники вже провели другу Тетську операцію, і знову не дуже успішно; партизани з'явилися на околицях Сайгона, а новообраний президент Ніксон розпочав політику "в'єтнамізації", спрямовану на передачу контролю над територіями військам Південного В'єтнаму. Його попередник Джонсон був чимсь на кшталт Януковича. Радники казали йому, що бомбити не можна, він же гнівався і бомбив ще більше.

Завданням політики Ніксона було знайти можливість для виведення військ США із зони конфлікту. Адже офіційно все це називалося Другою Індокитайською війною. Війна там велася повсюди, на черзі стояли Лаос і Камбоджа. Франція потирала руки - вчасно звідти звалили.

В'єтнам для мене, хоч і роками не вийшов, якимось чином став досить особистою темою. Це для молоді вона якась "месопотамська". Я ж цих "рембо" надивився наживо. Серед знайомих американських дідусів, включно з інструкторами, у мене все-таки переважали ветерани, причому ті, хто вирушив туди добровільно. Так, вони були точно такими ж "недоумкуватими" (термін "Айдара") добровольцями, як і наші, - коли основна маса населення живе собі жуйним життям, а ти вважаєш, що покликаний на війну пам'яттю своїх предків та власною совістю.

Це були реально міцні хлопці, тепер таких не роблять, та й тітки їхні були їм до пари. Утім, тепер інші державні стандарти. Я одягався тоді в Army&Navy Supppy Store, а тепер - у "Мілітаристі".

Коли почався Майдан, згадуючи письмово ще про одну свою проміжну війну, я несподівано отримав у подарунок футболку "ПТН-ПНХ" від української художниці в'єтнамського походження Христини Нгуєн. І це остаточно, як кажуть, підірвало мені мозок.

Власне, про Вудсток. Старші пам'ятають, як КДБ боровся з рок-музикою, фарцівниками "плит", перезаписами. Це тепер виглядає лютим трешем, але Вудсток у радянських версіях дивним чином був досить суворим антикомуністичним явищем. Хоча за фактом американської реальності він був неймовірно веселим, хуліганським, активістським і лівацьким.

Вам усе ще це нічого не нагадує? Ну та гаразд.

Ще одна зовсім не паралель. Американська преса починала цькувати фестиваль ще в процесі його організації. Апофеозом був скандал, коли журналіст Кольєр із New York Times прямо з Вудстока заявив, що редактори газети вимагали, аби він написав про фестиваль "чорнуху". Вписалися й батьки учасників, обурені журналістським наклепом. Відтак, їхній пісенний Майдан переміг, і всі хутко переметнулися на бік переможців, включно з владою, яка загострила увагу на "сексуальній революції", хоча Штати потрясали серйозні протести. "Чиказька сімка" на той час уже сиділа у в'язниці. Проти Еббі Хоффмана, Джеррі Рубіна, Девіда Діллінджера, Тома Хейдена, Реньє Дейвіса, Джона Фройнса, Лі Вайнера і Боббі Сіла (лідера "Чорних пантер") висунули обвинувачення на підставі нового федерального закону, який встановив відповідальність за "поїздку з використанням міжштатних засобів сполучення з метою організації бунту". Свідками обвинувачення були три "тихарі", заслані в керівництво протестувальників. Вони описували обговорення планів блокування вуличного руху, захоплення готелів, обзивання поліцейських "свиньми" і намір запустити ЛСД у міський водогін.

Але фестиваль і його створювана майбутня історія все це затьмили.

Як і наш Майдан та його поминальна стилістика, в якій "Пливе кача" емоційно переважила поняття "гідність". У якому "правосеки", добровольці, а тепер уже й просто незгодні з тим, що їх нахабно обдурили, досить хутко опиняються в лабетах тієї ж таки репресивно-корупційної машини, яку вони сподівалися зламати. До речі, бунтівник Еббі Хоффман за два роки до Вудстока ще організовував психоделічний марш на Пентагон, маючи намір підняти його в повітря силою колективних заклинань. Тобто в середньому люди недурні й радикально мислячі остаточно розумнішають приблизно за півтора року.

Вибух біля Ради не змінив ситуацію в Україні, він лише стилістично оформив зміни в масовій свідомості. Усі медійні спроби довести протилежне тільки перетворюють пересічного "бомбіста" в "народовольця", якщо користуватися термінами кінця XIX ст. І так само неуспішно вивішують інформаційний "дим", намагаючись замаскувати не лише невиконані клятвені післямайданні обіцянки (що вже саме собою цинічно), а й той факт, що лінія фронту вже насправді - в Києві.

Знову про В'єтнам. До 1972 р., з військового погляду, північнов'єтнамці контролювали в чотири рази менше території, ніж до прямої американської участі на боці південнов'єтнамців. Американська армія за 8 років неабияк розклалася. Вдома пацифісти й ліберальна преса змішували їх із брудом. Ніхто не говорив про жорстокість, насильство і катування з боку комуністів, але про Сонгмі-Мілай заговорив увесь світ. І від такої "мотивації" кожен п'ятий американський солдат на той час був наркоманом.

