Встигнути до кінця світу

Неначе й дата не кругла, але населення нашої планети досить серйозно підготувалося до кінця світу. Фільми зняли - чого варта лише «Меланхолія» Ларса фон Трієра, офіційно визнана найкращим європейським фільмом року. Книжки талановиті і не дуже написали. До речі, Марія Матіос вважає, що «Армагеддон уже відбувся». Ігор комп’ютерних на тему кінця і посткінця світу наробили - рубайся, броди, видумуй, пробуй. Потап із Настею про те ж співають. Від глибокого артхаусу до найпопулярнішої попси - всі про одне й те саме.

Загалом, чекаємо кінця світу, як соловей літа. Можна сказати, завмираючи від жаху. Власне кажучи, ось в оцьому емоційному залученні й полягає секрет апокаліпсичних прогнозів. Ніхто не хоче жити нудно. І чим бідніше на емоції реальне життя, тим більший попит на апокаліпсис.

Ми всі, хто менше, а хто й значно більше, - такі собі емоційні наркомани-адреналінщики. Збіль­шуючи дозу страху, ганяємо гостре відчуття життя по венах. Зараз, правда, учені дообстежили любителів різного хоррору і дійшли остаточного висновку, що жахалки подобаються не так любителям сильних відчуттів, як шанувальникам нашого земляка Захера-Мазоха. Мазохістам тобто. Які вкупі з відчуттями тривоги й страху переживають приємне збудження... А по закінченні, так би мовити, сеансу - сильну ейфорію на думку про звільнення від кошмарного видовиська.

Любителі фільмів жахів щасливі, коли почуваються нещасними. Їм просто подобається лякатися, причому найстрашніші моменти дають їм найбільшу насолоду. Більше того, з’ясувалося, що люди, котрі люблять фільми жахів (ох як цей жанр українську політику нагадує!), психічно відрізняються від тих, хто таких фільмів не любить.

Тож попит на кінець світу, схоже, не падатиме. А на батьківщині Леопольда фон Захера-Мазоха - особливо. На життя поскаржитися, нічого при цьому не роблячи для його покращення, - тут ми в темі. А вже терпіти емоційний дискомфорт, нарощуючи внутрішню напругу, - взагалі наш національний вид спорту.

Кінець світу - модний у нинішньому сезоні бренд. Чи все ж таки тренд?.. У кожному разі, це ньюзмейкер, що збільшує рейтинги телеканалів, продажу газет і загальне споживче пожвавлення. Але чи допоможе нам очікуваний кінець світу осмислити своє життя? Зрештою, це ж лише метафора неминучості.

Стів Джобс закликав кожен день проживати як останній. І не просто закликав - справді жив так до останньої хвилини. Кажуть, його останніми словами були вигуки захоплення: ух ти, оце так, вау! Неначе він побачив щось прекрасне. Може, не такий страшний останній день Помпеї, як його малюють?

Коли людей запитують, чи хочуть вони знати дату своєї останньої години, ті найчастіше відповідають «ні». Та й уряди зазвичай докладають усіх зусиль, аби не сіяти зайвий раз паніку в масах.

Є дві стратегії передбачуваної поведінки на звістку про кінець світу. Якщо у конкретного індивідуума переважає тваринна суть, то він іде громити магазини і брати кредити, яких не зможе повернути. Дебоши­рить потроху, як невиліковно хворі герої культового фільму «Досту­ка­тися до небес».

Японія показала нам у році, що минає, приклади зовсім іншої по­ведінкової стратегії. І викликала загальне захоплення. Гідно прийнявши неминуче, допомагаючи одне одному й не втрачаючи людського єства у просто апокаліпсичній обстановці, японці дали всьому світові надію на те, що збереження людського в людині можливе. Але сама собою така поведінка не з’являється. Потрібно докласти усвідомлених
зусиль, і, схоже, не одному поколінню.

Звідки поповзли чутки про кінець світу саме у 2012 році? З якогось календаря майя, якого до пуття ніхто й не бачив. Коли вірити йому, то наш із вами прекрасний світ закінчується 21 грудня 2012 року. А може, просто календар майя закінчувався цією датою, як закінчується наш настільний календар тридцять першого грудня? Адже пророцтва про кінець світу людство пам’ятає з початку нашої ери. Найсерйозніших - кілька де­сятків. А ми досі живі! Є й версія, що апокаліпсис підкрадається непомітно і настає поступово. А є навіть думка, що він уже давно відбувся, але ніхто його не помітив. Як комунізм, що, як тепер виясняється на мітингах деяких партій, справді настав наприкінці сімдесятих, як і було обіцяно.

Що потрібно встигнути зробити, доки кінець світу за горами? По-перше, сміливо закладайтеся, що кінця світу не буде. Якщо він трапиться, вашого програшу ніхто не помітить. По-друге, робіть те, чого справді хочете, вже сьогодні. Відривайтеся за повною програмою, освідчуйтеся в коханні, висловіть начальнику все, що ви про нього думаєте... На що ще не зважуєтеся? Не обов’язково че­кати Армагеддона. Якщо ви читаєте цю статтю - то Новий рік уже реальність. Нехай у новому році збуваються мрії й плани! І до наступного кінця світу.