А в нас? Усі миротворчі зусилля, що зводилися до усунення й дискредитації тих, хто рвався в бій, залучення "в лави" шляхом призову неймовірної кількості синьолобих "аватарів", розв'язали нарешті руки тим військовим корупціонерам, які з самого початку й не збиралися визволяти нашу землю, але пограбувати її разом із противником (а скоро, дивися, й другом) - за милу душу.
2 вересня розстріляли й підірвали машину, - екс-нацгвардієць Андрій Галущенко (позивний "Ендрю") і співробітник ДФС Дмитро Жарук ("Байкер") загинули на місці. Четверо десантників, що перебували в машині, та один працівник СБУ отримали поранення різного ступеня тяжкості. Через день, перевіряючи факт про контрабанду, на фугасі підірвався військовослужбовець 80-ї аеромобільної бригади Володимир Киян із позивним "Тайфун".

Їх убили не з того боку, а з цього. Сказати "свої" - язик не повертається.

І якщо події в Мукачевому намагалися подати як дику витівку схибнутих "правосеків", оминаючи тему і масштаби закарпатської контрабанди, то тепер стає зрозуміло, що в цієї війни абсолютно інші масштаби, мета й завдання. До речі, ви помітили, як чудесним чином зникла зі ЗМІ тема нелегального видобутку і контрабанди бурштину? А як пафосно звучала! Ото ж бо.

У мене в молодості був товариш, журналіст із "Голосу Америки". І в нього був старший брат. Я ось тільки недавно згадав, як ми сиділи в мого брата на Русанівці, чекаючи, коли Юрко прийде, посміюючись над тим, як нелегко бути молодшими. Доки не з'ясувалося, що мій співрозмовник зі своїм братом взагалі не спілкується. Бо той - офіцер, воював у В'єтнамі. Для мене це немислимо - за канонами радянської пропаганди, всі американці мають бути антикомуністами. З часом виявилося, що в світі існують й інші канони.

Не шукайте в цьому тексті совкових паралелей, що, мовляв, Америка - це Росія, а В'єтнам - це Україна, і ми в результаті переможемо імперію, яка насправді сидить у нас у голові, якщо вже ми відводимо їй стільки часу.

Паралелізм тут іншого роду - я бачу в донецьких і луганських біженцях, які повірили в Україну, швидше, південнов'єтнамців, котрі відступали перед інтервенцією прокачаних Китаєм і озброєних СРСР своїх зомбованих земляків. І в результаті виявилися "людьми в човнах", як тоді називали біженців.

У нас цих "човнярів" - півтора мільйона. Скільки з них насправді тепер люблять Україну? Багато, але давайте лічити. Махання прапорами у святкові дні не є виявом любові.

У нас - репресовані юридично і принижені морально, у них - сім'ї, друзі й знайомі. Вони не відступлять більше ні на крок.

У нас - новий "Будапештський меморандум", тобто Мінськ-2. Він - за ціною паперу, на якому щось писали люди без повноважень, яких лише зневажають, а не довіряють.

У нас - піхотна зброя в сотнях закладок, де майже жодного разу не затриманий господар. І цей кривавий ріг достатку вже ллється через край, але громадяни все ще несміливо пишуть петиції про право володіння нарізною.

У нас - світові зобов'язання і борги, про які ми поняття не маємо. Світ від співчуття переходить до сарказму, а нам співають то якісь дурні думи про "Джевеліни", то що сепаратисти вже милостиво згодні бути у складі України, і ось як же це розпрекрасно, бо - мир.

Удовам це розкажіть. І сиротам.

Ця нова фаза війни, наш новий В'єтнам, розділить нас ще сильніше, ніж на "вату" і навпаки.

Бо гарні слова закінчилися, і виявиться, що вбивають одне одного не за ідеї, а просто за велетенське бабло.

І роблять це не тільки ті, непокарані після Майдану. Вони, навпаки, радіють життю й процвітають. Ну похвилювалися трошки. А ось їхні численні посіпаки, яким заплати - і вони грошодавцям і вуха відрізані, і скальпи пред'являть, - старатимуться, не сумнівайтеся. У В'єтнамі, до речі, це теж було частиною фінансової дисципліни - платили солдатам за кількість убитих, і коли почалися приписки та вимагання бойових - повеліли: а ти доведи. Ну й ось.

За 10 днів до Вудстоку банда Менсона по-звірячому вбила дружину режисера Романа Поланськи Шерон Тейт, через 10 днів після того арабські країни затвердили план священної війни проти Ізраїлю, наприкінці місяця хунта все-таки захопила владу. У Бразилії, правда. Того ж серпня - підпали і вуличні бої в Белфасті та Лондондеррі. Британська армія входить у Белфаст, радянська - у Сіньцзян.

Але ми пам'ятаємо тільки Вудсток.

Ми пам'ятаємо тільки Майдан.

А наш серпень уже закінчився. Скоро зима.